Фундамент віри

31.07.2017
0
86

Я хочу на прикладі апостола Павла показати, що таке преображення. Життя апостола Павла, а прожив він приблизно 62 роки, можна умовно поділити на декілька періодів. Перший період охоплює 27 років. Із цього періоду ми знаємо, що він народився в Тарсі, мав римське громадянство, був фарисеєм і мав чудову освіту, яку отримав, навчаючись біля ніг Гамаліїла. У цей період його звали Савлом і він був гонителем Церкви Христової. Наступний період охоплює чотирнадцять років. Це період навернення та становлення. У цей час він покаявся, пішов у Дамаск на три роки, потім був у Тарсі дев’ять років, потім переселився в Антіохію. І ось коли йому було близько 42 роки почався етап його служіння. Тоді він вирушив у свою першу місіонерську подорож. Відтоді Павло звершив три подорожі, пройшов десять тисяч кілометрів, написав шість послань. Після цього його посадили в тюрму, де він провів чотири роки й написав ще чотири послання. Вийшовши з тюрми, він пішов у Іспанію, потім на острів Кріт, де написав ще два послання. І десь у 62 роки його життя закінчилося.

Хочу зупинитися на перших двох періодах життя Пасла, які я більш детально окреслив вище. До цього хочу додати ще декілька деталей з історії та передань. Приблизно до 15 років Савл жив у Тарсі. Потім його відправили в Єрусалим, де він навчався в дуже відомого рабина. У 20 років він знову повернувся в Тарс. І саме в той час Ісус служив у Єрусалимі та його околицях, тому їхні шляхи не перетнулися. Через певний час Савл знову повернувся в Єрусалим і, почувши про нове вчення, став ревним його гонителем. Вирушивши до Дамаска, щоб нищити послідовників нового вчення, юнак зустрівся з Христом, Який кардинально змінює його життя. Молодий християнин три роки живе в Аравії, потім на дев’ять років знову поселяється в Тарсі, де знайшов його Варнава, який і привів Павла до апостолів.

Ці періоди включають у себе роки навчання та роки мовчання. Але це був час формування фундаменту. Тобто в цей час Бог закладав у житті Свого майбутнього апостола ті основи, опираючись на які, він міг би згодом успішно служити й не згоріти в служінні.

Спробуємо взяти з цього уроки для свого життя. Отже, чотири правила, на яких я хочу спинитися.

Правило перше: випадковостей немає

Я хочу назвати певні факти з життя апостола Павла, які б нам могли видатися випадковими. Але зіставляючи їх зі своїм життям, ми розуміємо, що в Бога немає випадковостей.

Апостол Павло народився в місті Тарсі. Це місто розташоване за тисячу кілометрів від Єрусалима. Але молодий чоловік не боявся долати такі відстані. Відповідно, він знав географію й умів орієнтуватися на місцевості. Павло формувався в грецькій культурі (у цьому місті був університет, де вчили грецькі філософи), а отже, розумів спосіб мислення людей цієї культури. Він був представником єврейської  діаспори, яка володіла мінімум трьома мовами: грецькою, арамейською та єврейською.

Єврейською мовою ім’я Савл звучить Шауль. Він сам про себе каже, що був євреєм від євреїв, фарисеєм, сином фарисея з коліна Веніамінового. Отже, він добре знав Старий Заповіт.

Наступним фактом є його навчання при Гамаліїлові, де був «докладно навчений Закону отців» і став «горливцем» (ревнителем) Божим (Дії 22:3). Про Гамаліїла сказано, що він був членом синедріону, як і Павло, був також із коліна Веніамінового. У той час у Єрусалимі було дві школи  — школа Гілеля і школа Шамая. Гамаліїл був онуком Гілеля. Один із дослідників Писання, професор Джон Макрей пише: «Наскільки іншою могла б бути історія, якби Павло потрапив під вплив школи Шамая, а не Гамаліїла. Витончений і благородний Гамаліїл був повною протилежністю грубим та зухвалим представникам школи Шамая».

Чого ж Павло навчився від Гамаліїла, що потім дуже згодилося йому в подальшій місії? Гамаліїл виявляв інтерес до грецької культури та язичників. Він часто вдавався до листування як до засобу комунікації. І відповідно, Павло, навчений писати листи, залишив після себе так багато послань. І третє, що характеризувало школу Гамаліїла, було більш тверезе тлумачення Закону.

Усе це ніби випадковість, проте це було Божим передбаченням.

