Богдан Левицький: «Сльози покаяння на очах дітей — це найбільший успіх для мене»
— Ви вже більше як 20 років у молодіжному служінні. І, напевно, як і кожна людина, втомлювалися. Як ви вберігали себе від емоційного вигорання? Як вберегти себе від утоми?
— Це непросте питання. Усі ми втомлюємося в цьому житті. Навіть про Ісуса Христа написано, що Він утомлювався, що з Нього виходила сила, і Він відчував це. Про те, що Христос утомлювався, свідчить оповідь про бурю на морі, під час якої Він спав і навіть не чув, що відбувається довкола. Але потім Він ішов на гору молитися. Він проводив ночі в молитві, щоб зміцнити Себе, Свої духовні сили, щоб мати змогу діяти. Цим Ісус показав нам приклад.
Я також утомлююся, але, дивлячись на результати тієї праці, яка викликала втому, я сповнююся радістю та силою, відчуваю, що в мене з’являється наснага виконувати це служіння й надалі. Звісно, бувають різні моменти, але Бог не залишає. Він дає сили далі Йому служити. Тому час від часу дуже важливо знаходити тихе місце й побути з Богом наодинці — стишитися, помолитися, зануритися в Слово Боже. І Бог тоді ясно проговорить. Ось, наприклад, сьогодні вранці в мене виникла дуже непроста ситуація, виникла через те, що не всі люди виконують ті обов’язки, які їм доручено виконувати, щоб з’їзд проходив злагоджено. Від цього залежить здоров’я та безпека людей. Тому я трохи розгнівався на декотрих із них. Але, відкривши Слово Боже, читаю: «Гнівайтеся, та не грішіть! Сонце хай не заходить у вашому гніві». Відповідно, це дало мені сили заспокоїтися й врівноважено вирішувати проблему, що виникла. Тому що, працюючи в команді, слід стримувати свої емоції, не розжарювати ситуації, а навпаки пригасити її й спокійно вирішити питання. Можна багато що робити на емоціях, але це приведе до поганих наслідків, але коли ми спокійно поговоримо, роз’яснимо один одному суть претензій, покажемо факти, зробимо аналіз, і тоді зазвичай той, хто неправий, розуміє свою неправоту й готовий попросити вибачення. Це допомагає зберегти команду, зберегти дух миру та спокою й заохотити один одного до служіння.
— Бути організатором та керівником такого заходу дуже відповідальна справа. Як ви вчилися відповідальності протягом життя? Хто був вашим учителем? І як, на вашу думку, нині цього може навчитися людина?
— Я народився в християнській сім’ї. Мій тато був головним бухгалтером у колгоспі. Він був дуже суворим до себе й вимогливим до нас, дітей. Кожна дитина в нашій сім’ї мала свої обов’язки. Коли я був меншим, то відповідав за кролів — мусив нагодувати їх, почистити клітку, а тато лише приходив і перевіряв, чи все зроблено. Коли підріс, під мою відповідальність перейшла корова. Я мав її випасти, пригнати додому, щоб було молоко в сім’ї. Так я звикав до відповідальності: були обов’язки, був контроль, а отже, формувалася відповідальність. Іноді я потрапляв під батькове покарання, але це робило мене ще більш відповідальним.
І вже далі, коли я став дорослим, батько завжди казав: «Богдане, якщо ти організовуєш якусь зустріч на певну годину, то там ти маєш бути не пізніше, як за п’ять хвилин до початку. Якщо ти не встигаєш, попереджай». Це потрібно було для того, щоб не втратити авторитету, не втратити друзів. Як я бачу, часто люди нині нехтують цим, дозволяючи собі спізнюватися й навіть не просять вибачення. Мене виховували не так, і я вдячний своєму батькові, який привчив мене до відповідальності.
— У кожного служителя є кризові моменти в служінні. Чи були такі моменти у вас, і що саме це було?
