Міжконфесійний телемарафон «Україна за сім’ю»
7 червня 2020 року на телеканалі «Надія» у прямому ефірі відбувся міжконфесійний телемарафон «Україна за сім’ю», у якому взяли участь глави церков та релігійних організацій, багатодітні сім’ї та творчі колективи. За даними adventist.ua захід охопив 4,5 млн людей.
У зверненні до глядачів старший єпископ УЦХВЄ Михайло Паночко підкреслив, що над інститутом сім’ї нависла загроза. «Наше життя коротке, і ми маємо навчитися любити, поважати близьких, адже за все будемо давати звіт перед Богом. Збережімо сім’ю!» — закликав служитель.
Нагадаємо, що телемарафон «Україна за сім’ю» започаткували у зв’язку з карантином. Він став своєрідним онлайн-варіантом Всеукраїнської ходи на захист прав дітей та сімей, яка щороку проходить на початку червня у Києві. Хода вже стала візитною карткою міжконфесійного руху за сім’ю, ініційованого Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій.
chve.org.ua
Резолюція учасників телемарафону «Україна за сім’ю»
Ми, учасники телемарафону «Україна за сім’ю», усвідомлюючи відповідальність перед Богом та майбутніми поколіннями, дбаючи про утвердження сімейних цінностей, захист дітей та молоді, прагнучи розвитку українського суспільства на засадах високих моральних і духовних цінностей, проголошуємо наступне:
1. Актуальною є необхідність формування державної сімейної політики з огляду на катастрофічну демографічну ситуацію в Україні, великий відсоток розлучень і дітей, що виховуються через це у неповних сім’ях. Необхідно спрямувати значні зусилля держави та громадянського суспільства на підтримку сімей, материнства та батьківства, на впровадження в навчальний процес програм з підготовки до подружнього життя, створення належних соціальних і інших умов для мінімізації практики абортів, для ліквідації системи утримання і виховання дітей в інтернатних закладах та натомість популяризувати усиновлення серед громадян України.
2. На сьогодні особливо важливою є необхідність об’єднання зусиль влади, світської та релігійної громадськості у вирішенні проблеми домашнього насильства, яке збільшилося в умовах запровадженого в Україні карантину. Однак замість ратифікації так званої Стамбульської Конвенції, яка ангажована гендерною ідеологією, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій послідовно закликає Уряд і Парламент розвивати національне законодавство України з протидії домашньому насильству та насильству проти жінок. Тобто піти шляхом тих країни Європи, які також відмовилися від ратифікації цієї Конвенції.
3. Гендерна ідеологія не повинна впроваджуватися в законодавство України: ні в освітній процес, ні в кримінальний кодекс. Гендерна ідеологія є згубною для будь-якого суспільства, оскільки підміняє поняття біологічної статі кількома десятками гендерів за принципом самоідентифікації. Зокрема, у батьківської спільноти викликає занепокоєння антидискримінаційна експертиза підручників і освітніх програм, запроваджена наказом МОН України. Адже ця експертиза дискредитована її виконавцями через численні приклади ідеологічної заангажованості засад її проведення.
4. Останнім часом особливим резонансом відшукується в суспільстві проблематика комерційного сурогатного материнства, яке заборонене в багатьох країнах Європи, однак за багато років перетворилося на бізнес з торгівлі дітьми в Україні. Комерціалізоване сурогатне материнство знецінює гідність дитини до рівня товару, а також руйнує гідність жінки через зневагу до материнства та безкорисливої любові до дитини, яке підміняється вимогою дотримуватися жорстких умов контракту.
5. До цього часу не працює на практиці норма п.10 статті 78 Закону України «Про освіту», яка передбачає впровадження принципу «гроші за дитиною» в освіті для приватних закладів освіти, в тому числі з релігійною спрямованістю їхньої освітньої діяльності. Залишковий підхід до фінансування приватних закладів освіти робить навчання в них надто дорогим, шкодить розвитку плюралізму освіти та забезпеченню права вибору в освіті.
6. Критичною є ситуація з масовими абортами в Україні, що пов’язано з відсутністю належної просвітницької кампанії серед молоді та соціальної допомоги нужденним сім’ям і жінкам. Українська держава і громадянське суспільство мають виробити стратегію звуження практики штучного переривання вагітності, щоби сприяти збереженню життя кожної ненародженої дитини, враховуючи при цьому матеріальні, психологічні та фізіологічні ризики для жінки і чоловіка – батьків зачатої дитини.
7. Всі ці виклики і завдання в сфері сімейної політики потребують створення в Україні центрального органу виконавчої влади у справах підтримки сім’ї, дітей, материнства і батьківства. Значне погіршення демографічних показників за період останніх 9 років підтверджує, що державна сімейна політика потребує належної інституалізації, бюджетного фінансування та системного підходу. В тому числі важливим є налагодження постійної взаємодії Парламенту і Уряду з релігійною спільнотою щодо формування та реалізації державної сімейної політики.