Три запитання служителю: Михайло Близнюк
— Яке випробування у вашому житті було найскладнішим? Як ви його пережили?
Михайло Близнюк: — Більшу частину життя вже прожито. Випробувань було дуже багато. Із-поміж них я виокремлю три. Перше випробування сталося ще в юності. Якось мої товариші-однокласники знайшли міну часів Другої світової війни. Я разом із ними її тримав, розкручував, розбирав на частини. Але коли відійшов від них — міна вибухнула. Четверо хлопчиків, яким було по 12 років, загинули на тому ж місці. А я залишився живий. Думаю, тільки Бог мене тоді зберіг. Це потрясіння змусило глибше замислюватися над Божим Словом. Я любив, пасучи корів, читати Євангелію.
Другий випадок стався під час служби в радянській армії. Я був у числі тих, хто не погоджувався приймати присягу. До мене було пророцтво, що буде так важко, особливо на початку служби, що навіть проситиму Бога забрати мене від цієї землі. Так і сталося: був тиск, на мене відкрили кримінальну справу. До того ж я захворів, спухли ноги... І було, що я молився й казав: «Боже, забери мене, бо я вже не можу!» І Бог заступився: через тиждень мене викликали на розмову й призначили водієм командира частини. Це був разюча переміна. Більше у важкі обставини в армії не потрапляв. Це ще раз мене переконало в Божій всемогутності. Я побачив, що Він може кардинально міняти обставини.
Третє випробування було вже в зрілому віці, коли на мене вилили дуже багато бруду й неправди. Це навчило не реагувати на плітки. Я дякую Богові, що Він допоміг це пройти й загартував мене в цих життєвих ситуаціях.
— Як вас змінила війна? Що довелося переосмислити?
Михайло Близнюк: — Війна — це серйозна зупинка звичного ритму життя. Усе змінилося, у тому числі й в духовній праці. Багато чого довелося переосмислити. Щодо теології, то я тільки утвердився, що єдина непорушна основа, на якій можна будувати своє теперішнє й майбутнє, — Бог. Боже Слово для мене стало ще більш важливим, ще більш аргументованим, єдиним джерелом, яке дає відповіді. Війна навчила цінувати вічністю, спасінням, Божим Царством, не прив’язуватися до земного, яке сьогодні є, а завтра немає. Бо ж багато людей з однією сумкою були змушені лишити власні доми. Війна навчила довіряти Господу, бо ніхто інший не може дати спокою в цьому світі.
— На які запитання ви не знаєте відповіді, хоча хотіли б знати?
Михайло Близнюк: — Є запитання, на які відповіді не знаю, і, напевно, не хотів би знати. Наприклад, одне з них: коли я помру? А все тому, що намагаюся жити сьогоденням і служити Богу, скільки Він дозволить. Але якби була можливість поставити запитання прямо Ісусу Христу, я б запитав: чому так багато зла на землі, чому страждають невинні люди, діти? Відповідь дасть вічність. А сьогодні лишається одне: Він Бог, і нам потрібно боятися Бога. Він знає все, а ми тільки трошки.
— Які риси характеру вашого чоловіка вам подобаються найбільше?
Валентина Близнюк: — Бог наділив мого чоловіка дуже багатьма хорошими рисами. Він людина, яка щиро любить Господа. Любить молитися, читати Боже Слово, шукати спільності з Ним. Ми прожили разом 33 роки… Бог подарував семеро дітей, маємо вже п’ятнадцятеро онуків. І основне — що всі вони належать Господу. Це дуже велика радість і основна ціль нашого життя. Бог благословляв і ніколи Бог не лишав нашої сім’ї, завжди мали хліб і до хліба. У житті всяке бувало, але коли людина захована в Бозі, вона з кожної ситуації бачить вихід. Від початку і до цієї пори ми — у служінні. І я вдячна Господу, що Він довірив моєму чоловіку служіння старшого пресвітера. Молюся, щоби пройти цей шлях до кінця та отримати нагороду.