Пошуки щастя
Французький філософ якось сказав: «Увесь світ відчайдушно шукає безпеки й щастя». Ректор Гарвардського університету вважав: «Світ шукає заспокоєння для душі й пісень для серця».
Мільйонер із Техасу зізнався: «Я думав, що щастя купується за гроші, але розчарувався, тому що це не так». Зірка екрану розридалася: «У мене є гроші, краса, привабливість, популярність. Я повинна бути найщасливішою жінкою у світі, але я нещасна». Один відомий чоловік, який належав до англійського світського товариства, зізнався: «Я більше не хочу жити, хоча немає нічого, чого я не міг би мати. Чому так відбувається?»
Один чоловік відвідав психіатра. Він сказав: «Лікарю, я самотній, пригнічений і нещасний. Ви можете мені допомогти?» Психіатр запропонував йому відвідати цирк і подивитися виставу знаменитого клоуна, який, на думку багатьох, здатен змусити сміятися навіть найбільш серйозну людину. Але бідний пацієнт зізнався, що це неможливо. «Я сам цей клоун», — сказав він.
Студент університету відкрив: «Мені 23 роки. А я вже втомлений безліччю хвилювань у своєму житті». Знаменитий грецький танцівник минулих років одного разу зізнався: «Коли я один, у мене тремтять руки, очі наповнюються слізьми, а серце до болю прагне до спокою та щастя, яких я ще ніколи не переживав».
Один із великих державних діячів повідав мені: «Я старий. Для мене життя вже втратило своє значення. Мені час зробити стрибок у невідомість. Молодий чоловіче, чи можете ви мені дати якусь надію?»
Наш матеріалістичний світ кидається на безкінечні пошуки джерел щастя. Чим більше ми набуваємо знань, тим менше, здається, у нас мудрості. Чим більших економічних успіхів ми досягаємо, тим сильніше нудьгуємо. Чим більшими благами ми користуємося, тим менше задоволені життям. Ми, як неспокійне море: і там, і там — трохи миру й трохи задоволення, і нічого постійного чи такого, що приносить задоволення.
Отож, пошуки тривають! Люди здатні вбивати, обманювати, хитрувати, красти й воювати, щоб задовольнити жадобу до влади, задоволень і багатства. Вони сподіваються таким чином набути мир, безпеку й щастя. А всередині тихий голос нашіптує: «Це не те життя, яким воно повинне бути».
Чомусь ми впевнені, що десь проливаються вічні струмені бажаного щастя, яке робить життя прекрасним. І часто думаємо, що коли-небудь і ми знайдемо шлях до щастя й досягнемо його. Іноді нам здається, що ми вже знайшли щастя, а насправді ми обманюємося – і залишаємося розчарованими, зніченими й нещасними.
Нам треба таке щастя, яке б будувало в нашому житті міцні підвалини, а не мінливе щастя, яке залежиться від випадкових обставин. Ми шукаємо такого щастя, яке б наповнювало душу радістю навіть в гірких та болючих обставинах.
Біля мого дому б’є із землі джерело, і в будь-яку пору року струмінь води не змінюється. В околиці можуть бути повені, але потік води з цього джерела не збільшується. Під час тривалої літньої засухи він не висихає. Цілий рік джерело б’є рівномірним струменем. Таким є й те щастя, якого так прагнуть люди.
За своєю природою людина буває невдоволена через три причини. По-перше, будучи створеною за Божим образом і через гріх розлученою зі своїм Творцем, вона на землі — самотній мандрівник, невпевнений та безпомічний. Недостатньо знати, що Бог є. Людина має бути впевненою, що вона не одна на світі, що Божа милість і Божа любов керують її життям.
По-друге, людина почувається невпевненою, якщо не знає істини. Людина — не тварина. Вона повинна знати своє походження і своє призначення, а також уявляти своє майбутнє.
По-третє, людина потребує миру, який звільнив би її від невимовної боротьби й від оманливих очікувань. Людині потрібен душевний мир, який би пронизував усю її істоту й діяв безперервно, навіть у випробуваннях і нестачах.
Вісім разів у Нагорній проповіді Ісус Христос користується словом «блаженні». Це слово з грецького оригіналу ми могли б перекласти словом «щасливі», але вони не рівнозначні. Перше слово має більш об’ємний і глибокий зміст. І це утримує нас від зміни першого перекладу.
Перше слово в Нагорній проповіді «блаженні…» Ми спростимо це слово до всезагального розуміння і скажемо: «Щасливі…» Далі йде формула Ісуса Христа щодо щастя.
