Історичними місцями протестантської реформації на Волині

Волинських журналістів запросили в прес-тур «Історичним місцями Реформації». Отож, шість локацій і величезна кількість неймовірно цікавих фактів, які автор старалася вмістити в одну статтю.

Соцініани, голєндри, меноніти, кальвіністи, лютерани та баптисти – виявляється, історія Волині, і без того строката, має багато цікавих сторінок, пов’язаних із протестантськими рухами. Аби пролити світло на ці таємниці, волинських журналістів запросили в прес-тур «Історичним місцями Реформації». Отож, шість локацій і величезна кількість неймовірно цікавих фактів, які автор старалася вмістити в одну статтю.

 

061

Зупинка перша. Луцька кірха

19 вересня виповнюється 110 років з дня освячення Луцької кірхи. Нині ця велична споруда – одна з архітектурних домінант старого Луцька. Величчю та красою приваблює погляди на тлі навколишніх будиночків: ніби злітає до неба неймовірною неоготикою.

Історія появи храму пов’язана з лютеранством, яке прийшло на Волинь ще в XVI ст. разом із німецькими ремісниками. Запрошені князями з Олики (про них – дещо згодом), вони проживали окремим колоніями й мали право обирати віросповідання. Особливої підтримки серед місцевого населення Волині лютеранство не мало. Однак лютеран на волинських землях проживало чимало: давалася взнаки німецька сільськогосподарська колонізація краю.

70-80 роками ХІХ століття датований розквіт німецьких колоній у Луцькому повіті, що й спричинило появу нових лютеранських парафій. За деякий час постає потреба в парафіяльному храмі. 1902 року Луцька міська дума виділяє для лютеран ніби безплатно ділянку землі на правому березі Стиру. Безплатно, але за умови: лютеранська община викладе бруківкою одну з вулиць. Будували дорогу три роки, і 24 червня 1905-го лютерани заклали наріжний камінь кірхи. Будівництво йшло стрімкими темпами: споруда постала за неповних 15 місяців. 19 вересня 1907 року відбулось її урочисте освячення.

З цього часу Луцька євангелічно-лютеранська кірха стала релігійним центром німців-лютеран. Оздоблювальні роботи тривали до початку І Світової війни, що стала першим переломним моментом в історії німців-лютеран Луцької губернії. У 1915 році, за рішенням російського військового керівництва, їх звинуватили в шпигунстві на користь австрійської армії та депортували до віддалених губерній Російської імперії. У кірсі розташувалася російська військова частина. Обстрілами були пошкоджені стіни, знищені вітражі й орган, тож німці-колоністи, які в 1917 році стали повертатися до Луцька, застали храм у плачевному стані. Лише в середині 20-х років, коли Волинь була під Польщею, почалась відбудова та реставрація кірхи, а до 1927 року вона була, загалом, відновлена.

Наступний переломний момент в історії храму – 1939 рік, початок ІІ Світової війни. Територія Західної Волині, згідно з домовленостями між Німеччиною та СРСР, окупована радянськими військами. За цими ж домовленостями, усе німецьке населення переселяють на територію Польщі. Храм знову залишився без парафіян і в роки німецької окупації виконував роль похідної військової церкви: тут служили військові священики німецької армії.

Після закінчення ІІ Світової кірху використали під приміщення обласного державного архіву. В середині 1980-х архів переїхав – і споруда в черговий раз спорожніла. Дуже постраждала в пожежі.

У 1991 році місцева влада погодилась передати приміщення общині луцьких баптистів, які повернули храм до життя та зберегли унікальну споруду від руйнації. Після реставрації, у 1994 році, відбулося повторне освячення храму під назвою «Дім Євангелія».

Голова Волинського об’єднання церков євангельських християн баптистів Ярослав Троць, показуючи фото напівзруйнованого храму, розповідає: «Стіни були закопченими, мов камін, тож кожну цеглинку зовні відшліфували. Стелі та балконів не було. Підлога провалилася. За три роки, зусиллями наших братів і сестер, за їхні пожертви, усе було відновлено. Шестиметровий позолочений хрест підняли на висоту 27 метрів. Зробили нові вітражі. Цей храм – свідчення Божих справ».

 

061

Зупинка друга. Луцьке Хресто-Воздвиженське братство

Звісно, протестантами луцькі братчики не були, навпаки – гуртувались задля того, аби підтримувати православ’я в протистоянні з римо-католиками та уніатами. Чому ж протестанти вважають споруду братського монастиря знаковим для себе місцем?

Завідувачка Музею історії Луцького братства Олена Бірюліна каже: «Протестантська церква виникла на тлі масштабного аріанського руху. Аріани, як відомо, проводили богослужіння національними мовами. Братства – це теж ніби аріанський рух в контексті боротьби за націєтворення. Це відповідь тутешнього населення на такі виклики кінця ХVI – початку XVII століття, як Люблінська міждержавна унія, коли створювалася держава поляків і литовців, а українці суб’єктом цієї держави не стали, та Берестейська унія, коли традиційна для білорусів та українців Православна Церква, намагаючись реформуватись, фактично деномінувалась і офіційною була визнана уніатська, з’єднана з Римським Престолом».

