Змінюйся!
«Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі» (Фил.3:17:21)
«Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2Кор.3:18).
Бог наш незмінний. І це чудово, бо те, що Він сказав, обов’язково збудеться, бо Він відповідає за Своє слово. Бог не змінить Своєї думки, а чинитиме так, як пообіцяв.
Проте від людей, які за своєю природою недосконалі, очікують змін. Знаю тих, хто каже: «Та я вже десять чи двадцять років такий самий. І я незмінний, як і Бог. І того, що я тримався двадцять років тому, тримаюся дотепер. І те, що робив колись, і тепер буду робити». Чи це добре?
Змінитися важко
Візьмімо ситуацію. Ти якось зачепив людину, а вона тобі каже: «Ти що, не знаєш, який я? У мене такий характер, що мене не можна зачіпати». І така людина не хоче змінюватися, принаймні для того, щоби покращити свої стосунки з іншими людьми.
Ми часто бачимо в інших людях, що змінюватися потрібно. І якщо ми чесні з собою, то розуміємо, що нас самим також це потрібно. І ми робимо спроби, багато з яких бувають невдалими. Бо де ж нам взяти для цього силу?
Буває таке, що чоловік, жінка чи діти в сім’ї просять вибачення один в одного, запевняють, що не будуть більше такого робити. Але минає день-два — і вони знову чинять так само.
Місце, де ми змінюємося
Пригадуєте історію, коли Ісус узяв трьох своїх найближчих учнів і пішов із ними на гору. Як Він молився, вигляд Його обличчя змінився. Коли учні побачили Христа в білосніжному одязі та з осяяним лицем, то Петро сказав Йому: «Господи, добре бути нам тут».
Іван, побачивши прославленого Господа на острові Патмос, упав, наче мертвий. І це при тому, що він спілкувався з Христом, знав Його особисто й навіть клав свою голову Йому на груди.
Але де ми можемо змінитися? Що потрібно для цього? Якщо говорити про земне життя Христа, то написано, що Він змінився тоді, коли молився. Перебувати в молитві — ось перший і основний метод, який допомагає нам змінитися. Коли людина молиться, шукає лиця Господнього й бачить Господа перед собою, тоді вона змінюється. Коли Мойсей був сорок днів на горі з Господом, то його обличчя стало сяяти. І люди бачили це сяйво, бачили славу Божу в Мойсеєві настільки сильно, що він змушений був покрити своє обличчя.
Тож молитва — це той засіб, який допомагає людині змінитися. Але це не та молитва, коли ми стали на коліна, переказали свої потреби, проказали «Отче наш» і закінчили словом «Амінь». Це та молитва, у якій людина бореться, у якій вона стоїть до останнього й перемагає.
Хтось може сказати: «А як увійти в такий стан, як молитися так, щоб це привело до змін? Я пробував раз і два, навіть десятки разів, але в мене нічого не вийшло». Насправді нічого великого не треба для такої молитви. Потрібна ваша щиріть і ваше відкрите серце, коли ви зачините двері у своїй кімнаті й скажете Богові: «Господи, я хочу преображення, хочу змінитися. Хочу, щоб Ти змінив моє серце, мій гидкий характер, щоб мій язик був підперезаний, щоб мої очі не дивилися туди, де не потрібно. Хочу, щоб люди не боялися мене, моїх реакцій і поведінки, а могли сміливо підійти з тим, що їх хвилює».
Пригадаймо Якова, який вхопився за Господа й казав: «Не відпущу, поки не благословиш мене!» І боровся він аж доти, доки Той, за Кого він ухопився, не запитав: «А як звати тебе?» — «Яків». — «Точно не Ісав?» — «Ні, не Ісав. Я обманщик, я Яків…» — «То відтепер будеш зовсім іншим, будеш Ізраїлем — Божим князем». Тобто Яків пережив преображення, ставши зовсім іншою людиною. І після такого ти вже не будеш таким, яким був учора.
Коли ви таке зробите, коли увійдете в Божу присутність, перед Його лице й міцно вхопитеся за Нього, то, я вірю, Господь прийде вам на поміч. Він зі щирими чинить щиро і відкритий до людей, які відкриті до Нього.
