ДУХ СВЯТИЙ — РЕФОРМАТОР

Дух Святий — це Реформатор. Він Той, Хто спричиняє зміни. Він хоче порушити нашу застояну воду, щоб ми могли оновитися в Дусі Святому...

«А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда… Ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу. А був там один чоловік, що тридцять і вісім років був недужим. Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він часу слабує, говорить до нього: «Хочеш бути здоровим?» Відповів Йому хворий: «Пане, я не маю людини…» (Ів.5:1-9).

Тоді Ісус прийшов у Єрусалим, бо було свято. Але Він не пішов туди, де були щедро накриті столи, щоб святкувати з іншими людьми. Він пішов у інше місце — туди, де зібралися люди з особливими потребами. Люди, які були в цій купальні, очікували, що настане момент — і, можливо, хтось із них, кому пощастить цього разу, отримає зцілення. Син Божий прийшов саме туди, в оцю спільноту знеможених, відкинутих, упосліджених людей — і перебував саме там. Але де Господь — там свято.

У чому особливість цієї купальні. Вона була призначена не для водних процедур чи засмаги на палючому ізраїльському сонці. Люди зібралися там тому, що інколи в тій купальні починала бурлити вода. Але ніхто не знав, коли і як це відбудеться і скільки потрібно чекати. Узагалі люди, які перебували там, були в постійному чеканні: «А раптом збуриться вода!» Вони не відводили очей від купальні. І ось — вона рухається. І всі одночасно здіймаються, бо є основна умова — зцілення отримає той, хто потрапить у воду першим. Якщо ж не вдалося, то лишалося одне — чекати, коли прийде той, хто порушить воду.

Спробуймо актуалізувати це слово для нашого життя, наших сімей і церков. Мені не раз доводилося зустрічати людей, які ходять, зітхають і чекають — коли ж то з’явиться той, хто, образно кажучи, воду порушить. От раптом, думають вони, з’явиться хтось — і щось почне відбуватися в нашому особистому житті. Цей чоловік, який тридцять вісім років провів біля купальні, теж стикнувся з такою проблемою. І він поділився цим з Ісусом: «Я не маю людини…»

Те ж саме можна перенести й на суспільний рівень. Ось уже понад 25 років ми живемо в незалежній державі, і всі і роки чекаємо того, хто зворушить воду, кожні чотири-п’ять років сподіваємося, що хтось щось почне робити доброго для країни. Але довкола все стає ще більшим болотом, і ніяк не з’являється той, хто зворушить нашу державну криницю так, щоб раптом забив свіжий струмінь живої води. І ми, реформовані Духом Божим, покликані не бути пасивними, а щонайменше молитися за це. Богу це приємно, і в тому Писанні сказано: «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі… Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові» (1Тим.2:2-3).

У церкві ми також часто чекаємо, що з’явиться хтось, хто нарешті змусить воду порушитися, а життя — завирувати. Не раз я чув з уст служителів: «Ніби все добре, а хотілося б якоїсь динаміки, якогось поштовху». І запрошуємо якихось особливо помазаних, особливо духовних. Але чекання у Віфесді тривало для декого дуже й дуже довго. На жаль, іноді так буває в нашому житті: минають роки безплідного чекання — один, два, три… десять… двадцять… «І ви знаєте, — каже один брат, — колись же так не було. Тоді було ось те і те…» І так минають роки — а все ще живемо тим, що було колись, тим, що відбувалося на початках, коли Божа благодать по-особливому діяла в церкві.

Але раптом у Віфесду прийшов Ісус. Він нічим не відрізнявся від інших. Я думаю, що якби Він нині зайшов у наше зібрання, то був би, як і ми, в костюмі, можливо, з краваткою, і найбільше, що б Йому запропонували: «Ви можете сісти отут». Те ж саме відбулося в купальні. Він не відрізнявся одягом чи зовнішністю від тих, які сиділи там. Тому його поява не викликала особливого ажіотажу. Можливо, ніхто й не повернув до Нього голови, бо всі, як один, дивилися на воду — а раптом зарухається. І Він Сам проявив ініціативу — підійшов до одного чоловіка і запитав: «Ти скільки вже тут?» — «Тридцять вісім років»…

Син Божий знаходить того чоловіка!