Символічним є й те, що земля, на якій стоїть Братський монастир, належала аріанину Пронському. Саме в нього братчики придбали ділянку, яка й нині служить історії. Тут знаходиться музей історії Луцького братства. На жаль, займає він лише декілька колишніх чернечих келій, а решта приміщення пам’ятки національного значення й досі залишається житловим фондом.

 

061

Зупинка третя. Олика – осередок кальвінізму

Невеличке містечко Олика Ківерцівського району має давню й славну історію. Хотілося б, звісно, аби її берегли й плекали, проте в радянський час її лише нищили. Тому нині тут можна побачити лише величні споруди, яких, здається, боїться і сам час. І вони прямо та опосередковано пов’язані з протестантизмом.

На територію Волині протестантизм приходить у 30-40-х роках XVI століття, а в другій половині Микола Христофор Радзивіл, відомий як Миколай Радзивіл «Чорний» через його чорну бороду, створює в Олиці перший справжній осередок протестантизму – кальвінізму. Він був авторитетною людиною, зачинателем знатного роду і став кальвіністом після тривалих духовних пошуків, залучивши до свого віровчення родину, оточення та слуг.

Князі Олицькі та Несвіжські Радзивіли були надзвичайно багатими. За походженням вони не поляки, як прийнято вважати, а литвини, тобто сучасні білоруси.

Над сенсом життя Миколай «Чорний» замислюється після смерті брата й сестри, які покинули земний світ впродовж року. Отож ні багатство, ні знатність не заповнювали для князя внутрішньої порожнечі, і він вирішує, що сенс його життя – пошуки Бога. Про Реформацію Миколай дізнається в Німеччині, під час навчання в університеті. Вражений змінами в німецькій церкві та суспільстві, він вивчає праці Лютера й Кальвіна, читає німецькою Біблію в перекладі Лютера, листується із самим Жаном Кальвіном.

«На цих теренах кальвінізм мав прекрасний ґрунт для розвитку, зважаючи на підтримку самого Миколи Радзивіла, – розповів місцевий краєзнавець Анатолій Гура. – Проте його історія налічує всього декілька десятиліть і пов’язана винятково з ім’ям Миколи Радзивіла. Його сини від кальвінізму відходять. Це пов’язано з тим, що в Європі й на Волині зокрема починають активно діяти отці-єзуїти. Як відомо, Ігнатій Лойола заснував цей орден і для боротьби з протестантською Реформацією. До кінця XVII століття на Волині залишається лише декілька кальвіністських общин, які проіснували до кінця XVIII століття. Один із синів, Миколай «Сирітка» Радзивіл, накупляв на 5 тисяч злотих кальвіністської літератури, вивіз її на базарну площу в Бресті й підпалив, таким чином засвідчивши свою вірність Римо-Католицькій Церкві».

У 1565 році Микола Радзивіл «Чорний» зробив костел Петра і Павла в Олиці, споруджений 1450 року, кальвіністським храмом. Тепер це знову римо-католицький костел. Колегіальний костел Пресвятої Трійці, видатну пам’ятку архітектури XVII століття, що знаходиться поруч, заклав онук Миколая «Чорного» – Станіслав Альбрехт Радзивіл, Великий канцлер Литовський.

Також Миколай розпочав і будівництво Олицького замку. На жаль, від нього нині збереглися лише стіни, адже в споруді вже 50 років розміщується Волинська обласна психіатрична лікарня №2.

 

061

Зупинка четверта. Човниця

Село Човниця Ківерцівського району відоме як мала батьківщина видатного математика, репресованого академіка Михайла Кравчука. Проте мало кому відомо, що це невелике нині село – колиска баптизму на Волині. Виявляється, Кравчуки – одні з перших євангельських християн на цій території, а дядько академіка, Йосип, поступився межею задля будівництва Дому молитви.

Поява баптистів на Волині пов’язана з іменем Федора Каплуна, якого називають батьком баптистського руху на Волині. Саме він поширив ідеї баптизму серед місцевого населення, бо до цього часу серед волинських протестантів корінного населення не було. Народився Федір Каплун 1895 року в селі Хопнів. У 1913 році, у пошуках заробітків, поїхав до США. Саме там він зустрівся з баптистами, які переселилися з Європи в Америку в XVII столітті, і прийняв у дорослому віці водне хрещення. У 1921 році Федір повертається до рідного Хопнева. За розповідями старожилів, він привіз із мандрів не тільки гроші, а й дві тонни релігійних книжок, на яких селяни подекуди навчалися читати. Уже в 1923 році баптистська громада Човниці була офіційно зареєстрована: проповідник, за підтримки однодумця Олександра Кравчука, який і запросив його в Човницю, швидко знайшов послідовників. З Човниці баптистське вчення поширилося Волинню: за 19 років Федір Каплун відвідав 55 сіл і допоміг створити баптистські громади.

