ХХ конференція місії «Голос надії»

23-25 липня 2015 р., м. Луцьк, вул. Вороніхіна, 14а, «Церква Христа Спасителя».

23 липня, четвер

Більша частина місіонерів приїхали на конференцію «Голосу надії» в четвер, хоча деякі учасники та гості почали з’їжджатися ще з початку тижня. Тож конференція почалася задовго до урочистого відкриття — в коридорах офісу місії та на подвір’ї «Церкви Христа-Спасителя», де місіонери, зустрічаючись із друзями, яких давно не бачили, творили молитви та бесіди.

День відкриття конференції видався дуже спекотним — 34˚ в затінку. Тому місіонери і віруючі лучани, які зібралися в домі молитви на вул. Вороніхіна, 14а, були змушені озброїтися різноманітними віялами, папірцями та серветками, щоб хоч якось врятуватися від духоти. Дивлячись на барвистий літній одяг людей, більшість з яких чимось махали перед власним обличчям, здавалося, що між кольоровими квітами пурхають метелики. Одним словом — атмосфера справді святкова.

Відкрив конференцію о 18 годині директор місії Микола Синюк, закликавши присутніх до молитви.

Впродовж урочистого богослужіння співав об’єднаний молодіжний хор «Церкви Христа-Спасителя», гурти «Левит», «Суламіта» та інші.

Заступник директора місії Євген Мельничук поклав у основу своєї проповіді притчу Ісуса Христа про робітників у винограднику і поділився трьома думками: 1) Бог завжди кличе людей працювати у Своєму винограднику; 2) Бог обіцяє нагороду для всіх Своїх працівників; 3) Бог дає нагороди не так, як дають люди, у Нього Своя логіка. Після проповіді усі звершили молитву подяки Богові за пройдений шлях.

Нагадуючи коротку історію місії директор Микола Синюк сказав: «Коли мене запитують, хто був ініціатором місії «Голос надії», я іноді жартома відповідаю: Михайло Горбачов, адже саме після його приходу до влади виникли сприятливі для проповіді Євангелія умови». На завершення своєї промови Микола Петрович подякував усім працівникам місії, а також тим, хто молитовно та фінансово підтримує місіонерів, зокрема Волинському об’єднанню ЦХВЄУ та місію «Суламіта». Служитель закликав до щирої молитви подяки.

У своєму вітальному слові старший пресвітер церков Рівненщини Віктор Боришкевич прочитав останні вірші Євангелії від Марка, де Ісус сказав учням: «Ідіть по цілому світу і проповідуйте Євангелію» і далі відразу написано: «Вони пішли». «Навіть не знаю, що б я робив, якби мене завезли в село, де немає жодного віруючого. З чого починати? — сам у себе запитував служитель. — Але як відповідально — зробити цей перший крок, який ви зробили, і піти проповідувати Євангелію!»

Вітав місіонерів президент місії «Суламіта» Віктор Дежнюк. Служитель розповів про те, як непросто шукати спонсорів для місіонерів: «Може ви думаєте, що там, в Америці, за мною ходять натовпи людей і просять: дозвольте і нам підтримувати місіонерів. А я їм відповідаю: ні, почекайте своєї черги! Але це далеко не так. Потрібно поспілкуватися хоча б з 20 людьми, аби знайти одного спонсора. Коли, наприклад, переконуєш брата, а він каже: я ще пораджуся з дружиною, то це вже завідомо — провал! Коли каже: я тобі передзвоню, то це теж — провал». Також Віктор Адамович розповів, що більшість спонсорів в США тяжко працюють, щоб мати змогу підтримувати місіонерів і закликав місіонерів до регулярної комунікації зі своїми спонсорами.

Наступний спікер — Ростислав Боришкевич, який очолює місію «Добрий Самарянин», із сумом зауважив, що подібно до того, як важко знайти спонсорів, так само важко сьогодні знайти молодих людей, які б посвятили себе на служіння. Рік тому, вітаючи «Голос надії» з 24-річчям Ростислав Боришкевич подарував велику Біблію, на що Микола Синюк жартома запитав: «Якщо така Біблія на 24 роки місії, то яка ж тоді буде на 25-річчя?» Нагадавши цей факт, директор «Доброго Самарянина» вручив Миколі Петровичу ще більший екземпляр — Острозьку Біблію зі словами: «Більшої я ще не бачив!»