Ніхто більше по-особливому не зреагував на цю бесіду. Але Той, Хто керував цим збуренням води, Який знав, коли воно відбудеться наступного разу, Сам володар над легіонами ангелів, підійшов до людини, у якої вже, напевно, не залишилося жодних надій. Головний Реформатор прийшов до особливо нещасних та жалюгідних людей. Але ніхто навіть не глянув на Нього, аж поки хворий чоловік не почав говорить про Нього.

Христос і нині Сам приходить у наші церкви. А ми іноді, на жаль, можемо навіть не помічати цього. Ми чекаємо особливу людину, чекаємо того, хто збурить води. Хай не буде так у нас!

Пам’ятаєте двох подорожніх, які йшли з Єрусалима в Еммаус. Вони розповідали своєму попутнику про свої сподівання, які в одну мить зруйнувалися. «Ми думали, — казали вони, — що ось цей Чоловік, сильний у слові та ділі, все змінить. А тут…»

Зверніть увагу: Ісус поряд з ними, а вони, як ішли, так і йдуть… напрямок не змінився. Слова не змінилися. Настрій не змінився. Але Син Божий, Який може вирішувати всі питання, йде поруч. Той, хто має силу все змінити, йде поруч, але в них не змінюється абсолютно нічого.

Хай же Божа благодать торкається наших сердець і відкриває наші очі, об ми могли бачити, що головний Реформатор, головний Порушник води перебуває порядз нами. Він може збурити свою благодать і пролитися через наші життя живими джерелами свіжої води.

…І ось Син Божий підходить до того чоловіка у Віфесді й запитує: «А чи хотів би ти бути здоровим?» — «Ну так… Але я ж людини не маю…» Цей діалог свідчить нам про те, що Ісус дуже зважає на нас — інколи можливо слабких, інколи хворих духовно. Він завжди цікавиться нашою думкою щодо ситуації, в якій ми опинилися, хоча Сам добре знає її, знає, що ми відповімо.

Саме тому Ісус запитує: чи ти хочеш, щоб у твоєму житті, в твоїй сім’ї, твоїй церкві, а потім, по великому рахунку, і в державі щось відбулося?»

Разом з тим є люди, які не особливо потребують змін.У 1992 році ми приїхали в місто Казань. У ньому наші українські місіонери проповідували Боже Слово. Там була невеличка церква, яка гарно прийняла місіонерів. Вони проводили євангелізації, стали нові люди приєднуватися до церкви — серед них були освічені. І тоді пастор тієї церкви покликав наших братів і сказав: «Знаєте що, не ведіть цих людей у нашу церкву. Ми не знаємо, що з ними робити. У нас була невеличка групка — і нам було так добре: зберемося, поспілкуємося, чайку поп’ємо.  Ми любимо один одного, а що робити з цими людьми — не знаємо».

Тобто ми можемо на словах хотіти, щоб наша церква зростала, проте бути не готовими до цього на ділі. Те ж саме і з нашим духовним життям. Тому Бог цікавиться кожним із нас індивідуально, запитуючи: «Чи хочеш цього ти?» І Він чекає твоєї відповіді, бо не хоче завдавати нам дискомфорту, почавши працювати з нами без нашої на те згоди.

А нам буває зручно жити за звичкою. І дарма, що ця вода вже не порушувалася десятки років. Вона вже набула зеленкуватого кольору, але ж нам так добре, це ж звично.

Нині Божа благодать хоче зворушити нас. Ми потребуємо Реформації в Дусі Святому — й іншого не дано. Тому хай же дасть Бог кожному з нас прийняти правильне рішення й дати правильну відповідь Богові.

Пам’ятаєте день П’ятидесятниці. Народ молиться. І в кожного над голою полум’яний вогник. Не так, як у євреїв — вогняний стовп чи стовп із хмари перед усім народом. Тут уже Бог має справу з кожним індивідуально: «Ти хочеш?»

Даймо собі й Богові чесну відповідь на це питання. Але якщо ти погодишся, то знай, що у твоє життя прийде реформа. Знай, що прийдуть зміни, які не завжди нам подобаються, бо ми за своєю природою не любимо змін. Але Дух Святий — це Реформатор. Він Той, Хто спричиняє зміни. Він хоче порушити нашу застояну воду, щоб ми могли оновитися в Дусі Святому.

Микола Синюк

18 травня 2017 Опубліковано в категорії Проповіді Автор  Адміністратор Прочитано 59 раз(и)
Детальніше в цій категорії: « Як зрозуміти мислення невіруючих?
Яндекс.Метрика
Crossway Logo
Розроблено в студії CROSSWAY