Апостол Павло був римським громадянином від народження, що давало йому безліч переваг на великій території, яку на той час охоплювала Римська імперія. Здавалося б, яке значення це має для його місії? У Коринті апостол Павло провів 18 місяців, проповідуючи Єванеглію, а в Ефесі жив аж три роки. Жоден юдей не міг би в той час розвинути таку бурхливу діяльність, не маючи громадянства.

Ще один момент, про який свідчить Павло, — він був свідком смерті Степана. «А коли лилась кров Твого свідка Степана, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожив...» — згадує Павло. Не даремно Павло чотири рази згадує про цю подію, це залишило слід у його серці, бо Він бачив, як помирав цей чоловік.

Дружба з Варнавою була ще одним невипадковим моментом. Варнава став для Павла чудовим наставником, який допоміг йому знайти своє місце в Церкві Божій. Варнава з тих, хто продав усе своє майно й приніс до ніг апостолів усі виручені гроші. Він повністю присвятив своє життя служінню Богові. Його ім’я Йосія, проте апостоли називали його: «Вар навас», що значить «син утіхи». І співпраця Варнави і Савла стала неймовірно плідною. По-перше, Варнава знайшов Савла, відкрив йому двері для служіння, а потім, відчувши відповідний момент, став другим і зумів вчасно піти, давши змогу Павлу реалізуватися. А це, повірте, буває не дуже легко. І такі «Варнави» — наставники, які відкриватимуть перед нами двері, — потрібні кожному з нас у житті.

Усі ці моменти були не випадковістю. Вони закладали фундамент, на якому зростало й зміцнювалося служіння апостола Павла.

Отже, ми повинні осмислювати своє життя, вникати в себе, щоб знайти своє покликання і свою роль у Божому плані спасіння людства. Апостол Павло, даючи настанову Тимофієві, каже: «Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!» (1Тим.3:16). Тобто ми передусім повинні оцінювати самих себе: у якій країні ми живемо, чи знаємо ми мову, якою розмовляють люди, чи розуміємо культуру, у якій сім’ї ти народився, яку церкву відвідував, яку школу відвідував, яку освіту та професію отримав, які контакти були у твоєму житті? Усі ці питання можуть бути важливими для твого самовизначення, бо ти не даремно живеш у той час, у який живеш, у Бога немає випадковостей. Тому зважаючи на все, пильно слухайте Бога: куди Він веде, яке ваше покликання?

Правило друге: життя — це підготовка до покликання

Читаючи історію апостола Павла, ми бачимо, що 14 років із його життя випадає. Цей період називають роками мовчання. Здавалося б: навіщо марно тратити час, треба йти й проповідувати — світ гине.

Проте щось подібне було й у житті Мойсея. Бог сорок років працював над ним, коли той пас овець у пустелі, щоб сформувати вождя для Ізраїля. Давид був помазаний на царство десь у 15 років, проте не так швидко він сів на трон. Минуло ще довгих п’ятнадцять років, як він увійшов у своє покликання.

Чи не було це марно втраченим часом? Ні. Це час формування лідера. За цей період, як ми бачимо з певних коротких описів, Павло зрозумів, що покликаний служити язичникам, він навчився страждати й отримав від Бога великі відкриття. Бог працював над Павлом.

Отже, наше життя — це марафон чи спринт? Що нас чекає: сто метрів, які ми пробіжимо в повну силу, а потім, утомившись, залишимося осторонь? Чи ми повинні бути соковитими та плідними до кінця свого життя? Це рішення багато в чому залежить від нас. Якщо в нашому житті не буде відповідного фундаменту, якщо наше служіння не буде поставлене на правильну базу, то за кілька років ми видихнемося й не будемо нікому потрібні. Тому зважаймо на те, що відбувається в нашому житті, прислухаймося до того, що Бог хоче сказати нам, приглядаймося до того, як Він веде нас, тому що наше життя — це підготовка до виконання нашого покликання.

Правило третє: Бог тебе знайде

Давид пасе овечок... Мойсей — у пустелі. Павло — у Тарсі. Здавалося б, що ви там робите? Але Бог знаходить їх там.

Не наше завдання — бігти поперед Бога. Не наше завдання — чинити якісь великі діла. Наше завдання — готувати себе до служіння, шукати Бога, а Бог знайде нас і поставить на те місце, де Він нас хоче бачити. Бог знайшов Павла на дорозі в Дамаск. Знайшов його в Аравійській пустелі. Знайшов у Тарсі. Знайшов у Антіохії.