Ці формули, ці заповіді — не все вчення Христа. Мета приходу Ісуса не в тому, щоб провести соціальну реформу, і не тільки в тому, щоб показати приклад ідеального життя на землі. Христос, у першу чергу, Спаситель. Він взяв на Себе наші гріхи й помер на хресті за грішників, щоб викупити й спасти їх. Ми не можемо зрозуміти Нагорної проповіді без урахування цього факту. Уже Старий Заповіт учить, що Месія буде лагідний, що Він перетворить скорботу в радість, що правда буде Його насущним хлібом. Христос — досконала Людина, Боголюдина — виконав усі заповіді блаженства. Йому особисто притаманні всі атрибута, яким Він учить нас в Нагорній проповіді.
Учення Христа, коли Він перебував на землі, було не тільки революційним, але й розумним. Його слова дуже прості й у той же час глибокодумні. Вони торкалися людей і приймалися ними чи з радістю, чи з обуренням. Ті, хто слухав Його, ніколи не залишалися такими, якими були раніше. Усі без винятку, вислухавши Христа, ставали або кращими, або гіршими. Люди йшли за Ним чи відходили від Нього в гніві та лютості. У словах Христа була сила, яка надихала людей діяти рішуче. Христос сказав: «Хто не зі Мною, той проти Мене» (Мт.12:30).
За Христом на землі йшли Його сучасники. Вони перевернули світ у духовному сенсі, тому що їхні серця були відроджені Істиною. Історія зробила крутий поворот до кращого. Люди стали більш людинолюбними. Гідність, великодушність і честь прийшли разом із християнством. Стали стрімко розвиватися мистецтво, музика й наука. Нарешті людина змогла набути схожості з Божим образом, за яким була створена. Суспільство стало відчувати вплив християнства. Несправедливість, жорстокість і нетерпимість стали виганятися хвилею духовної сили, яка мала походження, з одного боку, від учення Христа, а з іншого — від Його голгофської жертви. Минуло багато століть відтоді, як ця духовна сила увійшла у світ. Духовна сила християнства тече безперервно — то стрімким потоком, то ледь помітно й напоює наше життя істинним блаженством…
Людина ж часто зводить своє життя тільки до потреб тіла. Але Біблія вчить нас, що людина — це не просто тіло. Кожен із нас — жива душа! Наші душі створені за образом Бога. Як і в наших тіл, так і в наших душах є певні особливості та бажання. У нашої душі є особистість, розум, совість, пам’ять. Людська душа також прагне щастя, миру, задоволення. Та передусім душа прагне Бога — бажає примиритися зі своїм Творцем і вічно спілкуватися з Ним.
У світі, у якому ми живемо, ми надаємо більше уваги задоволенню тілесних бажань і дуже мало уваги звертаємо на душу. У результаті ми живемо однобоко. Ми жиріємо фізично й матеріально, а духовно залишаємося слабкими, кволими, безкровними. Ми витрачаємо велику кількість грошей і часу на дієти, дорогі тренажери й фітнес-клуби. У багатьох людей так виявляється турбота про фізичний бік життя. Звичайно, наші тіла дані нам Богом, і ми повинні турбуватися про них, як можемо. Але турбота про душу значно важливіша.
Апостол Павло звелів Тимофію: «…Вправляйся в благочесті. Бо вправа тілесна мало корисна, а благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього» (1Тим.4:7-8). Душа, створена Богом, не може бути повністю задоволеною, поки як слід не пізнає Бога. Тільки Бог може виконати її таємні бажання, вдовольнити її апетити. Я можу володіти красою кінозірки чи багатством мільйонера з Техасу, але при цьому не знайти спокою, щастя й задоволення. Чому? Просто тому, що звертаю увагу на тіло, а не на душу. Душа вимагає стільки ж уваги, як і тіло. Вона вимагає спілкування з Богом. Вона вимагає поклоніння Господу й роздумування. Якщо її не годувати, не вправляти її, вона стає слабкою й зморщеною. Вона буде невдоволеною, зніченою, неспокійною.
Багато людей звертаються до алкоголю чи наркотиків, щоб утамувати плач і скарги душі. Інші шукають нового сексуального досвіду. Треті ще якось намагаються пом’якшити душевний біль. Але ніщо, окрім Бога, не задовольнить душу повністю, тому що душа створена для Бога, і без Бога вона неспокійна, вона таємно страждає.