Що робити в часи невідомості?
Переступаючи поріг нового року, ми всі відчували, як невідомість вибиває нас із колії життя. Особливо важке це відчуття нині, у період війни. Багато людей виїхали, залишили країну. Інші хотіли б це зробити, але не можуть. Та що ж ми повинні робити в цей час? Запитаймо Господа про це, бо ми Його діти, ми з Ним у заповіті. Тож нам дуже важливо дізнатися, як тепер рухається Бог. Що турбує Його?
Він — Той, Хто контролює весь процес життя людського, і в Нього є план. І передусім цей план полягає в тому, як спасти якомога більше людей на цій землі, бо Він «задумав не відвернути від Себе відігнаного» (2Сам.14:14).
У Слові Божому ми читаємо, що для людей завжди було важливо знайти Бога. Де Він нині? На якій локації? Де найбільший потенціал Його сили? Де Він діє тепер? На що виливається Його благодать у цей день? Багато людей знали ці місця. Але було й багато таких, які шукали, але не знаходили. Пригадуєте випадок, коли Марія та Йосип шукали дванадцятирічного Ісуса і не могли знайти? І коли вони зрештою «третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх» (Лк.2:46), то спитали: «Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе...» А Він відказав: «Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?» (Лк.2:48–50). І дотепер Господь перебуває при тих справах, які належать Йому. Тому хочу запевнити усіх, що Господу відомий той рік, який перед нами, бо він Альфа й Омега, Початок і Кінець, Який тримає все у Своїх руках. І чудово, коли ми своє життя повністю віддаємо в Його руки.
Важливість зустрічі з Богом
Для мене цікавим у цьому контексті є життя Якова. Мені видається, що Бог завжди залишав його без запасного варіанту. Коли він вийшов із дому свого батька, обманувши його та отримавши благословення, то, ідучи до свого дядька Лавана, переходив через пустелю. Там йому довелося й заночувати. І це був його час безпосередньої зустрічі з Богом.
«І снилось йому, ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, Я дам її тобі та нащадкам твоїм… І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі. І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!» (1М.28:12-16).
Утікаючи з дому в повну невідомість, Яків, безумовно, був розгублений. Але йому явився Всюдиприсутній. Сам Бог підбадьорив його, обіцяв дати землю й дбати про нього на всіх шляхах. Хоча Яків, як він сам про це свідчить, не знав, що саме на цьому місці є Бог.
Я знаю, що в моєму житті, і вашому, думаю, також, у моменти, які викликали невпевненість і страх, коли ми не мали жодної опори та підтримки, нам являвся Господь. Так, довкола була пустеля й невідомість, і, здавалося б, нікого тут немає — просто пісок, ніч і камінь під головою. Але це місце стало епіцентром відкриття Божої волі, коли Яків зрозумів, що не він іде цією дорогою, а Сам Бог веде його. Це Божа дорога для майбутнього патріарха, Божий шлях до спасіння людства. Мине багато часу, перш ніж через Яковів рід явиться Спаситель світу, але Бог усе це знав наперед.
Один, але не самотній
…Минуло двадцять років від цієї зустрічі. Життя Якова ще більше занурилося в невідомість. І він знову вирішує спалити всі мости — бере свою сім’ю й виходить у незвідане. Позаду лишається розлючений Лаван та його озброєні сини, а попереду — вісники, які звіщають, що проти нього йде чотириста людей його брата, якого він дуже образив. Усе, що двадцять років спало, враз пробудилося. Уся та відносна безпека, яку відчував Яків, умить зруйнувалася. Він буквально відчув запах помсти, бо розумів, що нині може статися те, про що він не хотів думати все своє життя — Ісав таки виконає клятву знищити його.
Але тепер він не сам: у нього дружини, діти, слуги… І їхнє життя залежить від Якова. В ту ніч сон утік від нього. Він перевів усіх через потік і залишився сам. Подібне почуття часто приходить і в наше життя. Проте тієї ночі Яків не був на самоті. Той, Хто був поруч із ним протягом усіх цих років, не міг його залишити. Бо Він — Бог Всюдиприсутній.
Можливо, ти теж почуваєшся одиноким. І реальність свідчить — ти лишився сам, поруч нікого, ніхто не може тебе підтримати. Але придивися, прислухайся: поруч Господь, Який каже: «Я не залишу тебе!» Ця впевненість тримає нас і допомагає пройти через складні часи. Тому дуже важливо розуміти: Бог — там, де Він має бути.
Бог тут, а де я?
