Зачинені хвіртки і відкриті серця —
Поїздка на Чернігівщину

23.02.2022
0
389

З 5 до 10 січня 2022 року група молоді з луцьких церков на чолі зі служителями церкви «Сіон» Миколою Корнійчуком та Дмитром Степановим побувала в селищі Куликівка, що на Чернігівщині. Молодь їхала передусім для того, щоб провести в церкві цього селища табір для місцевих дітей. Такий же захід було проведено в лютому-березні минулого року.

Цього разу в домі молитви збиралося близько 30 дітей із самої Куликівки та з сусідньої Жуківки. А також привозили дітей із Салтикової Дівиці, де теж працюють місіонери «Голосу надії». У цьому регіоні дуже багато проблемних сімей. Місіонери, які спілкуються з місцевим дільничним, не раз чують від нього розповіді, що дітей вилучають із сімей, у яких про них не дбають.

Після табору в сусідньому селі було проведено євангелізаційний захід із участю дітей, які були в таборі. Діти були в костюмах ангелів. Дорослі — пастухами, Іродом та іншими персонажами різдвяної історії. Тож батьки та й самі діти вкотре згадали історію народження Ісуса, а потім мали змогу почути, що Слово Боже говорить про мету цього народження.

«Оскільки це були різдвяні свята, ми мали змогу відвідати будинок для літніх людей із різдвяною програмою, — розповідає Микола Корнійчук. — Місцеві християни разом із місіонерами підготували невеличкі подаруночки. Ми провели короткий євангелізаційний захід, відвідали у палатах тих, хто не може встати».

Скориставшись тим, що в різдвяні дні можна благовістити, співаючи по хатах, місіонери та гості вирішили зробити це в Куликівці та Олешівці, де також є невеличка церква, але несподівано зустрілися з перепоною місцевих традицій. Коли приходили в дім у вечір 6 січня, їм казали, що це зарано, а у вечір 7 січня — уже запізно. Тобто колядників у своїх будинках люди «чекають» лише 7 січня до обіду. Проте це не спинило християн. «Ми компенсували традиції власною напористістю, — жартівливо розповідають учасники поїздки. — І хто залишив хвіртку відчиненою, «змушений» був слухати наш спів».

Зазвичай у цій місцевості колядують групки по 2-3 дітей. Тож на велику групу дорослих із зіркою, квітчастими хустками й гучним співом реакція людей була різною. Деякі просто ховалися у своїх домівках і боялися відчиняти. «Пригадуємо, зайшли в один дім,  — згадує Микола. — Відчиняє чоловік у білизні й каже: «А як ви через хвіртку зайшли? А собака?» А собака, побачивши таку кількість людей, просто заховався в будку  (сміється). Він зрозумів, що йому нас не налякати… Чоловік теж зрозумів, що так просто нас не прогнати, і дозволив заколядувати. Ми зазвичай співали дві пісні, а між піснями говорили коротке слово про мету приходу Христа на землю. Важко описати побачене — це треба тільки пережити: після того, як прозвучала перша пісня, обличчя людей різко ставали іншими, з’являлася відкритість і гостинність. Вони забували, що це вже 8 число і в них ніхто вже не колядує. І добре, що та хвіртка лишилася відчиненою, і собака в будку сховався».

Колядників знімали на телефони, розпитували, хто вони й звідки. Цікавилися тим, у що вони вірять. Був один цікавий випадок. Група молоді, з якою був Дмитро Степанов, вже вийшла з одного дому й заходила в інший. Аж тут бачать, що з попередньої хати вибігає чоловік, у руках якого виблискує щось довге й гостре. Коли підбіг, то з’ясувалося, що це шампур із шашликом. Усі з полегшенням зітхнули, з’їли по шматку м’яса й вирушили в сусідній будинок.

Бувало, заходиш у дім і тебе сприймають або нейтрально, або агресивно, а проводять вже мало не як друзів — це дуже вразило християн. Вони розуміли, що тільки Бог може так відкривати людські серця: «Так діє живе Боже Слово, яке ми проповідуємо, але в яке, напевно, до кінця не завжди віримо. У тих місцях, де немає перенасичення цим Словом, Бог насправді діє дуже явно…»

Здавалося б, що можна змінити за кілька десятків хвилин, проведених у домі людини? Проте вже є певні результати. Минулого року група, в подібному складі відвідуючи цей регіон, побувала в домі одного чоловіка, який був при смерті. Це була вбога хатина. Туди проповідників привезли місцеві, щоб помолитися за нього. Через рік їм розповіли, що цей чоловік живий і проходить реабілітацію, змінився, може ходити сам. Слава Богові за це!

«Ми плануємо наступного року, як дасть Бог життя, знову поїхати туди саме в ці дні, щоб зустрічатися з людьми, спілкуватися, бо це дає змогу здолати їхні зачинені хвіртки і з Божою допомогою поділитися із ними світлом істини», — кажуть волинські християни.

Ольга Міцевська

 

 



Додати коментар

Пожертвувати