Що будує нашу віру
Божі шляхи
Коли мені було 15 років, я увірував в Ісуса Христа. Мої батьки були вчителями. Бабуся по маминій лінії була католичкою, а дідусь — представником єврейської культури. Бабуся по татовій лінії ходила в протестантську церкву, а дідусь не ходив нікуди. Ось у таких реаліях я виростав. У 1993 році поїхав до бабусі на Рівненщину, і вона взяла мене з собою на п’ятдесятницьке зібрання. Раніше я нічого подібного не бачив. І мене щось зачепило за живе. Цілий місяць я відвідував недільні богослужіння. Коли настав час повертатися додому на Тернопільщину, місцевий пастор прийняв у мене покаяння й сказав: «Молися, Бог має особливий шлях для тебе».
Я знав, що в нашому місті немає протестантської церкви, тому не уявляв, як бути далі з моїми духовними пошуками. Одного разу, катаючись на велосипеді навколо свого будинку, я помітив, що поблизу почалося якесь будівництво. Я запитав: «Що тут буде?» — «Дім молитви» — «А яка церква?» — «П’ятдесятницька». Тож через дорогу від мого житла з’явився дім молитви, і для мене це стало неймовірною відповіддю від Бога. Минув час, у цій церкві навернулися до Бога мої сестра, мама і тато.
Момент зустрічі з Ісусом Христом повністю змінив моє життя. Ніби Бог намалював для мене зовсім іншу дорогу. Якби не Його благодать, не знаю, як би склалося життя. Усім, що маю і ким я є, завдячую Богу. Окрім пасторського служіння, я також багато займався наукою. Протягом шести років викладав у державному університеті м. Запоріжжя. 2010 року захистив учений ступінь кандидата наук. Хоча не надто цього прагнув. Але в нашій церкві навернулася до Бога сім’я засновника одного з університетів. І його дочка мене підштовхнула до цього. Так я потрапив у академічну атмосферу, де люди живуть особливими цінностями й принципами. Я працював на кафедрі гуманітарних наук. Із перших днів помітив, що завідувач цієї кафедри пильно за мною стежить. Здавалося, ніби він у чомусь мене підозрює. Через рік ми мали звітне засідання. Після мого звіту завідувач сказав: «Я знав, що ти християнин, пастор, і стежив за тобою — чи справді ти живеш так, як проповідуєш. Я приходив на твої лекції, щоб перевірити, чи ти готуєшся до них, вимагав звітів. І побачив: ти серйозний чоловік. Наступної неділі я прийду до тебе в церкву». Із того часу він періодично відвідує богослужіння. Я радий, що в його серці є цей пошук.
Сьогодні я продовжую працю в освітній сфері, очолюю Євангельський теологічний університет. І хочу сказати, що Бог має великі плани на життя кожного з нас. Виростаючи в сім’ї вчителів, часто казав собі: «Я ніколи не буду вчителем!» Але є наші бажання, а є Божий погляд. Є наші шляхи, а є Божі шляхи.
«Чи ти віруєш?»
Ми називаємо себе віруючими людьми. Але бути християнином — це не просто повісити табличку: «Я віруючий!» У першу чергу йдеться про певні принципи, які характеризують нас. Чому ми називаємо себе віруючими? Тому що віримо, що Ісус Христос — Господь. Тому що не наслідуємо поведінку світу, а вчимося в Ісуса Христа. Я хочу поговорити про те, як працює віра.
«І Марта сказала Ісусові: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат... Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог! Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат! Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне. Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?» (Ів.11:21-26).
Хочу звернути увагу на останню фразу: «Чи ти віруєш?» У нашому житті бувають обставини, які змушують приймати дуже непрості рішення. Легко йти по життю, коли все добре. Та коли приходять труднощі, хвороби, випробування, це вимагає ввімкнення нашої віри. Віра Марти будувалася на тому, що вона бачила своїми очима. У неї була певна віра, що колись усі люди воскреснуть. Але вона не вірила, що її брат може воскреснути сьогодні.
Коли приходять проблеми, зазвичай ми намагаємося знайти шляхи, щоб з ними розібратися. Але Святий Дух спонукає нас довіритися Богові. Часто всередині нас відбувається боротьба між знанням і вірою. Один професор у університеті поставив мені запитання: «Як ти поєднуєш віру й знання?» Я відповів: «Ці речі не потрібно поєднувати, адже ми не можемо все осягнути знанням». Є ситуації, які можна вирішити тільки вірою. Якщо повіриш, то побачиш Боже чудо! Часто люди шукають якісь складні шляхи. І коли ми говоримо: «У Біблії — відповідь на всі твої проблеми», вони кажуть: «Не може бути, що все так просто».
Чому ж людям так важко жити вірою? Зосереджуватися не на видимих речах, а на тому, що може зробити Господь. Віра — це щось більше, ніж те, що ми можемо побачити фізичними очима. Я хочу зупинитися на трьох важливих принципах — що заважає нам сьогодні бачити реальність Божої слави у своєму житті?
Народження згори
Людина, яка не народилася згори, не розуміє Божих шляхів і Божих справ. Коли Никодим прийшов до Ісуса Христа, то сказав: «Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти…» (Ів.3:2). Він намагався осягнути Божі дії, але Ісус відповів: «Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» (Ів.3:3). Це викликало в Никодима нерозуміння: «Як може людина родитися, бувши старою?» (Ів.3:4).