Також зверталися з вітальними словами до місіонерів директор «Братерства без кордонів — Україна» Микола Богданець, єпископ Степан Веремчук, який стояв біля витоків місії, старший пресвітер Волині Михайло Близнюк та один із перших місіонерів Федір Гнатюк, який колись працював у Карелії, а тепер проживає в Сакраменто, а також гість із Польщі пастор церкви м. Піла Олександр Матвійчук.

Слово для проповіді було надане Віктору Павловському, старшому єпископу церков Молдови, віце-президенту Європейської Спілки П’ятидесятників (PEF). «Нам дуже подобається слухати свідчення місіонерів, які нас підбадьорюють, надихають, — зауважив служитель. — Але бувають свідчення і з трагічним кінцем…» Навівши багато прикладів того, як сучасні християни переживають труднощі та гоніння, Віктор Павловський закликав наслідувати таких відданих Богові людей.

Нарешті було надане слово для привітань та свідчень самим місіонерам. Першим виступив відповідальний за місіонерську працю в республіці Комі Федір Величко, який серед іншого зауважив важливість не лише духовної, а й світської освіти. Служитель розповів про одну з поїздок до оленярів в чуми з Євангелієм, коли на зворотному шляху один із двох снігоходів заглох через сильний мороз. Ситуація була небезпечною, адже допомоги в тундрі немає звідки чекати. При молитві служитель почув в розумі слово «сечение», це наштовхнуло його на думку дістати акумулятор і підзарядити його від другого снігохода. Спроба увінчалася успіхом. «Важливо не тільки почути, а й зрозуміти почуте, — підсумував місіонер. — У тій ситуації нас врятував Бог через світські знання!»

Свідчив відомий вуличний євангеліст Олександр Курченко. Перебуваючи у місці позбавлення волі за свої переступи, він купив Біблію за денний пайок хліба і книга повністю змінила його життя та спосіб мислення. «Але ж хтось приніс у тюрму цю Біблію!» — підкреслив проповідник. Тепер він вважає своїм обов’язком розповідати про спасіння іншим людям. Олександр Курченко розповів про розвиток вуличного благовістя в Україні та за її межами, зокрема про поїздку до Грузії та наміри відвідати Польщу.

Відповідальний за місіонерську працю в Татарії Сергій Ярута прочитав уривок 15 псалма: «Частки припали для мене в хороших місцях, і приємна для мене спадщина моя!» Зі сльозами на очах служитель розповідав про ті дороги, якими йому довелося пройти і про тих людей, з якими він поділився Євангелієм: «Мене іноді запитують: чому ти так багато людей привозиш із Росії? Тому що це люди яких я люблю всім серцем, це моя спадщина в Господі і вона приємна для мене!» Після його виступу свідчила сестра Діна з Татарії, яка народилася в сім’ї глухонімих. Крізь сльози вона дякувала місіонерам, які приїхали до них з України і через яких знайшла спасіння вона, її родина і багато друзів.

Ішла четверта година служіння. Благо, під час проповіді Сергія Ярути пішов дощ і з вікон повіяло прохолодою. Директор Микола Синюк повідомив, що за браком часу на жаль не вдасться повністю виконати заплановану програму першого дня конференції, проте зауважив, що чотири години — це лише половина часу, протягом якого часто тривають служіння в Татарії.

До заключної проповіді запросили старшого єпископа ЦХВЄ України Михайла Паночка. Перш ніж почати проповідь служитель здивувався тим, що більшість людей залишилися до самого кінця і теж подарував для місії Біблію. Ґрунтував свою проповідь на двох місцях Божого Слова: «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм» (1М.6:5-6) та «Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!» (Лк.15:7). Порівнявши ці два уривки єпископ зауважив: «Бог сумує, коли люди роблять зло! Але — радіє, коли кається один грішник! Скільки радості принесли Богові працівники «Голосу надії»!»

