«Хто сіє зі сльозами, пожне в радості!»

30.03.2018
0
531

Цього року довго чекали тепла, щоб можна було виїжджати в села служити літнім людям. Поділюся як пройшли останні три місяці. Насправді вони не були фізично важкими, більше морально. Ці три місяці пролетіли дуже непомітно для мене. Вони були дуже насиченими.

В кінці січня я приготувала урок на тему «Душевний біль» і провела його в домі культури. Прийшли послухати 10 підлітків.

Останнім часом до нас на зібрання приходять кілька чоловік, які були колись віруючими, але відійшли, спокусилися на людях.

Розпочала роботу з однією дівчинкою, регулярно з нею бачилася, дуже прив'язалася до неї. Вона захотіла служити Богу, і ми проводили багато часу разом (близько трьох місяців). Але згодом вона потрапила в недобру компанію… Я багато переживала, молилася. Всередині прийшло розчарування і біль. На якийсь момент мені здалося, що все даремно, і що вона не повернеться більше до Бога. Але зрештою зрозуміла, що я місіонер і не повинна опускати руки. З цією дівчинкою ми бачимося, я віддала свої переживання Богу, молюся і вірю, що вона усвідомить, що з Богом жити набагато краще.

Також продовжую займатися історією з підлітками, допомагаю їм підтягувати оцінки.

Провідую одну бабусю, у неї проблеми з пам'яттю, і кожен раз я з нею знову знайомлюся, бо вона мене не пам'ятає. Вона дуже самотня, а хочеться з кимось поговорити, нічого не хоче приймати, я буває то продукти їй приношу, допомагаю всіляко чим можу. Вона дуже любить розповідати історії зі свого життя. Дуже шкода цю бабусю. За одне відвідування вона одну і ту ж історію розповідає по чотири рази. І діти далеко від неї, не приїжджають і дзвонять рідко. Ось я і приходжу поговорити з нею.

Я майже кожен день в місті, залишаюся вдома тільки якщо погода не дозволяє, або ми збираємося з командою щось робити разом, наприклад, як їхати в село роздавати газети. Або коли готуюся до сесії.

Ще вся наша команда пройшли курси «Асет». Це уроки про профілактики куріння, алкоголю та ін. Будемо ходити по школах тепер з цим матеріалом. Вже зараз проводимо лекції по школам про любов, про батьків.

До нас приєднався ще один брат, він з Рівного. Буде працювати з нами. Він регент, рідний брат нашого лідера Юри. Слава Богу нас вже п'ятеро в команді!

Я особливо молилася за те щоб Бог беріг від суїциду молодих людей. В нашому місті було багато таких спроб серед молоді. Ось уже сьогодні розмовляла на цю тему з однією дівчинкою і за місяць це вже вчетверте! Богу що Він дає слова для цих молодих людей, у нелегкий для них час.

Багато молоді п'є, веде аморальний спосіб життя, дуже боляче дивитися на це! Ми віримо, що скоро почнеться пробудження, кожен день ми молимося за Приморськ, якого довірив нам Бог. Хочеться, щоб молодь рятувалася. Є такі що вже змучилися від гріха і повірили в Бога. Звичайно все йде не так швидко як хотілося б. Багато переживань і сліз було за ці три місяці. І здавалося, що все безнадійно. У такі моменти Господь був близьким. «Хто сіє зі сльозами, пожне в радості!» — звучало це слово в серці, завжди, коли я плакала за них.

Бог навчив мене за останній час багато приділяти часу для дітей, молитися за кожного з них, вникати в їхнє життя, допомагати, втішати, коли важко. У нас кожен день вдома різні люди, з якими ми спілкуємося. Особливо важливий урок, якому навчив мене Бог, не носити цього болю за дітей, але віддавати його Христу.

Я почала їздити в інтернат. Сторонніх не пускають туди, але мене вже знають і пускають. Цей інтернат завжди в моєму серці. Діти там дуже щирі і завжди чекають мене. Мені вони сподобалися дуже!

Віра Коноваленко, Запорізька область, уривок з листа

 



Додати коментар

Пожертвувати