Пам'ятай ту дорогу...
Богослужіння пам'яті гонимих християн у Горохові

24.03.2018
0
34

Слова, винесені в заголовок, стосувалися єврейського народу, якому Бог заповідав не забувати важкого періоду в його житті — чотири десятка років мандрування в пустелі. Труднощі, випробування, впокорення, повчання, явлення Божої сили — усе траплялося там. Таким же непростим у новітній історії життя церкви був атеїстичний період, труднощів якого зазнали християни, які є нині людьми похилого віку.

Майже двадцять сім літ живемо в незалежній Україні, з проголошенням якої прийшла в наш край свобода віросповідання. За цей час виросло нове покоління християн, які живуть в абсолютно інших умовах, аніж християни попередніх поколінь. Саме пам’яті про одну з найскладніших віх в історії життя церкви в Україні було присвячене богослужіння, яке відбулося 18 березня цього року в Горохівській церкві християн віри євангельської. Воно було ініційованим, організованим та проведеним молоддю місцевої громади під керівництвом Федора Кривчука, яка не переживала цих випробувань, але розуміє, яким великим є подвиг віри її дідів. На знак ушанування їх та пам’яті про пройдений ними шлях, молодими людьми була підготовлена розгорнута програма, яка займала основну частину Богослужіння.

Святе Письмо вчить, щоб ми пам’ятали пройдений шлях і згадували наших наставників, які проповідували Боже Слово та завершили у вірі свій земний шлях. Тому неодноразово під час Богослужіння згадувалися слова Біблії «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євр.13:7).

Присутні на Богослужінні переглядали кадри документальних фільмів про те, як відбували покарання за релігійні переконання віруючі середини минулого століття. По-особливому вражали відтворені моменти їхньої каторжної праці на лісоповалах у лютих снігах і морозах Сибіру, перебування у вологих і холодних тюремних камерах і бараках.

Колишній пресвітер церкви міста Горохова Микола Тимофійович Сірук (2005-2014 рр.), якому в цьому місяці виповнилося сімдесят три роки, теж спогадами повернувся у минуле. Він розповів про труднощі, які переживала церква в Горохівському районі, зокрема, у селі Квасів, де був її один із найбільших осередків на той час, та в самому місті Горохові; про те, що доводилося чути з уст тих, хто був засудженим за свою віру в Бога та терпів неймовірні випробування. До речі, брат Миколи Тимофійовича Василь за віру в Бога отримав п’ять років позбавлення волі плюс п’ять років позбавлення прав. Відбував покарання разом з Іваном Дашкевичом із Квасова та Олексієм Пшеничним з Княж Львівської області в Комі АРСР. Важко там працювали на лісоскладі. Коли звільнився з ув’язнення, то намагалися з дружиною Марією влаштуватися на роботу, але нічого кращого, ніж шахта в Червонограді, їх у цей непростий час не чекало. Важкі умови життя змусили емігрувати в Сполучені Штати Америки, де й доживав віку. Приїжджаючи на Україну, тішився тим, що з її незалежністю для усіх людей прийшла рівність у правах і свободах, найголовніше — в свободі совісті, побудовано Божі храми, зокрема в рідному селі Квасові, який було відкрито якраз напередодні його приїзду.

З розповідей Миколи Тимофійовича дізналися, як в післявоєнний час у церкви села Квасів було відібрано дім молитви, зведений у 1937 р. на присадибній ділянці Арсенія Синюка, як після цього церкві було важко, діючи фактично в підпіллі.

27 грудня 1952 року був заарештований і засуджений на 25 років пресвітер церкви села Квасів Лука Дашкевич за проповідь Слова Божого, названий на суді як «изменник родины» та «антисоветский пропагандист». Відбувши покарання й повернувшись додому, він знову виконував служіння Богові й людям.

У п’ятдесятих роках минулого століття за відмову брати в руки зброю були також засудженими на п’ять років позбавлення волі Йосип Пристойний, Олександр Новосад, Тихон Кобець, Роман Синюк, Іларіон Орисюк, Володимир Дмитрук, Касіян Ващук, Трохим Новак, Роман Бояркевич, Наум Дохнюк, Петро Яворський, які були членами Квасівської церкви.

Слухаючи вражаючі розповіді про те, якими вірними були християни цих часів, принциповими у своїх поглядах і переконаннях, мимоволі дивувався з того, як відбулося багато змін в християнстві за кілька десятків років. Адже вони не розмінювалися на якісь матеріальні вигоди чи зручності, як це часто буває нині, а ціною власного життя відстоювали свою віру в Бога, непохитно дивилися в обличчя погрозам чиновників і не здавалися перед судами, які вершилися над ними.

Під час Богослужіння прозвучало ряд розповідей, віршів, пісень із репертуару попередніх поколінь, які піднімали колись дух віруючих людей у найважчі періоди їхнього життя, зміцнювали надію на Бога та не давали зламатися їхній вірі в час неймовірних випробувань. Їхні мелодії та слова до болю зворушували серця присутніх.

У своїй промові диякон місцевої церкви О.Я. Мельничук провів певні паралелі між християнами, які переносили випробування в час комуністичного тоталітаризму й атеїзму, та тими, які зазнають нині їх на сході нашої держави, зокрема на окупованих її територіях. Адже він якраз повернувся з чергової місіонерської поїздки, які організовує регулярно. Олег Ярославович ділився знову своїми враженнями від побаченого, з тривогою розповідав про те, яких обмежень християни зазнали протягом останніх років. Він спонукував місцевих віруючих по-особливому бути вдячними Богові за час свободи, який нині має церква, та закликав на завершення Богослужіння до молитви, у якій дякували Богові за пройдений церквою шлях та просили милості для неї на сьогоднішній день і на майбутнє, миру та добра для нашого краю.

Справедливе твердження: «Народ, який не пам’ятає свого минулого, не має майбутнього». Усіх віруючих Бог називає Своїм народом, який просто зобов’язаний свято пам’ятати й берегти свою історію.

Нам слід частіше згадувати подвижників християнської віри, щоб бути гідними виконавцями дорученої Богом місії проповіді Євангелії.

Ігор Крощук

 

 

 



Додати коментар

Пожертвувати