Раулі Лехтонен: «Моліться за Скандинавські країни!»

Раулі Лехтонен — місіонерський пастор церкви «Філадельфія» в Стокгольмі, координатор та місіонер Європейського братерства п'ятидесятників — відповів на запитання редакції.

— Раулі, розкажіть, як ви прийшли до Христа й що було вирішальним у вашому наверненні до Бога?

— Я прийшов до Христа в християнському молодіжному таборі, коли мені було 8 років. Мій дід і батько були проповідниками й відвідували різні церкви як євангелісти. Вони привели мене на християнське зібрання, коли мені було 2 роки. А згодом, коли підріс, десь із 1978 року, я міг навіть проповідувати під час євангелізацій із моїм дідом і батьком.

— Я чув, що ви захоплювалися спортом і маєте досить значні досягнення в цій сфері. Це вам допомагає чи заважає в служінні?

— Коли я був молодшим, то серйозно займався шахами й брав участь у змаганнях із бігу. Кілька разів переміг чемпіона Швеції з шахів, але все-таки ця гра була для мене важкою, хоч і допомогла мені навчитися структурувати свої думки та розвинути навички вирішення проблем. Потім я відчув, що стаю залежним від неї, і перестав брати учать у змаганнях із духовних міркувань. Я продовжую бігати й роблю це весь рік щонайменше раз на тиждень, бо бачу, що фізичний стан також впливає на спосіб мислення, спрямовуючи його на позитив.

— За національністю ви фін, ваша дружина естонка, як ви знайшли один одного?

— Я зустрів свою дружину в Естонії в 1975 році, коли нелегально привозив Біблії в Радянський Союз. Вона була нашим перекладачем у церкві Олевісте в Таллінні. Потім стала моїм особистим учителем естонської мови, тому що завжди з нашими дітьми розмовляла по-естонськи, а я по-фінськи. Це був непростий мовний тандем у країні, де шведська мова є мовою більшості.

— Ви маєте досвід депутата місцевої ради. Чи можна стверджувати, що християни можуть і повинні ставати політиками?

— Протягом восьми років я працював у Християнській Демократичній Партії в містечку Упландс Васбю (за 25 км на північ від Стокгольма) переважно в комісії з питань спорту, освіти та культури. Я думаю, що політика може бути дуже важливим способом служити Господу, але для мене особисто — ні. Через 5-6 років я виявив, що мій дар і покликання — бути місіонером і пастором. Політика не моє місце. Найосновніше — бути в потрібному місці в потрібний час.

— Як ви стали місіонером? Хто запросив вас на місію? Як часто ви буваєте в Україні та які ще країни відвідуєте?

— У поїздці до Ленінграда й Таллінна в 1973 році, під час якої ми перевозили контрабандні Біблії, я відчув нездоланне покликання до служіння. Зустрічаючись із християнами в Радянському Союзі, які переживали неймовірні утиски й страждання, я твердо вирішив, що моє завдання — налагоджувати взаємостосунки з цими людьми й підтримувати їх. Невдовзі я відчув поклик до служіння народам СРСР та інших країн із метою принести їм Євангелію Ісуса. З того часу я відвідав понад 65 країн і здійснив понад 200 поїздок до різних частин колишнього СРСР та Китаю. Найбільш складна робота — координація перекладів Біблії різними мови та навчання в місіонерських біблійних школах. Цього року я здійснив чотири поїздки в Україну.

— Понад сто років тому у Швеції відбулося потужне пробудження. Яка нині п’ятидесятницька церква цієї країни?

— За останні 30 років кількість членів шведського п'ятидесятницького руху зменшилася з 110 тис. до 90 тис. Кількість місіонерів у інших країнах знизилася до 250 (хоча максимум становить 800). Але у 2016 році почався підйом. Тепер кількість хрещень, а отже, і кількість нових членів церкви знову зростає. Більшість новонавернених віруючих — емігранти з інших країн. Ми сподіваємося, що тенденція триватиме ще довго.

— Яка духовна атмосфера у Швеції в цілому? Як змінилося суспільство після декількох терактів у Стокгольмі, і як ці події вплинули на Церкву?

