Михайло Близнюк: «Мені хочеться дивитися на все так, як дивився Христос»

28.02.2018
0
82

— Нещодавно відбулася звітно-виборна конференція Волинського об’єднання УЦХВЄ. Що ви вважаєте основними досягненнями служіння за минулу каденцію вашого головування?

— Говорячи про досягнення, то найпершим би я назвав збереження єдності між церквами, між служителями як помісних церков, так і стосовно старших служителів, яких ми вибирали чотири роки тому. У нас немає якихось поділів, ми дотримуємося одного вчення, є взаєморозуміння  між служителями.

Звісно, ми можемо говорити також про збільшення кількості церков, зростання кількості членів. Це також свідчить про те, що Бог продовжує будувати Церкву й справа Божа не занепадає.

Разом із тим, я завжди говорю служителям, що навіть те, що вже досягнуто  в духовній праці, ми повинні удосконалювати.  Тому вважаю пріоритетними завданнями в наступній каденції — піднімати  духовний  рівень членів  Церкви,  посилювати проповідь Євангелії людям, які ще не прийняли Христа, а також примножувати участь християн у  справах  доброчинності — це ті основні напрямки, на які я акцентував і акцентуватиму увагу.

— Які сфери служіння, на вашу думку, добре розвинуті в області, а які потрібно ще розвивати?

— Ті основні напрямки служіння, які я згадував, уже налагоджені в області. Вважаю, що в останні роки в нас покращилася праця з євангелізації. Задіяна велика кількість молоді, працює близько 80 місіонерів, які є на підтримці церков. Хоча, скажу ще раз, зупинятися на варто, треба рухатися вперед.

Що б хотілося удосконалити — то це духовний стан членів церкви. Один Бог знає справжній стан людських сердець. Частково ми можемо оцінювати їх з учинків, на які дивиться й Господь. Бо якщо духовно людина слабне, у неї з’являються різні духовні хвороби. І звідси виникає дуже багато проблем у церквах, у сім’ях.

— Розкажіть про освітній проект для служителів, який нещодавно стартував. Які його основні цілі?

— У Волинському об’єднанні церков протягом останніх чотирьох років обрано більше 30 нових  служителів. І тому виникла необхідність зібрати їх і провести з ними 5-денне навчання щодо найактуальніших питань практичного життя служителя. Ми маємо відповідну навчальну програму, було залучено викладачів, служителів із досвідом, щоб допомогти тим служителям, які  прийняли естафету служіння, продовжувати діло Боже, використовуючи досвід своїх попередників, впевненіше почуватися й радіти, що вони в числі тих, кого Бог обрав для служіння Його дітям.

Я не можу сказати, що цей захід якийсь особливий. Ми постійно збираємо служителів, проводячи з ними зустрічі, регіональні бесіди, семінари; і не тільки служителів, але й членів церкви, молодь, дітей.

— З якими найбільшими труднощами вам довелося стикатися за час служіння старшим пресвітером? Що для вас є найскладнішим у цьому служінні? Чи приносить воно вам задоволення? Де ви черпаєте натхнення для праці?

— Найбільші труднощі приходять тоді, коли люди духовно знесилені, коли вони не можуть прощати, не можуть контролювати своїх уст, коли вони перестали розрізняти, де голос Святого Духа, а де голос ворожий. І ворог навіює людям такі ідеї, які видаються в їхніх очах єдино правильними, хоч і суперечать Слову Божому. Це найважче для мене — бачити, що церква духовно ослабла чи хтось із  служителів і став настільки самовпевненим, що будь-які поради сприймає як приниження його гідності.

Написано, коли Варнава прийшов у Антіохію, то побачив благодать. І цю благодать, яку  дає Господь, мають бачити не лише віруючі, а й невіруючі люди. А вона виявляється тоді, коли між християнами взаємоповага, любов, Божий страх. Бачити у своєму служінні прояви різноманітної  Божої благодаті в різних-різних ситуаціях – це найбільше задоволення в моєму служінні. Натхнення в праці дає Дух Святий, у Нього я завжди його шукаю.

Не можу сказати, що всі проблеми, які є в церквах, нам вдалося вирішити, бо церков чимало, їх 213. Але найгостріші проблеми, які вели до поділу й викликали непорозуміння,  спокусу, з Божою допомогою нам вдавалося вирішувати. І це тішить і надихає мене. Радує також те, що Господь допомагає нам в проведенні бесід і служінь, відповідає на наші молитви. І це, безумовно, також  неймовірно надихає.