Дехто каже: «О, я чекаю лише прямого відкриття від Бога». Але в житті Павла не завжди було так. Було так, що Варнава прийшов і забрав його в Антіохію. Потім уже було більш конкретне відкриття. І, можливо, таке відкриття отримаєте й ви у своєму житті. А можливо, до тебе підійде керівник молоді й попросить допомогти йому. І це буде Божа воля для вашого життя. Бог знайде тебе, але це не зажди буде велике відкриття від Бога.

Бог бачить тебе там, де ти є. Але ти шукай Бога й молися Йому. Він бачив Закхея на дереві, тому що той хотів бачити Ісуса. Він бачив Нафанаїла під фіговим деревом і бачив запити його серця.

Вільям Сеймур, засновник п’ятидесятницького руху, сидів у куточку на служінні Чарльза Пархама, у біблійній школі якого відбулося злиття Святого Духа. Будучи темношкірим, він не мав там жодних прав, міг лише в коридорі слухати те, що відбувалося. Але Бог знайшов його там, де він був. І він став ключовою фігурою пробудження на Азуза-стріт, яке вважається початком п’ятидесятницького руху.

Ми не повинні бігти поперед Бога. Не наше завдання критикувати братів і вимагати, щоб вони звершували певні реформи. Наше завдання — готувати себе до служіння. А Бог, Який знає вас краще, ніж будь-хто інший, поставить вас туди, де Він хоче й коли захоче.

Правило четверте: будь тим, хто ти є

Георг Гендель із дитинства мріяв стати музикантом, хоча його батько був проти цього, кажучи: «Я виб’ю з тебе цю музику». Проте він став великим музикантом.

Батьки Мартина Лютера, які були доволі заможними, хотіли, щоб їхній син став юристом. І син послухався. Та після двох місяців навчання, коли юнак повертався додому, почалася сильна гроза — і прямо перед ним блискавка вдарила в землю. Хлопець молився, обіцяючи, що, якщо буде збережений, стане монахом. І він виконав це, хоча батько був проти такого вибору сина.

Та в якийсь момент, уже будучи професором богослов’я, він відчув, що чогось йому-таки бракує. І зрештою зрозумів, що повинен народитися згори. І тоді, за його словами, йому відкрилися двері до раю.

Апостол Павло — син фарисея, сам став фарисеєм, був наставлений у Законі. Я думаю, що його батько, який багато вклав в освіту свого сина, хотів би бачити його відомим учителем Закону. Але був у його житті момент, коли він зустрівся з Богом. І був час, коли він розпочав працю для Нього. Павлові було більше сорока років, коли став готовим прийняти служіння, хоча покаявся у 27 років. Але це був період важливих рішень, коли він обирав свою дорогу. І згодом Павло напише: «Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа…» (Фил.3:7-8).

Отже, усе, що було в житті Павла до його навернення, було марним? Народження у відомій сім’ї, хороша освіта, зв’язки з поважними людьми, римське громадянство… Ні, усе це було потрібним, але в якийсь момент і Павло, і Мартин Лютер, і багато інших людей прийшли до Бога, схилилися перед Ним і сказали: «Ось я такий, як є. Я щось ніби й маю, але вважаю це марнотою перед тим, що можу мати в Тобі». І Бог використав усе те, що мали ці люди. Але якщо ми не принесемо своїх досягнень та переваг до Христа в покорі, то не отримаємо ніякого покликання. Ми будемо просто розумними людьми, які будуть говорити «розумні» слова, які, можливо, зацікавлять людей. Проте вони не продукуватимуть змін у житті, якщо ми їх не принесемо до Ісуса Христа. Бо Христос — той фундамент, на якому ми повинні будувати все своє життя та служіння. І Христос у свій час відкриє тобі, ким ти є у Його Тілі. Павло, який написав тринадцять послань, майже в кожному з них каже, що він апостол. Христос відкрив йому це, коли він повністю впокорився перед Ним.

Тому для того, щоб твоє покликання не було спринтом, а стало марафоном тривалістю на життя, щоб ти не зійшов із дистанції через кілька років, а й у старості був плідним та соковитим, пам’ятай, що Бог працює над тим, щоб дати тобі фундамент, на якому будуватиметься все твоє життя та служіння. І цей фундамент — Христос.

Лео Франк, Малинфест-2017



Додати коментар

Пожертвувати