— Духовну атмосферу в Швеції дуже важко визначити одразу, тому що суспільство неоднорідне. Деякі люди борються за глобалізацію та толерантність. Також відкритість країни привела до зростання кількості біженців з ісламських країн. У той же час вплив ісламу на суспільство стає дедалі більшим. Також діє група патріотів, яка категорично проти емігрантів із інших країн.

Навіть християни по-різному дивляться на все це. Однак, схоже, що церкви в країнах Північної Європи вже повільно пробуджуються перед новими проблемами та суспільними викликами. У Фінляндії та Швеції неофіційна статистика свідчить про повільно зростаюче пробудження серед арабсько- та перськомовних біженців. Зокрема, понад 2 тис. емігрантів були охрещені за 2014– 2017 роки. Я вважаю, що церква повинна відповідально поставитися до цього, тому що Бог місіонерські поля наблизив до наших кордонів.

— Шведська церква й ви зокрема приділяєте багато уваги мусульманським країнам? Чому? За статистикою, відсоток християн, навернених із мусульманства, досить незначний?

— Я думаю, що це пояснюють слова Ісуса (див. Мт.24:14), що Євангелія охопить усі етнічні групи, перш ніж настане кінець. Так це розуміє більшість церков, які й зосереджують увагу на менш досягнутих Євангелією групах. Церкви хочуть завершити виконання Великого доручення, щоб усунути останні перешкоди для другого приходу Ісуса, а мусульмани в багатьох країнах — найменш досягнута верства.

— У КБІ ви проводите місіонерську школу. Що потрібно за три місяці засвоїти студенту та якими рисами має володіти сучасний місіонер?

— Є багато цілей, на основі яких будується навчання. Залежно від людей, із якими ми працюємо, ці цілі можуть змінюватися, тому що всі ми різні. І служіння кожної людини відрізнятиметься від служіння інших. Я хочу, однак, окреслити те, що дуже важливе для кожного місіонера. І наше навчання має на меті донести це людям. 1) Студенти повинні визначитися зі своїм покликанням, даруваннями та сферою свого майбутнього служіння; 2) студентам необхідно освоїти методи та інструменти для їхнього майбутнього служіння й набути відповідні навички; 3) студенти повинні отримувати знання про різні сфери місіонерського служіння, з якими можуть стикнутися, щоб культурна адаптація проходила легше; 4) студенти повинні знати про різні можливості для отримання підтримки та фінансування роботи місії в майбутньому; 5) студенти повинні розвивати свої євангелізаційні навички, проповідування та знання мов і т. ін. Ці напрямки ми вважаємо пріоритетними в педагогічному процесі в KБI.

— З вашого досвіду, у чому українським місіонерам необхідно ще більше вправлятися, а що треба підправити для досягнення кращого результату?

— Українські місіонери мають ексклюзивну можливість працювати серед 300 мільйонів слов’яномовних громадян Європи. Деякі з них, як-от чорногорці, боснійці та серби, вважаються неохопленими Євангелією народами. У минулому найбільш важливим завданням для слов'янських місіонерів було адаптація до різних культур та необхідність вивчення нових мов.

— Місія «Голос надії» розпочала місіонерську працю в Хорватії й Боснії. Як ви вважаєте, чи зможуть місіонери з іншої культури стати частиною нового суспільства?

— Безумовно, і українцям набагато простіше працювати на Балканах, ніж людям із більш західних країн. Ваші мова й менталітет ближчі до культури й традицій народів колишньої Югославії.

— Ви маєте змогу звернутися до пасторів, місіонерів і тисяч віруючих в Україні. Що б ви їх попросили й що б побажали?

— Моліться за пробудження в країнах Північної Європи. Фінляндія, Швеція, Норвегія та Данія серед найбільш секуляризованих країн світу, де християнська культура та цінності нівелюються. Нам потрібен Ісус Христос. Без духовного пробудження та реформування наших країн ми перебуваємо під загрозою втратити позицію цивілізованих націй!

Юрій Троць

Читайте про Велике п’ятидесятницьке пробудження у Швеції 1907 року.