— У чому полягає специфіка Волині, що відрізняє її від інших областей? Плюси і мінуси? Як ви оцінюєте духовну атмосферу в області?

— Специфіка волинських церков та, що в них закладені тверді основи першими вчителями, проповідниками, які тут насаджували церкви. Це дає нам можливість те нове, що приходило й приходить до нас із різних сторін — зі сходу чи із заходу — перевіряти вченням, яке в нас закладене першопрохідцями, яке випробуване часом. І я дякую Богові, що нас не підхопив вітер якихось лжевчень, хоча, звісно, щось змінюється, з’являються нові напрямки праці. Але сам фундамент, сама основа вчення незмінна, а вона — Євангелія Ісуса Христа та вчення апостолів. Тому ми деколи незрозумілі для так названих новітніх церков, але мені хочеться дивитися на все так, як дивився Христос, як учили Апостоли, як було в часи перших християн, коли по-особливому  церкву супроводжували прояви Святого Духа, — це наші орієнтири.

Мінуси в тому, що в нас дуже важко приживаються якісь нові форми служіння, як-от, наприклад, дитячі табори. Хоча й ця праця виконується вже більш активно, і я вважаю, що на неї слід звернути особливу увагу, щоб не втратити наших підлітків, але і це служіння потребує удосконалення. Може, не так просто приживається й місіонерська праця, хоча багато церков підтримують її, але не для всіх вона до кінця зрозуміла.

Якщо давати оцінку духовному стану в області, то вона буде залежати від позиції оцінювання. Якщо дивитися поглядом людини, наповненої Святим Духом, то вона побачить дію Духа Святого, те, що робить Бог, — побачить нові церкви, молитовні будинки, нові спасенні душі, багатьох проповідників, ревну молодь,  прояви дарів Святого Духа. Якщо дивитися з позиції критика, то побачимо багато недоліків. Але для сповненої Духом людини це означає, що потрібно працювати з людьми, учити їх, турбуватися про їхній духовний стан, щоб не було місця ворогові.

Але все-таки справжній духовний стан Церкви знає лише Господь, а ми оцінюємо на стільки, на скільки нам це відкрито.

— Чи є близькими стосунки людей із Богом? Що найбільше віддаляє християн від Бога?

— Слово Боже вчить, щоб кожен випробовував свою справу, пізнавав себе — і тоді матиме похвалу в собі, а не в іншому. Тому я боюся робити будь-яке узагальнення щодо особистих стосунків з Богом кожної окремої людини. Я не можу визначити середнього духовного стану Церкви, якщо він навіть і є, бо це так само безцільно, що визначати середню температуру тіла хворих у лікарні.

Як на мене, то про духовний стан християн свідчить зроблена праця, а на даний час її робиться набагато більше, ніж робилось двадцять років тому. Якщо ми проводили декілька євангелізацій за рік, то тепер їх проводиться десятки й десятки різними церквами. Якщо в нас було лише 60-70 молитовних будинків, то на сьогодні їх уже на 100 більше. Кількість членів постійно зростає, кількість церков зростає. Це, звісно, робить Бог, але через людей, які Йому покірні, Йому вірні. Отже, є люди, які близькі з Богом, і Він їх використовував, використовує і буде використовувати аж до Свого приходу.

Я вважаю, що найбільше віддаляє людину від Бога втрата особистого тісного з Ним  спілкування. Вона сама відступає від Бога, а зрештою  втрачає  інтерес  до Божого Слова і до Церкви, і до служіння, тому що немає внутрішнього кореня, внутрішнього зв’язку зі своїм Господом. Тоді втрачається страх Божий, Божа благодать перестає її тішити. Такій людині дуже важко допомогти, допоки вона сама цього захоче. Та людина, яка не шукає підтримки в Богові, не збагачується в Ньому, шукатиме задоволення своїх душевних потреб у чомусь іншому, що зрештою приводить до краху віри, розчарувань та різних спокус. Вакуум у душі, як відомо, може заповнити тільки Божа присутність, і ніщо інше не принесе  сердечного миру та спокою.

— Наскільки гострою ви вважаєте проблему пасивності християн щодо служіння? Як мотивувати людей? Як створити в церкві атмосферу, де кожен відчував би себе потрібним і не боявся проявити власні здібності?

— Створити таку атмосферу — це обов’язок служителів, які поставлені в Церкві для того, «щоб приготувати святих на діло служби». Людей без таланту немає. І тих, кого Бог не хоче задіяти, але привів у церкву, також бути не може. Якщо Бог покликав, то Він має працю для тої чи іншої людини.

