Заради чого варто жити?
Учора ти була мамою талановитого підлітка, олімпійської надії, а сьогодні тримаєш у руках результати аналізів — і ти вже мама невиліковно хворої дитини.
Учора ти була господинею затишної еко-ферми з сонячним садом, а сьогодні дивишся на будинки, що пропливають повз, автомобілі та верхівки дерев, що виринають із болотної товщі брудних потоків.
Учора ти була мешканкою мегаполісу із щільними соціальними зв’язками та заслуженим суспільним статусом, а сьогодні вся твоя характеристика — «довідка ТПО».
«Ще вчора» ти бачила себе в певних ролях, а нині, озираючись назад і бачачи туман попереду, виявляєш, що життя призначило тобі ролі не такі, які колись ти вибирала собі. І навіть твій голос звучить тепер не твоєю мовою.
«Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що прийшов час Його перейти від цього світу до Отця... Ісус, знаючи, що Отець все віддав у руки Його, і що Він від Бога вийшов і до Бога відходить…» (Ів.13:1-3)
Ісус знав, хто Він, звідки прийшов і куди йде. Наші ідентичності змінюються, Його — ні. Він пов’язував Себе з Тим, Хто нікуди й ніколи не зникає. Він жив для Бога. І обіцяв Своїм учням: «Я живу, і ви будете жити», тобто жити так само, як Я — у Богові та для Бога.
Ісус після смерті на хресті ожив, «щоб ті, хто живе, вже не для себе жили, а для померлого за них і воскреслого» (2Кор.5:15). Його воскресіння не поверне мені втрачені або нереалізовані життєві ролі, але воно пропонує мені жити таким життям, у якому вже не я сама визначаю свою ідентичність, а Він.
Чи варто жити для того, щоби боротися за олімпійські медалі — спіткнутися на фінішній прямій і поневірятися по лікарнях та лабораторіях? Чи краще жити для Бога?
Жити для того, щоби подруги заздрили твоїм стосункам із чоловіком, а потім видалити свій аккаунт у соцмережах, бо одного ранку побачила на столі ключі та записку, залишені коханим, який уже давно тебе не кохає і написав, що йде від тебе назавжди? Чи жити для Бога?
Жити заради того, щоб будувати велику державу вільних і щасливих людей — і побачити одного дня, як пам’ятники колишнім героям, піднімаючи пил, валяться на землю під радісні крики прихильників нової ідеології? Чи жити для Бога?
І можна продовжити так щодо безлічі іншого — того, без чого наше життя втрачає сенс.
Життя для Бога — єдиний спосіб набути такої ідентичності, яка ніколи не втратиться й не позбавить твого життя сенсу.
Весна… Пробивається крізь засохлу траву соковита молода зелень. Відламані осінніми та зимовими вітрами гілки омертвіло висять чорними батогами серед розквітаючих та зеленіючих нових пагонів. Садівник відріже все неживе й спалить. А все налите соком принесе плід. «Я... лоза, а ви — гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене нічого робити не можете. Хто не перебуватиме в Мені, вивернеться геть, як гілка, і засохне; а такі гілки збирають та кидають у вогонь, і вони згоряють... Тим прославиться Отець Мій, якщо ви принесете багато плоду і будете Моїми учнями» (Ів.15:5-6,8).
На чому я засновую своє життя, і чи зможе воно пережити весну, коли Садівник прибиратиме зі свого саду все неживе?