Просимо Господа, щоб Він рухався в нас і через нас

13.12.2017
0
39

Боснія та Герцеговина дуже потребує місіонерів. Там дійсно точиться духовна війна. Коли поглянути на цей світ, то можна побачити змагання між трьома силами, які ведуть між собою боротьбу. Зі сходу з великою силою сунеться Росія, із заходу — країни Західної Європи та Америки, а також потужний вплив нині чинить на світ іслам. І коли ми слідкуємо з новинами, то помічаємо величезний рух цих сил. Ми ж, люди віруючі, розуміємо, що ведеться не лише фізичне чи моральне протистояння. Тут ведеться духовна боротьба, на яку по-особливому впливають ці три потужні сили. Вона не стільки воюють між собою, скільки чинять тиск на Церкву.

Перед початком битви офіцери зазвичай збираються довкола столу, щоб виробити певну стратегію й спланувати свої дії. І, як на мене, таким столом нині є Боснія та Герцеговина. Перед тим, як щось відбувається у світі, першими це відчувають на собі Боснія та Герцеговина (якщо не фізично, то на духовному рівні).

Чому я це говорю? Тому що ми, духовні лідери християнських церков, до певної міри втомлені від цього. Донедавна в нашій церкві було п’ятдесят членів. Тепер — п’ятнадцять. І це глибоко вражає серце, й часто настають миті, коли хочеться сказати: «Усе — здаюся!»

У нас є група з шести активних людей, і ми намагаємося один одного підбадьорювати: «Ну, ще трохи! Спробуймо ще раз». І тепер ми багато часу проводимо в молитвах, тому що бачимо, що самі нічого не можемо зробити. Просимо Господа, щоб Він рухався в нас і через нас.

Я це розповідаю вам для того, щоб ви зрозуміли, у якій атмосфері ми перебуваємо. Хоча можливості для служіння в нас величезні, проте результати незначні — церква ще маленька. І навіть у цій маленькій церкві зовсім мало людей, які готові служити. Ми могли б працювати з дітьми, з молоддю, з людьми з особливими потребами, але не вистачає рук. І ми молимося, щоб Господь послав місіонерів. Їх у нас тут практично ніколи не було. Пам’ятаю лише одну жінку зі США, яка два роки підтримувала нас. А решта — усе, що ми робили, то робили самостійно, спочатку вдвох — я і моя дружина, потім додалося ще декілька людей. Я прошу місіонера Юрія Булика бути моїм помічником. Також запрошую студентів із біблійних вузів України до нас.

Звісно, не завжди легко оформити візу. Вам також важко знайти матеріальну підтримку, щоб присвятити себе праці, але двері наших сердець відкриті. Тому моліться й запитуйте Господа, де Він хоче бачити вас на служінні. І якщо ви відчуєте поклик працювати в нашій країні, ми будемо тільки раді. Якщо вам цікаво, то ви спершу відвідайте нас як туристи. А потім можете приєднатися до Андрія та Петра, які трудяться в Плоче, і стати частиною того, що ми робимо як церква. Також ви матимете можливість зробити те, що вважаєте необхідним, з Божою допомогою. Під час війни, яка відбувалася на нашій землі певний час тому, моя дружина на кілька місяців приїхала в Мостер із Хорватії, щоб підтримати людей із церкви, але залишилася там на кілька років. Та коли вона вже хотіла від’їжджати додому, відчувши, що її місія тут завершилася, я прийшов у церкву — і вона залишилася. Іноді Господь має свої плани для нашого життя, але я тепер радий, що вона була слухняна Йому — і Він дав мені її.

Якщо, приїхавши до нас як туристи, ви відчуєте, що Бог кличе вас працювати в Боснії, то, повернувшись додому, подайте необхідні документи для оформлення права на проживання й одразу беріться за мову, тому що незнання мови — це серйозний бар’єр у місіонерській праці. Шукайте можливості поспілкуватися з носіями мови, а також із тими, хто вивчив її.

Бернард Микулич, розповідь редактору газети «Голос надії»

Про поїздку місіонерів «Голосу надії» в Хорватію і Боснію та Герцеговину читайте тут.
 



Додати коментар

Пожертвувати