«Ви не забуті» — місіонерська поїздка на Донеччину

23.02.2022
0
376

Пастор Степан Янюк разом із капеланами Миколою Шереметом, Олександром Ружилом та ще десятьма молодими людьми із шести євангельських церков 17 січня 2022 року вирушили на Донеччину відвідати українських військових, які служать біля лінії розмежування. Мета поїздки — духовна та матеріальна підтримка військових, благовістя людям, які пізнали гіркий смак війни.

Подолавши 1100 кілометрів, група прибула до м. Покровськ, де волинських волонтерів  гостинно зустріли друзі-християни. Це місто в 2015 році було звільнене українськими військами від російської окупації. Тут є церкви, які служать населенню. Під час знайомства з Покровськом юним волинянам випала нагода допомогти одній жінці — мамі двох синів, які служать на передовій. Допомігши їй матеріально й духовно, юнаки й дівчата самі пережили радість. Жінка, незважаючи на всі свої переживання, була надзвичайно привітна й доброзичлива. Евеліна Мороз, учасниця поїздки, сказала: «Від простоти й людяності розплавлюється серце, і так хочеться, щоб ми, християни, розуміли біль ближніх».  Так, люди, крім фізичного захисту, потребують глибокого розуміння й підтримки.

Наступного дня волонтери проїхали повз Мар’янку та Красногорінку й зупинилася у Волновасі. Згодом у супроводі заступника генерала вони вирушили на бойові точки. За пів дня волонтери відвідали п’ять різних підрозділів, розташованих за шістдесят кілометрів до гарячих точок кордону. Християни розпочинали своє вітання зі слів: «Ви не забуті». Утомлені від війни українські солдати з увагою слухали пісні та Слово Боже. Антон Троць, учасник поїздки, ділячись своїми враженнями, сказав: «Я бачив людей, серця яких потребують надії. Я побачив багато різних облич, багато очей, але в них не було байдужості. В них були сльози і бажання чути — пісні, Боже Слово й слова підтримки, які вкрай важливі для них».

Попри суворість клімату й польові умови, юнаки й дівчата були зігріті добротою й привітністю військових. І вкотре переконалися — людина створена для доброти. Волонтер Богдан Кушнірчук зазначив: «Скрізь військові зустрічали нас дуже привітно. Ми відчули, що вони мають багато переживань за завтрашній день. Знає тільки Бог, що буде далі, а нам лишається молитися за Україну, за військових».  

В одній із частин до волонтерів підійшла жінка-військова. Вона сказала: «Ми ведемо фізичну боротьбу, а ви — духовну. Дякуємо вам, що молитеся за нас. На війні навіть атеїсти стають віруючими». Долі багатьох військових схожі на долю цієї жінки. Вона пішла на військову службу після того, як у її будинок влучив снаряд і все зруйнував. З Божої милості жінка з сином залишилися живі.

Військові показували малюнки дітей, які вони розмістили на обдертих стінах і щиро  бережуть їх. Рустам Мороз згадує: «Пам’ятаю, як ми малювали бійцям малюнки й плели маскувальну сітку для військової техніки. Справа не в малюнках, а в підтримці. Військові потребують її, потребують молитви, потребують Бога».

Глибоко зворушена молодь повернулася до міста Волноваха. Дім молитви, до будівництва якого долучилися й волиняни, під час служіння був наповнений людьми. Як сказав Степан Янюк: «Приємно було чути слова вдячності місцевих християн на адресу церков західної України, мовляв, далеко не один дім молитви збудований ними на Донеччині».

Наступного дня молодь вирушила в Покровськ на зустріч у 66-му мобільному госпіталі. Там після виступу юнаків та дівчат до них підійшла одна жінка: «Я вкотре переконуюсь, що в цьому госпіталі не тільки фізично зціляються, а й духовно, — сказала вона. — Мій син такого віку, як ви. Як би я хотіла, щоб в нього душа була такою ж чистою». Люди із щирістю приймали кожне слово волонтерів.

У той же день молоді волиняни взяли участь у зібранні місцевої церкви. Після цього вирушили додому і на зворотній дорозі зробили зупинку в Харкові, де зустрілися  з місіонером Федором Грицаком. Він показав групі дім молитви, який у процесі будівництва і якого допомагала будувати волинська молодь на чолі зі Степаном Янюком. 

Волонтери також заїхали в Лубни. Там у недобудованому домі молитви мали розмову  із сестрами-місіонерками, які вирішили за будь-яких умов бути «голосом надії» в різних куточках України. Ще трошки — і закінчилася п’ятиденна подорож молоді з Волині на Донеччину.

Емілія Янюк

 



Додати коментар

Пожертвувати