Після заключної молитви відбувся перегляд історичного документального фільму про служіння місії «Голос надії».

Хоча не усім запланованим спікерам вдалося виступити, програма першого дня конференції вийшла насиченою та яскравою. Місіонери роз’їхалися на нічліг до вірян місцевих церков в передчутті нових емоцій і приємних годин наступного дня конференції.

Фотогалерея:

 

24 липня, п’ятниця

На щастя другий день конференції видався набагато прохолоднішим через дощ, який йшов уночі і накрапав у першій половині дня. Вів програму з’їзду заступник директора місії Віталій Оніщук. Співом служили гурти «Євангеліст» та «Віфлеєм».

Першу проповідь до молитви виголосив відповідальний за євангелізаційну працю в Житомирській області Сергій Тарасюк. Він розповів про аварію, у яку вони потрапили їдучи з дитячого будинку. Прямо посеред дороги виїхала вантажівка, водієві довелося різко повернути і авто перевернулося. Шестеро пасажирів отримали травми. Але Божа милість була виявлена в тому, що саме в той момент мимо проїжджала машина солдат, які поверталися із зони АТО. Вони зупинилися і почали негайно надавати першу допомогу постраждалим. Служитель провів аналогію з місіонерським служінням: «Так і місіонери повинні бути завжди поряд із духовно пораненими людьми, щоб підтримати, сказати їм вчасне слово від Господа!» Прямо під час його проповіді до мікрофону вийшов Микола Синюк і попросив молитися за родину (батько і троє дітей) з Котельви (Полтавська область), яка отруїлася грибами. Батько не вижив, в реанімації досі троє дітей, на життя яких лікарі не дають жодного шансу. За цю родину була звершена вже не одна молитва. Микола Петрович закликав молитися ще, як продовження думки про взаємну підтримку, висловленої Сергієм Тарасюком.

У першій половині другого дня з’їзду читав семінар старший єпископ церков Молдови Віктор Павловський. Його темою була: «Аспекти і методи благовістя». Служитель зазначив, що деякі люди люблять їздити по семінарах, читати безліч книг по євангелізму, і їм здається, що потрібно тільки знайти певний секрет, застосувавши який можна легко досягнути невіруючих людей. Але євангелізація насправді не має універсальної формули. Важлива умова успіху — не бути лінивим. Бо лінива людина завжди шукає тільки простіших шляхів. У своїй промові Віктор Павловський виділив такі аспекти благовістя:

1) Проголошення. Це особливий Божий дар. Євангеліє повинне бути проголошеним усіма способами.

2) Місіонерство. Це особливе покликання від Бога. Це мандрівка в нові, невідкриті місця.

3) Справи. Це особлива Божа вимога. Ми зобов’язані служити іншим людям в ім’я Ісуса Христа.

4) Особисте життя. Це Божий стандарт. Якщо цей стандарт не відповідає словам проповіді, то вона даремна.

Після семінару місіонери мали можливість задавати запитання та ділитися власними думками. Зі словами привітання зверталися до присутніх, згадуючи свої перші кроки на місії, одні з перших місіонерів Іван Чоботарьов та Петро Кібукевич. До молитви перед обідом приводив пастор Петро Янюк.

Анатолій Безкровний, старший пресвітер церков Донеччини, представив новий місіонерський проект по організації церков в містах і селах зони конфлікту. До співпраці запрошуються брати і сестри, які хотіли б після спеціального навчання поїхати у фронтову зону для благовістя. Усі, хто зацікавлений цим проектом, можуть звертатися до керівництва місії.

Після обіду знову вийшло сонце і стало спекотніше. Почалася програма другої половини дня із загальної фотографії місіонерів, які ледве помістилися на сцені одного з найбільших домів молитви України. Як пожартував заступник директора місії Євген Мельничук, потрібно було фотографуватися до обіду, бо так —більше шансів поміститися в кадр.

«Наші серця в пошуку, — молився в кінці своєї проповіді Олександр Мокієнко, місіонер з Дніпропетровщини. — Ми хочемо бачити Твої чудеса, ми хочемо, щоб наші слова були сповнені Твоєї сили, ми хочемо пізнавати Тебе ще більше!»