І в Марти, і в Никодима була одна проблема — вони намагалися будувати свою віру на людській логіці. Якось Бог показав пророку Єзекіїлю ціле поле сухих кісток і запитав у нього: «Чи оживуть оці кості?» (Єз.37:3). Дуже важко в таке повірити. Адже сухі кістки не мають надії, це кінець.
Тому насамперед потрібно поставити собі запитання: «Чи пережив я народження згори? Чи чую я Божий голос?» Від цього залежить, що ми будемо робити у складних ситуаціях — молитися чи метушитися, шукати поради в Біблії чи надіятися на людину?
Боже Слово
У нашій церкві є служіння реабілітації — на сході дуже багато людей страждають від наркотичної залежності. 2020 року, коли ми його відкривали, у центрі було 5 підопічних, а вже через рік їх стало 40. Переважно це досить молоді люди. Був навіть хлопець, який займав високу посаду в державній адміністрації, син бізнесмена-мільйонера. Один колишній наркозалежний, який уже сам став служителем, свідчив, що допомогло йому змінитися. Коли в центрі читали Біблію, він завжди виходив деінде. Але одного разу його переконали лишитися. І протягом місяця він разом із усіма читав Боже Слово. Каже: «Зі мною стали відбуватися дивні речі! Ніби хтось забрав з моєї голови всі старі думки й замінив їх новими. Я усвідомив, що жив неправильно».
Боже Слово приносить зовсім інший стиль життя. Коли воно входить у розум грішника, він преображається. Головна причина, чому ми не живемо вірою — тому що не наповнюємося Словом. Адже віра не з’являється спонтанно. Коли ми читаємо Біблію й роздумуємо над нею — наша віра росте.
Біблія — інструкція. Якщо нею користуватися, практикувати — наше життя буде щасливим, якщо ж ігнорувати — нічого хорошого чекати не варто. У 90-ті роки, коли я ходив до школи, моєму однокласнику батьки привезли касетний магнітофон. Я запитав: «А ти вмієш ним користуватися, маєш інструкцію?» Він каже: «А що тут вміти? Вставив касету, натиснув на кнопку і все». Раптом плівку зажувало, він узяв викрутку, намагався щось там полагодити. І за 10 хвилин на моїх очах магнітофон був зламаний. Так буває в житті — ми думаємо, що самі знаємо, як краще. Але якщо хочемо знайти вихід, шукаймо в Біблії.
Молитва і піст
Ми повинні перемагати тих ворогів, які негативно впливають на нашу віру. Сьогодні ми часто стикаємося із сумнівами, страхом. Багато людей моляться за своїх рідних, близьких, друзів. У багатьох є проблеми зі здоров’ям. Іноді руки опускаються, і здається, що молитва нічого не змінить. Та не полишайте надії, вірте до кінця, що Бог неможливе зробить можливим. Дехто опиняється перед доленосним вибором і не знає, яким шляхом піти. У Бога є відповідь — довіряймо Йому, і Божа слава прийде в наше життя. Ісус сказав Марті: «Воскресне твій брат». І не колись, а сьогодні.
Немає такої проблеми, якої Бог не міг би вирішити. «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр.13:8). Я бачив багато людей, які приходили в церкву з великими проблемами. 95% членів нашої церкви — новонавернені. Ми відкрили нову громаду в Запоріжжі в 2014 році. Це був дуже непростий час, криза, нестабільність. Наша домашня група налічувала лише 30 осіб, але ми прийняли рішення молитися й благовістити. І зрештою церква виросла до 220 людей. У цьому я бачив Божу славу.
Ісус Христос навчав, що не все можна вирішити молитвою, іноді треба й піст. Коли молитися важко, практикуймо піст — це оздоровлюватиме наш дух. Недавно в нашій церкві одна людина отримала зцілення від раку третьої стадії. Раз на місяць ми запрошуємо всіх, хто має особисті потреби, виходити для молитви. Молячись за одну жінку, я відчув, що в неї якась серйозна проблема, що в її серці немає віри, пустота. Потім я підійшов до неї поспілкуватися, і жінка розповіла, що проходить хіміотерапію. «Один голос всередині говорить: «Молися, надійся на Бога», а інший, гучніший: «Нічого не вийде, ти помреш, діти залишаться сиротами», — каже вона. Ми з пасторами й церквою молилися, постилися за цю жінку. І прийшло зцілення. Подібна історія з нашим бухгалтером — теж онкологічне захворювання і теж оздоровлення після молитви.
Які великі справи Бог може робити у нашому житті! Це не наші заслуги, це робить Бог. Але чому Бог це робить? Тому що ми віримо й надіємося на Нього! Хочу підбадьорити кожного з нас — ніколи не опускаймо рук, не впадаймо у відчай! Не думаймо: «Хтозна, допоможе Бог чи ні…» Наш розум обмежений, тому не вирішуймо за Бога. Навіть на розум не приходило те, що Бог приготував — не для всіх підряд, а для тих, хто любить Його. Тож будьмо людьми віри. У наведеній історії з Біблії ми читаємо про велике чудо — Лазар вийшов із гробу. Велике свідчення Божої слави! І сьогодні Бог хоче являти цю славу в житті кожного з нас.