Дім молитви в Човниці постав 1926 року. Його будівництво обійшлося в 100 тисяч злотих – величезну на ті часи суму. Служив у ньому Федір Каплун, хоча недовго: 1939 року змушений був емігрувати, адже мав дружину-німкеню – і родина все одно була б виселена.

Нинішній пастор церкви Андрій Гонтар розповідає: «І під час ІІ Світової, і в радянський час служби тривали. Німці не забороняли, бо й самі були протестантами, ба більше – навіть приходили сюди молитися. У радянські часи було складніше. Пастора Зиновія Терпелюка вислали до Сибіру, проте громада діяла й збиралася в молитовному будинку. Зараз складається враження, що споруда стоїть на підвищенні, хоча тут усюди рівнина. Це – наслідок кар’єрних робіт. З обох сторін копали пісок, щоб храм зруйнувався. Проте він вистояв».

Дерев’яному храмові майже сто років, проте він зберігся в майже первозданному вигляді. Лише у 1960-х замінили дах, знищений буревієм.

 

061

Зупинка п’ята. Рожище

На жаль, дуже часто мандрівка історичними місцями в Україні перетворюється на мандрівку руїнами зі спогляданням варварства радянської влади. Районний центр Рожище – не виняток. Лютеранська кірха знищена, а баптистська – у плачевному стані.

Розквіт протестантизму в Рожищі припадає на 70-80 роки XIX століття. Тут мешкали німецькі громади, які й збудували храми для своїх релігійних потреб.

З приходом «совєтів» баптистську кірху забрали під казарми, згодом – і плебанію, у якій спочатку баптистам дозволили збиратися. До фасаду кірхи добудували п’ять метрів кострубатої споруди для збільшення площі, повністю закривши фасад храму. Після війни громада не мала реєстрації, тож його стали використовувати для виробництва й розташували вовняну фабрику «Динамо».

Руйнація продовжувалася: у кірсі зробили перекриття й установили верстати. Зараз виробництво закрили, а приміщення, оскільки не має охоронного статусу, перейшло в приватну власність. За інформацією баптистської громади Рожища, наприкінці минулого року власник споруди передав її Волинській єпархії УПЦ КП. Тепер баптисти вболівають, аби вона не була остаточно втрачена. Є припущення, що за п’ятиметровою прибудовою фасад кірхи зберігся, а двері в цех на першому поверсі – автентичні.

 

061

Зупинка шоста. Кисилин, або «Сарматські Афіни»

Кисилин – нині віддалене село Локачинського району, яке, проте свого часу було на Волині визначним центром соцініанства.

«Аріани, антитринітарії, соцініани (за ім’ям одного з лідерів Фаусто Социна), анабаптисти, суботники та нововихрещені – усе це різні назви одного релігійного явища, не структурованого як конфесія, а більш масштабного руху, – наголошує історик, магістр релігієзнавста Віталій Нероба. – Його унікальність в тому, що це слов’янський рух: поляків, українців, білорусів, аналогів якого в Європі нема. Центром його була Волинь і Київщина. Називали себе просто – «братами». Іван Огієнко в книзі «Українська церква» писав про них так: «Не вірили в попереднє призначення, відкидали пошану ікон і хрестили тільки дорослих, визнавали суботу, виступали проти війни й смертної кари, не вірили в силу молитви за померлих». Налічувалося соцініанських громад близько 150».

Кисилин був центром соцініантва. На початку XVII століття один з покровителів руху, шляхтич Юрій Чаплич-Шпанівський заснував тут молитовний збір, а згодом і школу. Першим її ректором був знавець європейських мов Євстахій Кисіль. Багато вчених-соцініан опинилися в Кисилині після знищення їхніх центрів у Польщі, що сприяло розвитку науки на Волині. Власне, тому містечко й стали називати «Сарматськими Афінами» – центром освіти.

Упродовж 1638-1640 років тут відбулися три соцініанські з’їзди, що зібрали до трьох тисяч осіб з усіх куточків Речі Посполитої та інших країн. Після смерті Євстахія Киселя центр занепадає, адже Юрія Чаплича-Шпановського переслідує польський уряд. Тож 1644 року, за вироком люблінського трибуналу, було наказано вигнати соцініан з Кисилина. Будинок збору віддали ченцям-кармелітам, які збудували на його місці костел Непорочного Зачаття Діви Марії. Школу пристосували під келії. За радянською традицією, після 1945 року в костелі розташували цех із переробки льону й коноплі.

Також у Кисилині є Свято-Михайлівська православна церква, яка, на думку Василя Сокола, автора «Нарисів історії містечка-села Кисилин», була соцініанським молитовним будинком.

Шість локацій і далеко не повна історія волинського протестантизму. Оскільки рік відзначення 500-річчя Реформації триває, сподіваюся, далі буде.

Лариса АНДРІЙЧУК

18 травня 2017 Опубліковано в категорії Християнські новини Автор  Адміністратор Прочитано 54 раз(и)
Яндекс.Метрика
Crossway Logo
Розроблено в студії CROSSWAY