Проте є ще одне запитання, яке варто собі поставити: чи я там, де мій Бог? Звернімося до історії Ісуса Навина. Він був доволі важливою людиною, великим полководцем. Бог багато років готував його, щоб він захопив землі. Господь ішов попереду нього. Але служити йому довелося в інший час, ніж Мойсей, за служінням якого Ісус постійно спостерігав. Він вів народ через роки війни, вів їх попри недовіру і страх. Він та Калев були впевнені, що здобудуть обіцяну землю, яка тече молоком і медом. Але не тому, що вони мудрі чи сильні, сміливі, а тому, що з ними Господь. Він був упевнений, що протягом сорока років пустелі Бог був із ними й ніколи їх не залишав.
Тому Ісус Навин так сміливо ступив у води Йордану й повів народ за собою. Йордан усе змінить. Він стане початком нового періоду. Це неймовірний виклик для Ісуса Навина, за яким стояв числений народ. І ось перше місто — Єрихон. І ніхто їм руку не простягає, ніхто договору не підписує. Перед ними стіна. І манна перестає падати, бо після того, як вони перейшли Йордан і скуштували плодів землі, у яку прибули, благословення сорокалітнього періоду припинилися. Вони постали перед новою реальністю, коли перемоги треба було здобувати важкою працею. Проте цю землю Бог пообіцяв ще Аврааму та Якову понад чотириста років тому.
Тобто ми бачимо, що в Бога немає спонтанних вчинків. Він діє відповідно до Своїх законів та задумів, які будуються на чіткому взаємозв’язку всіх Його рішень. Справи Господні всі зважені, слова Його випробувані, і Він знає, як буде краще.
Нам би хотілося поставити Бога на свій бік, щоб Він став на чолі нашого війська і повів нас у наших битвах. Щось подібне було і в житті Ісуса Навина, коли після Йордану перед ним постав «чоловік, а витягнений його меч у руці його». І підійшов Ісус до нього, та й сказав йому: «Чи ти наш, чи наших ворогів?» (Єг.5:13). Його б дуже підбадьорило, якби він почав: «Не бійся, Ісусе, Я з вами, Я тут, Я прийшов воювати за вас». Але було трохи не так. Ісус почув такі слова: «Ні, бо я вождь Господнього війська… Скинь взуття своє з своїх ніг, бо це місце, на якому стоїш ти, святе воно!» І тут обнулилися всі плани та задуми Навина. Тому що почав діяти Бог — не воїнством, не силою, а Духом Своїм.
Чи з нами Бог?
Коли ми взуті, то почуваємося впевнено. Наші плани, стратегії, здатність керувати ситуацією ставлять нас на твердий ґрунт. Ми взуті, приготовлені, за нашими спинами сорок тисяч від Рувима та інших колін. Але не забуваймо, що перед нами — вождь Господнього воїнства. І нам треба передусім упевнитися не в тому, чи він з нами, чи проти нас, а в тому, що ми з Ним, що ми покірні Йому.
Коли ми бували на лінії фронту, то бачили багато автомобілів, на яких написано: «З нами Бог!» Ми знаємо, що подібні тексти були написані й на пряжках ременів нацистських військових під час Другої світової війни. Люди завжди почувалися сильнішими, коли вірили, що Бог з ними. Але Бог там, де Його воля та Його плани. А ми можемо бути або з Ним, або проти Нього.
Після того, як народ перейшов Йордан, Божою волею було, щоб Єрихон був узятий. І Господь чекав там тих, хто готовий підкоритися Його наказу. Ісусові Навину не треба було тягти Бога на свій бік, а просто зайняти бік Бога. Бо Він прийшов у складну ситуацію раніше, бо Його волею було дати цю землю Своєму народу. Отже, якщо ми з Господом нині, то перемога на нашому боці, бо Він — Переможець. Нам хочеться почути від Нього: «Я з тобою, сину Мій, іди!» Але Бог каже інше: «Зніми своє взуття й перевір себе, на чиєму ти боці». І тоді «Єрихон», який перед тобою, буде взято. Але що було далі? Маленький Гай — і поразка. Ісус Навин, впавши на лице своє, благав Господа: «Чому так?» Відповідь була одразу: «Встань. Божий народ згрішив, бо пішов власним шляхом, а не за Моєю порадою».
Тож і нам у цьому новому році потрібен Господь, потрібен зв’язок із живим Богом. Лозунги на зразок «Бог з нами» чи «Бог тут» не працюють. Бог там, де Він є. А нам, як Ісус колись казав про Себе, слід бути при справах Отця. Його не треба шукати там, де ми хочемо знайти Його. Він там, де має бути — при Своїх справах, там, де Його воля звершується, де люди отримують спасіння. І лише в момент битви ти по-справжньому зрозумієш, чи є біля тебе вождь Господнього війська з вогненним мечем, чи ти вже борешся самотужки. Йдучи за Ним — переможемо!