Як мотивувати? Просто навчати та наголошувати, що кожен із нас потрібний для Церкви та Христа і повинен знайти себе в Господній праці. Друге — особистий приклад тих людей, які вже служать Богові. Якщо люди будуть бачити, як Бог супроводжує  інших  у труді, благословляє, виявляючи Своє помазання й силу, вони також захочуть більш ревно служити такому Богу.

— Останніми роками на Волині дуже пожвавилося дитяче служіння, зокрема літні табори, а також відкрилися нові місіонерські точки. Які методи благовістя ви вважаєте сьогодні найефективнішими?

— Ми тепер особливу увагу приділяємо розвитку дитячого служіння, про це багато говоримо на конференціях і бесідах зі служителями, тому що дуже важливо, щоб діти до 12 років визначилися щодо служіння Богові. Потім їм буде зробити це набагато важче. Я хотів би, щоб ми не перекладали це служіння лише на молодь. Дуже важливо, щоб пастор, братерська рада церков була  зацікавлена цим служінням.

Щодо місіонерів, то я щиро вдячний Богові за них, що вони сіють Слово, служать людям.  Я дякую всім батькам, хто благословляє на цю почесну працю своїх дітей .Оскільки працювати туди пішли переважно  молоді й не особливо досвідчені люди, а справа перед ними дуже відповідальна — виступати проти ворога душ людських, — то, звичайно, хотілося б, щоб вони не впали в якусь крайність: чи у якусь штучну святість, чи навпаки — у безпечність. Хочеться, щоб служителі й молитвами, і словом, і ділом підтримували цю працю, нею цікавилися.

Щодо найефективніших методів, то на цей час найбільш ефективна, як на мене, персональна євангелізація, коли спасенна людина бере під свою опіку іншу, яка ще далеко від Бога, і поступово приводить її до Христа — молитвами, добрим ділом, словом. А також надто важливі дитячий євангелізм та євангелізація  через доброчинність.

— Як складаються міжконфесійні стосунки на Волині? Зокрема, цього року не проводився щорічний міжконфесійний благодійний Різдвяний марафон. Чому?

— Зі свого боку, ми намагаємося налагоджувати мирні взаємостосунки з різними конфесіями. На Волині є Рада церков, куди входять дев’ять голів основних конфесій. Ми час від часу маємо можливість сидіти за одним столом, обговорювати різні питання щодо суспільства, щодо нашого впливу на процеси, які відбуваються у владі. На цих зустрічах, де присутні також і представники влади, ми завжди наголошуємо, що від нас, старших служителів, залежатиме те, як один до одного будуть ставитися члени церков чи прихожани, яких ми представляємо. Тому коли виникають спірні питання, а вони, на жаль, є, то намагаємося їх вирішувати. Я вважаю, що в Україні роботи вистачає для всіх конфесій, і дав би Бог, щоб ми виконували ту працю, яку Бог нам довірив.

Щодо благодійного марафону, який не відбувся, то це насамперед пов’язано з реформою держтеле- і радіомовлення. Воно перейменоване в суспільне мовлення. На жаль, ця «реформа» спрацювала проти християн. Разом із тим, на рівні адміністрації не було, напевно, також  ініціативи та підтримки цієї справи, бо ж захід міжконфесійний і потребує особливих організаційних зусиль. Виявляється, державне телерадіо стало суспільним, але не нашим. Навіть, на жаль, транслювати нашу теле-та радіопрограму  «Крок назустріч» стало не можливим.

— Чи цей рік святкування 500-ліття Реформації вплинув на дружбу між протестантськими конфесіями?

— Я думаю, що це мало свої позитиви, бо ми змогли ближче познайомитися — і не лише на рівні голів конфесій. Ми мали багато спільних засідань, де могли обговорювати не лише проект R-500, а й інші злободенні питання. І я вважаю, що це дало змогу нам краще зрозуміти один одного.

— За час війни на Донбасі віруючі Волині відправили туди тонни гуманітарних вантажів. Горе, з одного боку, об’єднало людей, а з іншого — підштовхнуло церкву до активнішої взаємодії із суспільством. Чи плануються цього року певні соціальні проекти з участю церкви?

— З нашої області зусиллями церков відправлено 500 тонн вантажів. Ми відгукувалися на потребу людей, заохочували членів церкви до цієї справи. Як буде в цьому році, не знаю. Ми  контактуємо зі служителями, які відповідають за Луганську й Донецьку області. І якщо там  буде така  потреба, люди наші знову відгукнуться.

