8 ідей, якими християнство змінило світ
Із приходом Христа людство не тільки отримало шанс на спасіння. Боговтілення і трирічна проповідь Спасителя у Святій землі збагатили людей цілою низкою переможних ідей, завдяки яким вони стали добрішими, світлішими і чистішими.
Давайте разом розглянемо ті нові постулати, які християнство принесло в світ і які зараз вже сприймаються як належне, проте за часів апостолів стали новим словом в філософії і моралі.
1. Історичність світобудови
Стародавні жителі Середземномор’я за своїми поглядами час були набагато ближчі до індусі, ніж до нас, нині живущих. Час уявлявся їм нескінченним колесом повторень: днів і ночей, років і цілих життів, таким собі гігантським колесом або колом.
Світ у свідомості його стародавніх мешканців не мав ні обмежень, ні цілей і існував «просто так». Він не мав, та й (з політеїзмом) просто не міг мати ніякого єдиного божественного задуму.
Християнство ж породило історію. Воно стверджувало кінцівку буття, причому, не буття окремої людини, а буття цього недосконалого світу в цілому. Рано чи пізно в майбутньому трапиться Друге пришестя Христа у славі, старий світ буде згорнутий, а йому на заміну створений інший — вже воістину вічний мир. Цей же світ створений Богом для виховання людини. Він став недосконалим саме внаслідок її вольового рішення переступити райську заповідь, але залишиться таким не назавжди.
З приходом християнства люди стали гостріше відчувати обмеженість свого земного життя, адже Євангеліє поклало на них складне завдання обоження. Тепер «просто прожити» стало мало, знадобилося за відведений термін встигнути виховати в собі особистість за допомогою спілкування з Богом, співдіяння з Богом та іншими людьми.
Тоді ж з’явилися літописи і авторські виклади історії, покликані передати важливі знання про світ і людину майбутнім поколінням, як і поняття руху часу, руху вперед, яке часто схематично представляють у формі «польоту стріли».
Правда, цей рух вперед християни пов'язували не з прогресом (який став модним в масах з XIX століття), а скоріше навпаки — з перспективною деградацією світу, зростанням беззаконня, яке повинне рано чи пізно привести в нього Антихриста, а потім і, вдруге, Самого Бога.
2. Соціальна допомога
Ідея турботи про малозабезпечених і хворих була чужа Римській імперії в дохристиянську епоху. Нагадаю читачам хрестоматійну розповідь про Спарту, де звичаєм було скидати дітей-виродків з високої скелі, щоб вони не обтяжували собою суспільство.
Всерйоз древня людина могла розраховувати тільки на допомогу сім’ї, роду. Безродний був першим кандидатом в раби. Він був абсолютно безправним і беззахисним. Йому, як правило, не допомогли б навіть представники свого народу (згадайте притчу про милосердного самарянина і поведінку ізраїльських священика і левита).
У державі ж люди мали право на допомогу і захист настільки, наскільки вони були корисні суспільству. Наприклад, в римській армії лікували солдатів тільки тому, що на наступний день вони могли знадобитися в бою.
Християнство ж принесло з собою ідею соціальної допомоги. Не соціальної рівності між багатими і бідними або рабами і вільними, а духовної рівності людей перед Богом.
Християнство говорило про необхідність допомагати іншій людині, як образу Божого, про необхідність бачити в ньому живу душу, рівну власній. При цьому соціальні статуси, національність, раса, стать або вік мали другорядне значення.
Сам Господь заклав основи такого ставлення до інших людей, назвавши допомогу бідним, хворим або нужденним допомогою Йому Самому.
Тому з приходом християнства у світ з’явилися лікарні, будинки для подорожніх, богадільні, школи і їдальні для малозабезпечених, притулки для сиріт, інститут допомоги ув’язненим. Причому це явище набрало масового характеру.
Більше того, християнам належить ідея комплексного центру соціальної допомоги та адаптації, яку вперше запропонував і реалізував у своїй єпархії святитель Василій Великий. Центр, в якому були і лікарня, і нічліжка, і богадільня, і школа, отримав назву «Василіда».
3. Пріоритет милості над справедливістю
«Око за око, і зуб за зуб» — проголошує Старий Завіт принцип справедливої відплати за зло. У цьому постулаті — велика мудрість, але в ньому ж і порочність, про яку стародавні й не здогадувалися.
Мудрість — в обмеженні відплати. Старозавітні тексти говорять нам про досить прості звичаї дозавітної людини: щось не сподобалося — убий! Спалили будинок — убий, обікрали — убий, вибили око — убий! Відомсти за шкоду гранично, усунувши саму можливість нашкодити ще раз!
Принцип справедливості Старого Завіту обмежив відплату за зло тотожністю шкоди. За вибите око слід вибити лише око, а не позбавляти життя, за вбиту собаку — вбити собаку, а не вирізати всю худобу сусіда. Справедливість стала новим словом в суспільній свідомості, сильно облагородивши звичаї людства.
Та порочність цього принципу теж на поверхні: якщо сусід позбавив тебе ока, а ти відплатив йому тим же, то твоє око не виросло від цього на колишньому місці. Ти задовольнив свою спрагу помсти, але в підсумку — ви обоє стали жити гірше. Якщо ти вбив людину, мстячи за вбивство брата, то і його сім’я втратила годувальника, і твій брат не воскрес. Є речі, які неможливо компенсувати...
Крім того, помстившись за вбивство родича за законом кровної помсти, людина сама ставала вбивцею, привласнюючи собі право Бога розпоряджатися життям іншої людини.