— Для мене кризові моменти — це коли ти щось запланував, коли тобі щось пообіцяли, але не виконали. Мені дуже важко приймати такі ситуації. Бувало: запрошуєш служителів, вони погоджуються, але не приїжджають і, мало того, навіть не попереджають, що не приїдуть. І тоді ти починаєш благати Бога: «Боже, поможи! Хто може послужити замість цих людей?» Я знаю, що в Бога є безліч засобів, у крайньому разі в нього є «ослиця», через яку він проговорить, але мені важко й боляче, коли служителі виявляються безвідповідальними людьми.
Кризовим моментом у служінні для мене стала хвороба дружини. Але Бог учить нас долати ці кризи або ж приймати їх і далі служити Йому.
Господь виходить назустріч нам в усіх кризових ситуаціях. Пригадую, у 1999 році був молодіжний міжконфесійний форум у Києві, де були присутні екс-президент Леонід Кравчук, а також діючий на той час президент Леонід Кучма, глави церков провідних конфесій. Там ми представляли нашу церкву й діяльність серед молоді. Після цього представлення один православний юнак піднявся й запитав: «Якщо ви так любите Україну та український народ, то чому стільки ваших людей до Америки виїжджає?» Ми розгубилися. Як відповісти — прийшла свобода, можна проповідувати молитися, а люди справді виїжджають. Та раптом із залу встає один греко-католицький священик, монах, і каже: «Я відповім, бо ви, напевно, не знаєте історії п’ятидесятницької церкви. Їхня історія починається від Дня П’ятидесятниці, коли Бог на землю зіслав Святого Духа. Та на теренах Радянського Союзу, коли велася агітація проти Церкви Божої, їхня історія була дуже складною. Їх звинувачували в тому, що вони дітей у жертву приносять, але вони не робили цього. Вони народжували дітей, а ми з вами — приносили в жертву. Їх називали сектантами, але це щиро віруючі люди, які попри всі гоніння вірно служили Богові. Їх садили в тюрми, дітей у них забирали в інтернати, щоб виховати в комуністичному дусі. Тому коли настала свобода, вони не можуть повірити, що в нашій країні все змінилося. А ще в цей скрутний економічний час вони не можуть прогодувати своїх дітей, тому що в них дуже великі сім’ї... Тому, отримавши таку можливість, вони виїжджають у чужі краї, щоб там виростити своїх дітей». І весь зал зааплодував.
Я підійшов до цього чоловіка на перерві, подякував йому й запитав: «Чому ви заступилися за нас?» — «Бо ви непрості люди. Вам Бог відкрив таємницю хрещення Духом Святим». — «А як ви це знаєте?» — запитав я. — «Я в тюрмі сидів з п’ятидесятниками. І там Бог мене хрестив Духом Святим. Я знаю, що це таке — сила Духа Святого. Тому коли я відчув зухвальство цього юнака, який поставив вам це питання, Дух Святий спонукав мене піднятися й відповісти замість вас».
Я був вражений словами цього чоловіка, тому попросив у нього: «А що б ви мені порадили як служителеві?» Він відказав: «До сорока років будь у дуже тісних стосунках зі старшими служителями. Черпай від них мудрість. А потім віддавай цю мудрість нашим дітям». І так Бог мене веде — раніше я черпав мудрість від інших, а тепер, коли вже прожив понад півстоліття, у міру сил віддаю цю мудрість молодим людям, намагаюся своїм життям і прикладом показати, як працювати в команді, як допомагати один одному, як треба заохочувати людей, як треба терпіти й любити один одного.
— Назвіть, будь ласка, найбільш знакові молодіжні проекти Української Церкви Християн Віри Євангельської?
— Малинфест — це найбільш централізований захід, через який ми можемо формувати молодь з різних куточків України і не тільки, об’єднувати їх, зближувати, наповнювати їхні серця здоровою євангельською наукою. Ми показуємо їм, як треба молитися Богові, як Його славити піснею. Іншого заходу такого рівня я не можу назвати, проте проводиться багато різних заходів менш широких за обсягом, та не менш важливих. Це обласні та міжобласні конференції.
Тому можу сказати, що наша молодь задіяна в служінні. Наприклад, у цьому році ми цілеспрямовано працювати зі студентами, щоб у них формувати правильні погляди. З нагоди року Реформації, дуже багато заходів було проведеносаме для студентів на цю тему. І Асоціація євангельських студентів — це один із проектів, який реалізовує це спрямування.
