УЦХВЄ обрала нових керівників. Бліц-інтерв'ю
Своїми враженнями та першими думками після виборів діляться екс-голова УЦХВЄ Михайло Паночко, новообрані старший єпископ Анатолій Козачок та його перший заступник Віталій Яцюк.
Відповідає Михайло ПАНОЧКО:
— Які цінні уроки ви отримали від Бога за час свого єпископства?
— Двадцять п’ять років Господь мене вчив. Найцінніше, чого він учив мене, — любити людей. Це одна з найважливіших рис лідерства.
Друге, чого я вчився, — служити людям Словом, виховувати людей віри, людей для виконання Божих справ і людських справ, бо ми ще не на небі, а на землі. Тобто Бог навчав мене, як виховувати віруючих людей такими, якими запланував їх Бог. Щоб вони були світлом для світу й сіллю для землі. Щоб церква ХВЄ показала, що вона дійсно є Церквою, яка вибрана представляти інтереси Божі на землі.
— Вас багато разів переобирали на служіння старшого пресвітера. Чи не було у вас бажання відмовитися від такої відповідальності?
— Коли ти на 100 відсотків знаєш, що тебе Бог на це поставив, що ти відповідаєш перед Богом, що ти повністю посвячений Господу — то вже не оглядаєшся назад. Поклавши руки на плуг, уже щоразу не перепитуєш: «Господи, а чи я роблю те, чи не те? А чи то від Тебе, чи ні?» Я переконаний, що у свій час Бог це доручив мені й підтвердив через довіру братів. Шість термінів по 4 роки та ще додатковий рік через форс-мажорні обставини були для мене знаком того, що це від Господа.
— Що ви побажали б служителям УЦХВЄ?
— Найперше — любити Бога й людей, бо любов — це рушійна сила всього і в сім’ї, і в державі, і в Церкві.
Коли служитель любить Бога, то Він буде прислухатися до Нього, цінувати Його волю. Коли служитель любить Бога, то Він набуває дуже цінну річ — Божий страх, який є початком мудрості. Коли служитель будь-якого рівня втрачає Божий страх, то це приводить до дуже поганих наслідків. Тому Писання радить придбати собі страх Господній і мудрість, які цінніші за всі скарби земні. Це те, що приємне Богові й формує духовний імунітет. Коли ти маєш усередині Божий страх, ніяка зараза тебе не візьме. Якщо цього немає, то ні освіта, ні гроші, ні посада, ні людська слава не втримають тебе від похибки. Тому блаженний муж, що боїться Господа.
Відповідає Анатолій КОЗАЧОК:
— Ваші думки після обрання вас старшим пресвітером УЦХВЄ?
— У цей момент я передусім відчуваю велику відповідальність, яку Господом і братами покладено на мене. У найближчі дні планую все осмислити й прийняти певні рішення, щоб зі щирим серцем йти й служити Богові й людям, щоб Церква Божа розвивалася, Царство Боже поширювалося.
Звичайно, сьогодні є нові виклики, про які ми зараз дуже багато думаємо. Але поряд із цими новими викликами відкрилися й нові можливості для благовістя. Ми їх будемо використовувати. Плануємо багато служити й допомагати нашому народу, і не лише матеріально, хоча вже понад 150 тис. тонн гуманітарної допомоги наші церкви змогли надати людям. Але й в духовній сфері. Ми вже бачимо, наскільки великою є потреба в душеопікунській роботі з людьми, які приходять у наші церкви. Дуже багато людей отримали душевні травми й потребують допомоги.
Тому ми вже готуємося працювати, допомагати, щоб наше післявоєнне суспільство змогло швидше подолати стрес.
— Що б ви побажали служителям Української Церкви ХВЄ?
— Я не нова людина, ми вже давно співпрацюємо, живемо разом. Тому я бажаю усім далі продовжувати працювати.
Маю зауважити, що саме війна, яка, безумовно, завдала нам дуже багато болю, показала істинне серце Церкви. Коли я думаю про всю ту працю й щирість, яку бачив у ці півтора року, про те, як ми об’єдналися, сльози виступають на очах. Наші брати служили всім людям, незважаючи на конфесію й навіть на те, чи вірить людина Богові взагалі.
І я бажаю, щоб цей запал служити не вгасав, а горів далі.
Відповідає Віталій ЯЦЮК:
— Ваші думки щодо обрання вас першим заступником старшого пресвітера УЦХВЄ?
— Насправді, це для мене була несподіванка. Чомусь вважав, що заступником оберуть когось із трьох братів, які погодилися брати участь у голосуванні на посаду старшого пресвітера.
Я відчуваю хвилювання, тому що умови, які поставлені переді мною, вимагають певних рішучих кроків, що включає й переїзд до столиці. Разом із тим відчуваю й певну відповідальність.
— Що ви побажали б служителям Української Церкви ХВЄ?
— Я дуже люблю наше братство й поважаю кожного служителя. Тому хочу закликати всіх молитися за нас, яких ви обрали, за наші сім’ї, щоб Господь дав нам мудрості збалансовано й конструктивно вести братство й надалі. Без Бога, Його допомоги й благодаті, а також без підтримки братства ми не зможемо виконувати цієї роботи й стати відповіддю на ті очікування, які покладають на нас церкви. Тому ми потребуємо підтримки, єдності й Божої сили.