Старший єпископ церков Сибіру Анатолій Боярчук розповів про довгий шлях свого становлення як місіонера. На прикладі власних спроб і помилок він пояснював, як можна неправильно розуміти Божу волю, і в які ситуації можна потрапити, не прислухаючись до Його голосу. Натомість тільки щирість перед Господом допомагає духовно рости і змінюватися. У своїй промові він зосередив увагу на запитаннях: «Що робити, коли опускаються руки?», «Що робити, коли ти не знаєш, куди далі йти?» Ось кілька тез із його проповіді: «Для того, щоб мати здатність когось підняти, перш за все потрібно самому стояти твердо. Щоб допомогти навести порядок у житті комусь, перш за все варто вирішити власні проблеми!»; «Кожен християнин повинен чітко розуміти, звідки він прийшов, для чого він живе і куди він іде!»; «Якщо Бог вас покликав, то не вагаючись ідіть у цьому напрямку, навіть якщо буде дуже тяжко. Бог пошле людей, які будуть підтримкою для вас!»; «Найсильніша зброя, якою ти можеш перемагати людей — це любов! Не дозволь своєму серцю стати черствим, позбавленим любові!» В кінці проповіді служитель закликав людей, які хотіли б змін і оновлення у своєму житті, а також глибшого пізнання Божої волі. До олтаря вийшли кілька десятків людей, за яких звершили щиру гарячу молитву.

Олександр Цибушкін, місіонер із Хабаровської області Росії розповів про непросту працю місіонерів в умовах низьких температур, ізольованої інфраструктури та небезпеки від ведмедів. Після його свідчення Микола Синюк запропонував помолитися за усіх місіонерів, які служать в Росії. В молитві лунали також слова благання, аби Бог втрутився у напружену політичну ситуацію і дав мир в Україні та в Росії.

Місіонер з Болгарії Іван Серт свідчив про деякі нові служіння і напрямки, які вони започаткували. Зокрема місіонери почали працювати з глухими і сліпими. Крім того відкрилися двері для проповіді Євангелія в Туреччині і Сирії. Служитель зазначив, що попри наявність інформації різного ступеня правдивості в мусульманському світі справді посилюється жорстокість стосовно християн. Місіонер висловив думку, чи не прийшла пора також взяти курс у проповіді Євангелія на мусульманські країни.

Директор місії Микола Синюк надав коротку інформацію про ситуацію в найскладніших регіонах праці (Росії, Криму) і окреслив плани початку праці в Сербії, Іспанії та Польщі. Також він проінформував місіонерів про деякі зміни в керівному апараті місії. Справа в тому, що рік тому була створена рада директорів місії «Голос надії», до якої ввійшли: В. Оніщук (регіональний директор по Україні), А. Боярчук (регіональний директор по Росії), Ю. Троць (регіональний директор по Європі), Є. Мельничук (директор з адміністративних питань), С. Тарасюк (директор з питань освіти), П. Федорук (директор з питань стратегії і розвитку), М. Синюк (голова ради директорів).

Ростислав Мурах виголосив заключну проповідь на основі послання апостола Павла до Євреїв (13:8): «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» Він закликав місіонерів підняти руки в молитві без гніву і сумніву. Коли молитва закінчилася, єдиний, хто залишився з піднятими руками, був Ростислав Мурах. «Брати, важко тримати руки до кінця, чи не так? — запитав служитель. — Але, опустив руку — і якась душа пішла до загибелі… Тому, хай Бог нам допоможе постійно пам’ятати важливість піднятих рук!»

О 18 годині почалася вечеря, після якої місіонери мали вільний час для спілкування, а також бесіди по регіонах.

Фотогалерея:

 

25 липня, субота

І знову дім молитви «Церкви Христа-Спасителя» заповнений людьми. Знову спека. Третій день конференції (з’їзне молодіжне служіння) почав проповіддю до молитви Петро Федорусь, один з перших місіонерів у Воркуті. Після нього згадував свої перші місіонерські поїздки Іван Білик, один із перших місіонерів у Нижньогородській області.