— До обласного об’єднання входять церкви з різними традиціями та поглядами. Якщо на відстані більшість вміщають одне одного, то під час спільних заходів можуть проявлятися певні протиріччя. Та й всередині окремих церков не завжди мирно. Що, на вашу думку, є запорукою єдності християн, і як її досягнути?

— Я не зовсім погоджуються з питанням. Ми збираємо конференції, збираємо регіональні бесіди — у нас немає протиріч. А якщо форма служінь десь в чомусь і відрізняється, то не настільки, щоб робити нас чужими. Серед служителів об’єднання немає несприйняття один одного.

А запорукою єдності християн є Сам Христос. І якщо б ми дивилися один на одного з позиції Христа, Який прийшов, щоб всіх прийняти, нікого не відкинути, не відвернутися, не принизити, то ми б ніколи не роз’єднувалися, а навпаки — служили один одному. Тому дуже важливо впроваджувати традиції та переконання не свої, а Христові, підтверджені Євангелією, це ніколи не поділить християн. З іншого боку — дерево, яке посадив не Бог, як сказав Христос, буде викорінене. Якщо людина не народжена згори чи, можливо, це втратила, а  називає себе християнином чи служителем, то вона рано чи пізно відокремиться від Церкви.

— Що за останній час ви назвали б найбільшим Божим втручанням у ваше життя? Наприклад, особлива відповідь на молитву, випробування, яке довелося пройти тощо.

— Кожен день життя для мене — це Божа милість. Я  живу за правилом апостола Павла: забуваючи те, що в минулому, прагну до того, що попереду. Я свідок, як Бог відповідає на молитви, уздоровлює, хрестить Святим Духом, спасає неспасенних, захищає та підтримує у житті, дає Свої поради. Свої спогади, якщо буде до вподоби Господу, напишу тоді, як закінчуватиму свою земну дорогу. Нехай свідчать про Божу милість ті, хто її отримав. А ми, служителі, лише  зробили те, що повинні були зробити.

— Що ви хочете побажати або до чого закликати волинську церкву?

— Будьмо вірними Ісусу Христу. І збережімо цю вірність за всіх обставин, з якими тільки зустрінемося в житті.

Хочу, щоб у своєму житті ми змогли зрозуміти й виконати волю Божу, бо для кожного з нас є в Бога мета, і досягати цієї мети ми повинні протягом всього свого життя. У цьому запорука  щоденних Божих проявів, Він нас буде ними супроводжувати. Пізнаймо, чого хоче від нас Бог, і робімо це, знаючи, що особливо  велика нагорода від Господа на нас чекає у небесах.

Служителям бажаю, щоб були взірцем у всьому, зберігали єдність, любов до Церкви, до народу Божого.

Членам Церкви бажаю, щоб поважали служителів, молилися за них, підтримували їх, дякували їм. Служителям теж приємно знати, що їхню працю цінують, що вони потрібні.

Дітям бажаю, щоб шанували своїх батьків і чекали благословень, які є для них у Бога із самих ранніх років життя. Молодь сильна, коли пробуватиме в Слові Божому, тому не залишайте Писання, перебувайте в молитвах,  бо найцінніше в житті не вимірюється грошима.

Хай Господь збагатить вас усякими благами — земними й небесними, які в Нього ніколи не закінчаться!

Розмовляв Василь Мартинюк, vhve.com.ua


СТАТИСТИКА ВОЛИНСЬКОГО ОБЛАСНОГО ОБ’ЄДНАННЯ УЦХВЄ

На 1 січня 2018 року

Церков – 213.

У них членів – 19970.

Кількість пасторів рукопокладених – 231.

Кількість дияконів рукопокладених – 443.

Кількість благовісників – 37.

Кількість Церков, які:

   а) мають власні молитовні будинки – 178;

   б) будують молитовні будинки – 19;

   в) не мають власних молитовних будинків – 19.

Кількість хорів – 148; музичних груп – 98; оркестрів – 15; диригентів 307;

Кількість Недільних шкіл: 147.

З них:  а) при церкві – 141;  б) поза церквою – 6.

Кількість учнів в НШ – 7854; кількість учителів у НШ – 806.

Кількість молоді в церквах – 5240; кількість керівників молоді  – 130.

Кількість місіонерів, направлених церквами  які працюють  – 85 чол.

Доброчинні обіди (кількість людей) – 40 170.

Кількість притулків для дітей-сиріт – 3, у них вихованців – 35 чол.

Кількість притулків для людей похилого віку – 3, у них перебуває – 61 чол.

Кількість реабілітаційних центрів для дорослих – 14, у них перебуває – 140 чол.

Служіння в тюрмах: 4.

 

 



Додати коментар

Пожертвувати