Провідник пробудження в Західній Білорусі
Станіслав Недвецький

20.08.2018
0
32

У 20-30 роках минулого століття в Польщі, куди входили території Західної України й Білорусі, відбулося одне з найбільш великих пробуджень в історії християнства. За короткий час у цьому регіоні Європи, у якому були практично відсутні протестантські церкви, тисячі людей прийшли до Бога й отримали хрещення Духом Святим.

Феноменом цього великого пробудження було те, що його каталізатором стали в основному прості люди, які повністю присвятили своє життя Богові. Одним із найбільш ключових проповідників цього руху був пастор Станіслав Недвецький.

Станіслав Недвецький народився 29 червня 1890 року в селі Радошковичі (тепер Мінської області). Як звичайний невіруючий хлопець, Станіслав вів розгульний спосіб життя: випивав, курив і, маючи міцну статуру, часто брав участь у бійках.

Одного разу, випиваючи з дружками на другому поверсі ресторану, Станіслав затіяв сварку з приятелем. Під час бійки він так ударив свого опонента, що той впав із другого поверху й сильно вдарився головою. Після цієї події Станіславом зацікавилася поліція.

Слід відзначити, що за кілька років до цієї події рідний брат Станіслава Степан, як і тисячі його співвітчизників, поїхав у Америку на заробітки. Щоб не сісти до в’язниці, Станіслав (йому тоді було 17 років) утік від правосуддя до брата в США.

В Америці життя Станіслава складалося набагато краще, ніж у його однолітків. Поселившись у Нью-Йорку, він відкрив майстерню з ремонту взуття, яка з часом переросла в невелику взуттєву фабрику.

У 1910 році Станіслав одружився з українкою Зінаїдою. У них народилася дочка.

Недвецькі любили свою дочку, яка була єдиною дитиною в їхній родині. З дитинства вона показувала хороші результати в ковзанярському спорті, займаючи перші місця на змаганнях. Станіслав не скупився на гроші, наймаючи найпрестижніших тренерів для тренувань, щоб виростити з дочки олімпійську чемпіонку.

У 1922 році в Станіслава сильно захворіли ноги, лікарі не могли допомогти. Знайомі порадили йому сходити в російськомовну п’ятидесятницьку церкву, засновану Іваном Воронаєвим, щоб помолитися за зцілення. Коли Станіслав туди прийшов, то був сильно здивований. Він ніколи не бачив чогось подібного: люди голосно молилися, говорили чужою мовою й захоплено слухали емоційного проповідника.

Під час служіння Слово Боже торкнулося Станіслава, він присвятив своє життя Ісусу. Через деякий час покаялася і його дружина, а Станіслав отримав зцілення й хрещення Духом Святим.

Недвецький зі своєю дружиною стали дуже активними членами церкви. Вони свідчили про Бога іншим, служили фінансово, і Станіслав час від часу проповідував у церкві. Він вдало поєднував служіння Богу й свій прибутковий бізнес.

Але одного разу посеред глибокої ночі Станіслав почув голос, який закликав його повернутися на батьківщину й проповідувати там Євангелію...

Навіть в американському журналі «The letter day Evangel» була стаття про Недвецького: «Господь покликав його повернутися у своє село, де він народився і яке знаходиться в частині Польщі, відомій як Білорусь, щоб розповісти людям про Ісуса».

Після цього випадку Станіслав із дружиною не послухалися голосу Божого й вирішили жити в США. Причин було багато... По-перше, майбутня спортивна кар’єра дочки, якій Америка надавала великі перспективи, по-друге, матеріальне благополуччя: сучасний двоповерховий будинок у Нью-Йорку, власний автомобіль і, звичайно ж, прибутковий бізнес, по-третє, Європа ще не загоїла ран Першої світової війни...

Але через деякий час у родині Недвецьких сталася трагедія. Під час спортивного тренування їхня дочка ненароком упала й отримала смертельну травму. Вона померла, так і не прийшовши до тями...

Станіслав із Зінаїдою дуже важко перенесли смерть своєї єдиної доньки... Здавалося, що життя зупинилося й усе навколо потемніло...

Побитий горем Станіслав, зміг знайти розраду в Бога – і через короткий час після похорону він роздав усе своє майно бідним, закрив свій бізнес і замовив квитки на пароплав до Польщі...

У 1925 році Недвецькі прибули до Білорусі, промінявши свій двоповерховий будинок у цивілізованому Нью-Йорку, у якому вже було метро, ​​на старезну хату в селі Волоки.

Відразу після переїзду Станіслав Недвецький іде від села до села й проповідує живу Євангелію. Часто на велосипеді або кінному возі, а іноді й пішки, у спеку й холод, він пробирався по бездоріжжю Білорусі, проповідуючи Слово Боже селянам.

Нелегко було йому серед радикально налаштованого православного населення. З нього сміялися, безліч разів погрожували, били й навіть посадили до в’язниці за безпідставним звинуваченням. Але, не дивлячись на всі перешкоди, служіння Станіслава супроводжував величезний успіх. За звітами 1929 року (всього через чотири роки після його приїзду), ним було створено 22 церкви, загальною кількістю 1017 членів! Також було побудовано 6 молитовних будинків, притулок для бездомних і відкрито християнський цвинтар, який функціонує й тепер. Коли розпочалася Друга світова війна, Станіслав Недвецький так само ходив по селах і проповідував з ще більшою пристрастю, ніби знаючи, що йому залишилося небагато часу на цій землі...

У 1943 році один із жителів села на ім’я Сергій пішов працювати поліцаєм до німців. Якось, зустрівшись із Сергієм, Недвецький, маючи одкровення від Бога, що скоро владі німців прийде кінець, порадив Сергію залишити свою роботу. Наступного дня Станіслава Недвецького заарештували й відправили в сумно відому Вілейську в’язницю для допиту. Що трапилося з пастором далі, точно ніхто не знає. За однією з версій, перед відступом німці вирішили розстріляти кожного десятого у Вілейській в’язниці. Кажуть, що всіх поставили в шеренгу й стали рахувати. Жереб упав на одного засудженого, який стояв біля Недвецького. Пастор Станіслав, довго не роздумуючи, запропонував йому помінятися місцями... Того ж вечора він був розстріляний гестапо... Життя Станіслава обірвалося, але церкви, які він насадив, живуть! І тепер, завдяки слухняності, жертовності й самовіддачі цього проповідника, Західна Білорусь – один із найбільш християнських регіонів країни! Я вірю, що там, на небесах, Станіслава оточують тисячі людей, приведених ним до Бога, а також його улюблені дочка й дружина... «І багато-хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги, на вічну гидоту. А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведності, немов зорі, навіки віків» (Дан.12:2-3).

P. S. Через декілька тижнів після розстрілу Недвецького старий приятель Сергій прийшов у село Волоки, щоб поговорити з вдовою Зінаїдою. Вона, знаючи про його вину в смерті Станіслава, відмовилася з ним розмовляти. Сергій намагався висловити своє співчуття, але раптом не витримав, він голосно заплакав, упав на коліна, підняв руки до неба й став кричати: «Простіть мені, я продав невинну кров!..»

Роман Савочка, romansavochka.com



Додати коментар

Пожертвувати