"Господи, помоги, если сможешь…"
…раптом у кімнату заходить група друзів із Чувашії, і з енергійних жестів стає зрозуміло, що часу в нас зовсім мало. «Брати, потрібно поспішити, на вечір чекають у Чебоксарах… Чебоксари — столиця Чувашії. Через декілька годин ми в домі молитви. У запасі ще хвилин 10-15 — і ми знову стаємо очевидцями Божого чуда. На місіонерських точках це буває дуже часто, поїдьте й переконаєтеся. «Брати, кажу вам без перебільшення: цей дім молитви — яскраве чудо Боже. Ви навіть уявити собі не можете: не пройшло року — а цей будинок уже використовується за призначенням… — А далі про купу проблем: технічних, бюрократичних, фінансових, особистих і багатьох інших — …але живий Господь, Який ніколи не запізнюється. П’ять будівельних бригад з України — щиро, жертовно й безкоштовно працювали на результат. Особлива вдячність Степану Янюку за посвяту й жертовність в організації. Самі ми ніколи б не впоралися, а ще місцеві брати-чуваші ревно підключилися до будівництва. Результат — можете переконатися самі… А ще у нас молодіжна співаюча група, а ще — невеликий хор, а ще… Та, власне, самі переконаєтеся, що в нас…» У невеликих місіонерських церквах є одна особливість — після майже трьох годин служіння ніхто не поспішає розходитися. Гомін, спілкування, усмішки, обійми. До вас обов’язково підійдуть, подякують за проповідь, поцікавляться: як в Україні.
Спілкування продовжується під час вечері, і знову спогади про брата Степана та його ревність, що запалювала місцевих братів до праці. «У нас є мрія — побувати в Україні, побачити тисячні церкви, відчути атмосферу на ваших служіннях, можливо, у цьому році допоможе Господь мрію зробити реальністю…» — діляться брати своїми планами.
Ранок знову покликав у дорогу, тим більше, що потрібно було провідати декілька місіонерських груп. Я просто нагадаю назви міст і містечок. Для читача вони мало що значать, проте для мене — це історія місіонерського подвижництва моїх братів. Отже: Чебоксари, Канаш, Кіря, Вурнари, Ядрин, Лисково, Большоє Мурашкіно, Вад (цю назву потрібно дуже швидко промовляти, бо коли повільно — то не дуже гарне сполучення виходить), Арзамас, Нижній Новгород, Лукояново, Дзержинськ… Усе гарно — і скрізь братерська відкритість і щирість. Пам’ятаю, як в одній із церков нас ревно (і в профіль, і в анфас) фотографували, і всіх, хто спілкувався з нами. Навіть готові були особисто фото надіслати. Я думаю, адресати вже отримали фотографії…
У дорозі зустрічі й нові враження — не рідкість. Деякі з них запам’ятовуються на все життя. Ось одне з них. Було вже зовсім темно, коли після кількох сотень кілометрів ми завернули у двір сімейства єзидів. Згідно зі словником, «єзидизм, єзидство, шарфадинізм (від самоназви шарфадин) — синкретична релігія єзидів, що містить елементи зороастризму, християнства (несторіанського напряму), юдаїзму та ісламу. Єзиди вірять в існування єдиного Бога та його семи ангелів, головним із яких є Малак Тавуса (він же Джабраїл)». Думаю, останнє слово означає архангела Гавриїла.
Проте наші єзиди, господар дому на ім’я Жора та його дружина зі своєю сестрою, люблять Господа. Дружина й сестра дружини вже члени церкви, діти активні в служінні, а Жора — щира й відкрита душа — поки що на шляху до цього. Їхніми богами в минулому були три тарілки з арабськими написами, що їх отримали у спадок від прабабусі й шанували, берегли й боялися як велику святиню, а тепер Господь зайшов до дому скотарів-єзидів. Їхнім основне заняття — розведення худоби. Щедро накритий стіл — гаряча картопля, люля-кебаб (є така кавказька страва), дві великі тарілки зелені, а ще — щирі свідчення про любов Божу. Я чув багато свідчень людей, але це запам’ятав особливо. Для колоритності й повноти приводжу мовою оригіналу.
— Был у меня случай такой, — розпочинає Жора, — я права получил водительские. Поехал к родственникам-езидам, немного свидетельствовал им, но получилось, что выпил немного, не пободрствовал. Еду домой, смотрю, почти возле дома на повороте — машинка полицейская стоит. Остановили, конечно же, спрашивают: «Пил?» Я говорю: «Да, немножко было». Говорят: «Сколько выпил?» Ну я же в Бога верю, знаю, что неправду нельзя говорить, отвечаю: «Да совсем немного — 4 стаканчика коньячку выпил. Так получилсь». Они говорят: «Садись в нашу машину, подожди». А сами еще другую машину останавливают. Я сижу и думаю: какой же я глупец был, Господи, ну зачем же пить-то было? Теперь точно права заберут, а я их только что получил, да и штраф тысяч на 60 дадут, что ж делать то? И тут вспомнил, жена говорила: «Если трудности придут — молись Богу». И как я сам не додумался? Молиться начал: «Господи, вот такое дело, выпил я, нехорошо, конечно же. Ну так я Тебя прошу, если сможешь и Тебе не трудно, помоги как-нибудь. Я понимаю — сам виноват, но если сможешь, говорю, помоги. Не сможешь — ладно, я не буду обижаться, сам виноват же…»
Полицейские опять ко мне: «Пил?» — спрашивают. «Ну да, я же сказал, немножко». Они трубку мне суют, дуй, мол, посмотрим. Я дунул — а у меня почти ничего не показывает на тестер. Они опять: «Так ты пил или нет? Может, ты трубку языком закрыл, может, мимо дул. Давай еще раз». Ну еще раз — опять почти норма… В общем так скажу: если бы не Господь, то и штраф огромный и без прав остался бы… А так всего в пять тысяч обошлось, ну это совсем ничего, и права со мною…
Я не знаю, як ви сприймете це свідчення, але я сміявся й плакав у душі, слухаючи нелукаву сповідь. Була вже глуха ніч, коли, помолившись, ми вийшли на вулицю. Міцно обіймаємося з Жорою, а в серці відчуття — Бог буде користуватися цією людиною для Своєї слави… Думаю, ще почуємо інші свідчення…
Микола Синюк, msynyuk.in.ua