Змінитися, щоб виконати волю Отця
Пригадуєте молитву Ісуса, Який зі щирим благанням звернувся до Отця — і був почутий. І Він же пішов на хрест, кажучи: «Хай буде воля Твоя, Отче! Не так, як Я хочу, а хай буде так, як хочеш Ти». І під час цієї молитви пройшла велика переміна. І прийшла вона на зміну страхові, хвилюванням, внутрішній боротьбі з приводу того, що мене чекає. І ця переміна виявилася в готовності виконати волю Отця Небесного. Бо коли прийшов спокій від Господа в цій важкій молитві, Його син зміг сказати: «Ти знаєш, чого хочу Я, але хай буде те, чого хочеш Ти». У Нього вже не було хвилювань і тривоги, була покора й готовність робити те, що хоче Бог.
Петро, який перед служницею зрікся Христа, сказавши: «Я не знаю цього Чоловіка», у день П’ятдестяниці, переживши неймовірну Божу присутність, сміливо проповідує тисячам. І він відкрито каже їм: «Це ви розіп’яли Христа руками римлян. Це за ваші гріхи Він загинув, тому вам треба покаятися». Ці люди могли побити Петра камінням, але в його серці не було страху, бо прийшло преображення від Бога. І рушійною силою цього преображення став Святий Дух, Який наповнив серце апостола. Тобто сила Духа Святого змінює нас і допомагає нам виконати те, що Бог чекає від нас.
Голос Божий змінює серце
У день Преображення Христа учні почули голос із неба: «Це Син Мій улюблений, Його слухайтеся!» А як ми нині можемо слухатися Господа, якщо Його не бачимо так, як бачили апостоли? Але Христос каже: «Хто мене любить, той виконує Мої заповіді». А заповіді Його легкі, як Він сам сказав про них: люби Господа всім своїм серцем і ближнього свого, як самого себе. Проте без Господа виконати нам ці заповіді дуже складно, особливо коли щось зачіпає глибини нашого єства.
Коли ж ми в Божій присутності, коли наповнені Божим Духом, нам легко виконувати Слово Боже, легко коритися, легко робити те, що каже Бог. Часто буває так, що ми маємо виконувати Боже Слово навіть і тоді, коли це невигідно нам, складно й хвилююче. Проте для цього нам потрібна зміна мислення, щоб поступитися, віддати, пожертвувати чимось власним. Часто треба платити доволі високу ціну, щоб преображення стало можливим. Нагорода за це — благословення від Господа.
Ми з Писання знаємо, що жертви — це приємні пахощі для Бога. Але покірність та слухняність, як написано, кращі за жертву. «Його слухайтеся»,— сказав Бог учням, вказуючи на Свого Сина. І це перемінює наше серце, змінює наш розум.
Тож перебуваймо в Божій присутності. Це та сила, що змінює нас, хоча не завжди буде легко. Пригадайте слова Асафа: «А я, мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої, бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних… » (Пс.72:2-3). Потім він дивиться на себе і не може зрозуміти: «Направду, надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої, і ввесь день я побитий, і щоранку покараний...» (Пс.72:13-14). Але ця невпевненість, розгубленість були в його серці доти, доки він не увійшов у Боже святилище та «кінець їхній побачив». Тоді він зрозумів: «Направду, Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув Ти їх!» (Пс.72:18) і резюмує, що нічого не хоче на землі, окрім того, як бути з Богом.
А ще дуже важливо дивитися на життя не грішних, а праведних людей і наслідувати їхню віру, їхню поведінку. Про це говорить апостол Павло: «Будьте наслідувачами мені, як я Христу». І якщо ми дивимося на інших людей, які чогось досягли в духовному житті, десь отримали перемогу й преображення, ми маємо навчатися від них. Бо якщо вони змогли — то й ми зможемо, скориставшись їхнім досвідом. Якщо вони можуть жити переможним життя, то я також можу, якщо вони досягнули чогось — то і я зможу…
Тому не зупиняймося на тому, що ми досягли. А докладаймо зусилля й ростімо, бо немає в цьому межі в Бога для нас на землі. Господь каже: «Праведний нехай ще чинить правду, а святий нехай ще освячується». Мета всього нашого життя — змінюватися в образ нашого Господа Ісуса Христа, не переставати рости, не переставати шукати, бути в Його присутності, у молитві, у Слові й силі Святого Духа. І тоді ми будемо змінюватися. І будемо відображати Ісуса Христа. А потім Він прийме нас у славу Свою, і не просто наша духовна людина, а й наше земне тіло переміниться, щоб ми могли навіки перебувати з Господом.