Бажання служити Богу переважило всі мої мрії
Це свідчення про нашу сім’ю та про те, як Бог направив нас у служінні.
Мені двадцять шість років, з яких рівно вісім із половиною працюю місіонером в місії «Голос надії». Коли закінчував школу і вже потрібно було визначатися з професією та продовжувати навчання, я зрозумів, що одне бажання переважило всі мої мрії — це бажання служити Богу.
Я ще не знав, яким чином буду служити. Хоча і мав деяке уявлення, та все ж — був готовий на все. І Бог направив мене у сферу благовістя — на місію в Крим. Там я зрозумів, що хочу посвятити цьому все своє життя. Після чотирьох з половиною років місіонерського служіння в Криму Бог привів мене на Львівщину. Я приїхав у невелике містечко Сколе в гірській місцевості, де пастором та відповідальним є Петро Височанський.
У Сколе на той час уже працювала команда на чолі з пастором. Функціонували різні види служіння, а найактивніше — дитяче служіння: християнські табори (літні та зимові) та інші дитячі заходи у містах та селах. Я став брати участь у них.
Згодом у Сколе було розпочате будівництво довгоочікуваного будинку молитви (першого у Сколівському районі), і це був особливий час. Це був режим, так би мовити: «в одній руці — цегла, а в іншій — Біблія», адже при будівництві, ми старалися не залишати благовістя. Там же я був обраний на дияконське служіння, і там же Бог подарував мені дружину Галину, яка була в нашій команді помічником координатора табору.
У лютому 2016 року після народження донечки Бог повів нас на служіння в м. Перемишляни Львівської області, де ми зараз і перебуваємо. До нашого приїзду тут ніс служіння брат Михайло, якому вже за сімдесят, він також є місіонером «Голосу надії». В церкві м. Перемишляни, яка налічує вісім членів, на даний час я виконую обов’язки пресвітера. Бог благословляє зібрання і приводить людей, які хочуть слухати Слово Боже.
Моя дружина Галина приїхала в м. Сколе на місію в 2015 році допомагати координатору табору. Вона, як і всі члени команди, активно служила Богу. Роздавала євангелізаційну літературу, відвідувала сім’ї, благовістила на ринку, ходила по селах від хати до хати, готувала їжу під час будівництва будинку молитви, організовувала дитячі заходи, табори і т. д.
Отже, сьогодні ми живемо в м. Перемишляни, виконуючи свою працю, як можемо. В цьому місті з населенням 6800 чол. існує два традиційні католицькі та два православні храми, а також громада «Свідків Єгови». Тому наша невелика помісна церква по факту мала би бути непоміченою, але «…чи сховається місто, яке стоїть на верховині гори?!»
Слава Ісусу Христу! Бог допомагає нам повсюди, де ми проповідуємо Добру Новину! Постійно відвідуємо хворих у лікарні (медперсонал дає нам дозвіл), благовістимо на базарах, зупинках, по домах. Також за рік перебування в місті організували євангелізацію на площі, після якої люди ще цілий тиждень ділились своїми враженнями та говорили, що такого ще не чули!
Постійно, коли є якесь свято, чи інша дата, стараємося використати як нагоду для того, щоб заспівати в супермаркеті, в лікарні та інших людних місцях. Щомісяця проходимо державні установи, щоб подарувати службовцям газети «Вірую» та сказати коротке слово у вигляді побажання. Молимося за людей, котрі близькі до того, щоб прийняти водне хрещення. Після літнього табору при церкві (це орендоване приміщення) щонеділі проходить недільна школа, яку систематично відвідують діти.
Коли ми приїхали в м. Перемишляни (в лютому 2017 року), то Бог дав нам думку започаткувати домашні групи для молитви та вивчення Біблії. На сьогодні ми два рази на тиждень маємо такі домашні групи — одну в сусідньому селі, а другу — в місті. На початку було непросто, та сьогодні все частіше приходять неоцерковлені люди, декілька з них постійно, і це тішить наші серця. Стараємося працювати не тільки в місті, а й за межами. Щомісяця приїжджаємо в смт Глиняни, де також відвідуємо лікарню та ринок з газетами, співом та промовами на публіку. Потребуємо ваших молитов для підтримки!
Ігор Хомич, Львівська область, уривок з листа