— Назвіть три найбільш виразні риси, якими має бути наділений молодіжний лідер.
— Любити Бога й мати тісні стосунки з Ним. Коли ти любиш Бога, то готовий жертвувати собою ради служіння Йому. Любити тих, кому ти служиш, — це друга риса. Але цю любов людина може мати лише тоді, коли щиро любить Бога. А також бути вірним у служінні.
— Дуже багато молодих людей зараз розчаровуються, переживають якісь депресії. Тоді й служіння не йде, і стосунки з іншими важко будувати. І людина зупиняється в духовному зростанні. Чи можна бути такою людиною, яка не піддається цьому? Чи з цим треба постійно боротися?
— Один старший брат, який почув таке питання, відповів: «Коли в нас були репресії, то ні в кого не було депресії». Коли в нашому житті всього в достатку, то нам хочеться ще чогось більшого. Нам довелося побувати в Кенії, щоб підтримати хворих місіонерів, там я зустрівся з однією дівчинкою з багатої сім’ї. І я був вражений тим, що вона служить бідним людям. Я запитав у неї: «І що ти отримала, служачи тут?» — «Бог повністю змінив моє мислення. Я зрозуміла, наскільки я щаслива, що забезпечена усім, а до цього я була незадоволена. А тут люди нічого не мають. Вони раді, якщо раз на день з’їдять миску бобів. Вони сплять на землі, у поросі, але вони щасливі. А я все мала й була невдоволеною. Тому тепер я дуже вдячна своїм батькам, які забезпечили мене усім». Тобто самовіддане служіння, усвідомлення того, що ти маєш багато чого, чим можеш послужити іншим, позбавляє від депресії.
— А що б ви назвали найбільшим успіхом за двадцять років служіння?
— Я ніколи не ставлю собі за мету досягнути якогось успіху, не складаю якихось планів на десять-двадцять років наперед. Я кажу: «Боже, веди мене так, як хочеш Ти». І коли я бачу на очах дітей сльози покаяння — це найбільший успіх для мене, бо написано, що все небо радіє, коли кається один грішник. От, наприклад, учора зустрів дівчинку, яка йде й плаче. Запитую: «Чого ти плачеш, доню?» — «Бог не дав мені Духа Святого, а я дуже цього хочу!» Ви розумієте — вона плаче, бо хоче не грошей чи ще чогось, а Духа Святого. Я запевнив її, що Бог обов’язково дасть, бо Він обіцяв. Але ці сльози були для мене показником успіху тої справи, яку ми ведемо, ознакою того, що ми запалюємо їх, що ми спонукаємо їх справді народитися від Святого Духа.
— Як потрібно розвивати себе, щоб стати хорошим молодіжним лідером?
— Потрібно передусім самому вчитися бути слухняним. Часто нам не хочеться робити того, що просять у нас, але якщо ти будеш вірним і слухняним у виконанні дорученого тобі, Бог довірятиме тобі щось більше. Пригадую, я приїхав на свою першу пасторську конференцію, і покійний уже Микола Адамович Мельник сказав: «Богдане, я маю для тебе служіння». Я стояв зі старшими служителями й не міг второпати, чому це для мене це служіння, невже він мені так довіряє? Він відвів мене вбік і сказав: «Прошу тебе, походи по коридору, і якщо ти почуєш, що хтось не злив за собою води в туалеті, то злий за ним, а то брати з села приїхали і не всі знають, що це треба робити». Я трохи знітився, але погодився. І він побачив, що я послушний, тому згодом довірив мені щось більше.
Треба бути вірним Богу в різних служіннях. Будеш вірним в малому — Бог довірить більше. Часто бувають люди освічені, але це не основне. Основне мати стосунки з Богом, щоб чути, куди Він спрямовує нас, і вірність у виконанні того, що довірив нам Він чи старші служителі. Якщо ти пройдеш випробування в малому, тобі буде довірено багато. Я щиро бажаю, щоб молоді люди були вірні, несли той вогонь, який довірений їм, і передавали його іншим.