НЕЗВИЧНИЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

...1984 рік. 30 березня. Хабаровський край, Ельбан. Майже 9 тисяч кілометрів від Волині. Закінчується моя дворічна служба в доблесній радянській армії...

Світлини зі скрині

Ми часто в родинному колі відзначаємо свої дні народження. Щорічна нагода згадати минуле, пильніше вдивитися в майбутнє. У мене за більш як 50 років були різні дні народження. Святкові та не дуже, приємні та з гірчинкою смутку. За різних обставин та в різних місцях. Нині згадалося святкування дня народження в незвичних умовах, у незвичному місці.

…1984 рік. 30 березня. Хабаровський край, Ельбан. Майже 9 тисяч кілометрів від Волині. Закінчується моя дворічна служба в доблесній радянській армії. Перші місяці були дуже важкими як психологічно, так і фізично. Далі втягнувся, призвичаївся й навіть непогано пристроївся. Два роки прослужив у кабінеті головного інженера військової автоколони. Чимало цікавих моментів можна згадати про той період. Але зараз згадую один — незвичне святкування дня народження.

На кінець другого року служби ми були вже герої — армійські «діди». У двох частинах, які формувалися в Україні з українців спеціально для Хабаровського краю, служило біля 40 віруючих. Вони були переважно з Волинської та Рівненської областей. Спочатку ми мали проблеми через нашу віру з боку командирів і особливо політпрацівників, але десь через півроку ситуація змінилася. 5 чи 6 моїх віруючих друзів влаштувалися водіями на УАЗики, возили начальників військових управлінь, яких у селищі було більше десятка, хтось був «каптьорщиком», поваром чи завскладом. А потім в одному з військових гаражів, які стояли на «відшибі» і в яких були «приписані» кілька УАЗиків, брати-шофери зробили спальну кімнату й фактично в ній жили. Там проводилися богослужіння й просто зустрічі нашої великої компанії. Мені, як віруючому з дитинства, доводилося бути на різних зібраннях. Але ці армійські пам’ятаються й донині. Як я уже згадував, за час служби траплялося багато прикрих випадків, часто було важко, але найважчим була відсутність спілкування з братами та сестрами, неможливість бути на богослужінні. Тому ми використовували будь-яку можливість зібратися разом і провести невелике зібрання.

Коли до «дембеля» залишалося кілька місяців, наша компанія почувала себе вже досить вільно. Тож організувати особливий день народження в особливому місці не було проблем. Для мене, поета в душі, якимсь банальним видалося святкувати у звичному для всіх гаражі. Тому запропонував відсвяткувати в тайзі, серед сопок та снігу. Зібралося чоловік 12. Закупили продуктів, іменинного торта. І, як це часто буває, в останній момент фосмажорні обставини внесли свої корективи у свято. Обидва УАЗики, на яких ми мали їхати, якраз на цей день виявилися потрібними командирам. Було вирішено: шофери нас відвозять у тайгу, залишають на цілий день, а ввечері забирають.

І от ми в зимовій тайзі, наодинці з морозом та синьо-чистим небом поверх сопок. Снігу по пояс. Найперше — запалити багаття. Швидко назбирали хмизу, дров і… І тут виявилося, що забули в машині сірники. Пробути цілий день у лісі без багаття, смаженої на вогні ковбаски та гарячого чаю — не дуже весела перспектива. Почали шукати по кишенях. І в одного брата — о, чудо! — знайшлися три сірники! Але їх потрібно ще запалити. Давай терти об штани. Один стерся, не загорівшись, другий… Після тривалих суперечок щодо того, як правильно запалювати сірники об штани, останній таки загорівся. Багаття є!

Були пісні під гітару, смажені ковбаски та сало, доросло-дитячі пустощі та розіграші. Тут виявилася ще один прикрий недогляд: забули ножа. Тому хліб ламали руками, сало рубали сокирою, а святковий торт різали пилкою…

Я часто передивляюся оті не надто якісні фото. Згадую друзів, згадую армійську школу життя та загартування. Згадую незвичний день народження, який донині залишається найбільш пам’ятним. Пізніше були святкування в затишному власному домі, у родинному колі, серед друзів та колег, у сучасних кафе, але той морозно-сніжний — особливо цінний та благословенний.

…Коли я з Божої милості отримав можливість побувати в армійській відпустці й коли потрапив на звичне для мене багатолюдне зібрання, мені там запропонували сказати слово. Я не був готовий до цього, трохи розгубився: попробуй на ходу знайти тему для проповіді. І тоді мені прийшла думка, яка на той час була для мене особливо цінною та актуальною. Я сказав проповідь на тему: «Начерпай воды на время осады» (усі тоді проповідували з російської Біблії). Це було молодіжне зібрання, і я залишав для молодих віруючих практичну пораду зі свого ще не такого й довгого життя, з власного досвіду та переживань. Знання Слова Божого, проповіді старших братів мені пригодилися, коли я, залишивши родину та церкву, потрапив в духовну «облогу».

Життя складається по-різному. Бувають благословенні дні родинного та братського спілкування. Але й бувають моменти, коли поряд немає нікого. Тоді так важливо мати запас духовної води та їжі, який допоможе пройти долину випробувань.

Юрій Вавринюк

18 травня 2017 Опубліковано в категорії Свідчення Автор  Адміністратор Прочитано 48 раз(и)
Детальніше в цій категорії: « Дорога вибраних
Яндекс.Метрика
Crossway Logo
Розроблено в студії CROSSWAY