Відкриті серця і релігійні заборони
Якось Бог дав мені бажання в серце знову пройти із проповіддю Євангелії с. Либохора. Я відчував що хтось мене там чекає. Йдучи від оселі до оселі, питав у Бога: хто з цих людей чекає на Добру Новину? І пройшовши майже все село, я зустрів чоловіка, який шукає Бога. Його звати Федір, йому 66 років (його дружині — 57). Розказав, що він молився, щоб Бог послав людей, які люблять Бога і Його Слово. Почали спілкуватися, він каже: «Ви — Божі посланці!» Ось його історія навернення: 12 років тому Федір почав слухати радіопередачі Івана Зінчика (він усе лишав, яка б не була робота, і сідав слухати). Так Бог почав до нього говорити, чоловік відкрив серце Христу. Потім — написав лист на радіопередачу, і йому надіслали Біблію. Як розповідає Федір, з того часу він ніколи з нею не розлучається. Після цього чоловік почав дивитися християнські телепередачі. Навернувшись до Бога, відразу почав розказувати односельчанам, про любов Ісуса Христа. Та його не сприйняли, почали зневажати, називати баптистом (так у нашій місцевості називають Свідків Єгови). Пройшло декілька років, поки сусідка почала питати та спілкуватись із Федором про Бога. А зараз чоловік готується до водного хрещення.
Як і раніше, вдома проводимо служіння щовівторка і щонеділі. Люди слухають,кажуть: «Добре ви говорите»… Та їм важко зважитися на зміни у своєму житті. Моліться з нами за цих людей, аби вони робили кроки до Бога.
Бог також спрямовує моє серце знову пройти з Доброю Новиною сусідні села. Протягом цього часу ми провели євангелізації у двох селах — Головецько і Пшонець, від нашого села приблизно 15 км. Коли почали проходити с. Головецько, зустріли одного молодого чоловіка, який прислуговує у православній церкві. Він захотів іти з нами і ми декілька раз відмовляли, щоб з нами не йшов,та він наполегливо просив, що хоче нам у цьому допомогти. Взяв газети «Вірую», почав знайомити нас із селом, іти з хати до хати, не пропускаючи жодної. Він роздавав газети і кожному казав: читайте Біблію. Пройшло декілька днів, священик заборонив людям у церкві брати у нас літературу і навіть з нами спілкуватись. А цьому чоловікові сказав, щоб покаявся і більше з нами не ходив. Та я вірю,що є люди, які, не зважаючи на погрози священика, шукають щиро Господа. На даний час ми проходимо с. Пшонець і сіємо зерно Божого Слова. Воно живе і діяльне, воно колись було посіяне в наших серцях і проросло. Тому віримо, що проросте і в серцях інших людей, тому й радіємо та славимо Бога! Ми розуміємо, що є те, що залежить від нас, і те, що від нас не залежить.
Володимир Байрак, Львівська область, уривок з листа