Співали для присутніх гурт «Левит», соліст Михайло Озеруга (гурт «Живий потік», ц. «Суламіта» США).

Заступник директора місії Віталій Оніщук на початку своєї проповіді прочитав уривок з послання до Коринтян: «Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні» (1Кор.1:26). Одна з думок його проповіді: «Краще бути незначним у Бога, ніж великим і впливовим з точки зору світу!»

Після проповіді Віталій Феодосійович запросив на сцену випускників місіонерської школи «Голосу надії», що проходила на базі Коростенського біблійного інституту. Свідоцтва про успішне закінчення навчання вручив майбутнім місіонерам директор з питань освіти Сергій Тарасюк. Декотрі з випускників мали нагоду розповісти про своє покликання до служіння. Зокрема Юрій Бараш зазначив: «Я нещодавно спілкувався із своїм другом, який поїхав на заробітки в США, про те, що коли спробуєш більші заробітки, то дуже не хочеться повертатися до менших. І я вдячний Богові, що Він дав мені спробувати щось більше в служінні, чого я досі не знав, і мені не хочеться повертатися до того, що було раніше!»

Відповідальний за місіонерську працю в Нижньогородській області Ігор Москвич у своїй промові зауважив: «У мене таке почуття впродовж конференції (і навіть саме гасло на це наштовхує), що ця дата — не якесь досягнення, а ніби тільки початок. Початок чогось хорошого». Служитель проповідував про те, що немає більшого щастя, ніж знайти своє покликання. І Бог найшвидше відповідає на молитву про покликання. «Я буду говорити про покликання, бо воно робить мене щасливим, і хочу, щоб ви теж були щасливими! — переконував місіонер. — Там, де є покликання, там життя кипить, там цікаво жити!»

Служили свідченнями і співом місіонери з республіки «Марій-Ел».

Павло Федорук, директор з питань стратегії та розвитку, поставив до молоді запитання: «Що саме визначає напрямок твого життя?» Служитель говорив про віру, яка повинна бути настільки глибокою, щоб могла спрямувати все життя і майбутнє людини.

Завершальну проповідь виголосив директор місії Микола Синюк. В основу він поклав великий уривок з Божого Слова, зокрема слова, що стали гаслом конференції: «І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: Я піду за Тобою, хоч би куди Ти пішов. Ісус же йому відказав: Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має ніде й голови прихилити! І промовив до другого Він: Іди за Мною. А той відказав: Дозволь мені перше піти, і батька свого поховати. Він же йому відказав: Зостав мертвим ховати мерців своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже. А інший сказав був: Господи, я піду за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми домашніми. Ісус же промовив до нього: Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства! Після того призначив Господь і інших Сімдесят, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти. І промовив до них: Хоч жниво велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб робітників вислав на жниво Своє. Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки» (Лк.9:57-10:3). Головною думкою єпископа була: Ісус посилав учнів туди, куди Сам хотів піти. Місіонери сьогодні поїдуть туди, куди Він хоче послати. Тут люди щось змінити безсилі. Тому найважливіше — молити Господаря жнив, щоб Він послав працівників. Як важливо розуміти важливість цієї молитви! І як важливо від Самого Господа отримати знання, куди сьогодні Він хоче йти! Служитель закликав до щирої молитви із закликом, щоб кожна людина почула і зрозуміла бажання Свого Царя!

Під час обідньої перерви присутні переглянули фільм «Мрія, втілена Богом», про минуле і сьогодення місії «Голос надії».

Місіонери почали потроху від’їжджати, проте на подвір’ї та в коридорах ще довго не стихав гомін. До побачення, Христові служителі, натхнення вам і Божого захисту! До наступної конференції!

Фотогалерея:


текст - Дмитро Довбуш
фото - Віктор Мокійчук

22 липня 2015 Опубліковано в категорії Новини місії Автор  Адміністратор Прочитано 4915 раз(и)
Яндекс.Метрика
Crossway Logo
Розроблено в студії CROSSWAY