Христос же проголосив принцип милосердя — перервати ланцюжок зла на собі, здобути над кривдником моральну перемогу і відмовитися від помсти за заподіяне зло. Таким чином, наприклад, переривався ланцюжок ворожнечі, викликаний законом кровної помсти.
Простивши кривднику його злодіяння, християнин у цьому вчинку уподібнювався Господу, Який прощає нам наші гріхи (згадайте молитву «Отче наш»). Крім того, відповідь добром на зло часто мала глибинну переможну дію на душу кривдника і, вражений поведінкою християнина, він досить часто круто змінював своє життя, сам стаючи послідовником Христа.
Таким чином і збиток від пристрастей залишався найменшим (наприклад, ока позбувався лише один потерпілий, а кривдник потім все життя просив вибачення і допомагав по господарству покаліченій ним людині).
4. Універсальність релігії
Християнство стало релігією для всіх. Щоб зрозуміти, наскільки це важливо, подивіться на стан речей до його приходу.
Індуїзм не поширювався по світу, бо індуїстом міг стати тільки індус. Індуїстом можна тільки народитися — це не світова релігія, а релігія нації. Ісламу ще не було. З іудаїзмом ситуація майже така ж, як і з індуїзмом. Ні, іудеєм можна стати, нововірці були, але потрібно пройти через великі випробування і назавжди доведеться залишитися у «другому сорті», оскільки наявна сегрегація.
Язичництво ж мало того, що вмирало: вже майже ніхто всерйоз не вірив у древніх богів, формально виконуючи ритуали. Язичництво ще й ділилося за національною ознакою: є боги Вавилону і боги Єгипту, боги Скандинавії і боги Греції, боги галлів, слов’ян і германців...
Християнство ж приходить у світ і проголошує: «немає у Христі ні елліна, ні іудея, ні раба, ні вільного, ні чорного, ні жовтого, ні білого, ні дитини, ні старого, ні чоловіка, ні жінки». Християнство проголошує абсолютну рівність перед Богом будь-яких двох людей на землі.
Що це означає? Кінець жорстокості і приниження! У стародавньому світі «людина людині вовк», а в pax christiana — друг, товариш і брат!
Як можна ображати дружину, якщо вона — такий же образ Бога, як і я? Я голова, але не тиран, начальник, але не рабовласник. Як можна ненавидіти чужинця, якщо він ще не зробив мені ніякого зла? Так, він чорний, як смола, а я білий, як сніг, але внутрішньо ми однакові, наші душі — рівноцінні.
Якщо я багатий чи вільний — я зобов’язаний своїм положенням Богу, який завтра може зробити мене рабом, як несправедливого управителя, а мого раба (абсолютно рівнозначного зі мною з точки зору Божого образу) поставити на моє місце, як Йосипа в Єгипті! Тому я не маю права безпідставно ставитися до людини погано, мати упередження, замість того щоб судити її по ділах.
Християнство мало що говорить про устрій світу і не дає докладних культових або побутових приписів, а значить, не старіє. Воно не від світу цього і не про нього. Християнство підходить для будь-якої людини в будь-якому місці і в будь-який час — саме тому це найпоширеніша релігія в світі.
5. Торжество духа над матерією
«Спочатку створив Бог небо і землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води...» (Буття 1:1-2).
Християнське святе передання говорить про те, що Бог — безтілесний, всюди присутній і досконалий Дух, який є незмінним в часі і безмежним у просторі просто тому, що власне час і простір створені Ним.
На відміну від древніх гностичних систем, християнство не проголошує матерію в цілому чи людське тіло зокрема злом або чимось низьким, визнаючи їх важливими елементами світу, але говорить про однозначний пріоритет духа над матерією, адже і сама матерія створена Божим Духом.
Також християнство стверджує глибоку відмінність людини від інших живих істот і зводить її на вершину творіння, як ту, що володіє обома основними складовими: духовною (подібно до Бога і ангелів) і матеріальною (подібно до тварин, рослин тощо). Перебування на цьому рівні накладає на людину особливу відповідальність.
Християнство говорить про те, що людина не є іграшкою інстинктів, що вона здатна, прикладаючи зусилля духа, здійснювати щось особливе, подвиг. Умовно кажучи, з допомогою Бога і завдяки вольовим зусиллям, людина може «стрибати вище голови» аж до перетворення власної природи.
Це дуже добре показав у своєму житті Богочоловік Ісус Христос, Який добровільно пішов на страждання і на смерть заради торжества божественного задуму про примирення занепалої людини з Богом.
6. Пошкодження людської природи
Жодна релігія до християнства не говорила про те, що поточний стан людської істоти ненормальний. Люди не мали гострої необхідності вдосконалюватися, тому що були, нібито, й так досконалі. Але тоді залишалася незрозумілою маленька деталь — наявність у світі зла, що твориться цими «досконалими» людьми.
Християнство ж відкрило реальний стан речей: людина впала, і в гріхопадінні її природа зазнала негативних змін, вона став смертною, хворобливою і податливою на зле. Християнство пояснило, чому тепер потрібні зусилля, щоб спонукати себе до добра, а опустивши руки можна взагалі скотитися до подоби звірини.
При цьому вже відбулася найбільша подія в історії — людина була викуплена Богом, людську природу прийняв на себе Ісус Христос і перетворив її. У Ньому її відновлення вже відбулося!
Тому, теперішній стан — не вирок! Тепер кожен може повторити шлях обоження, пішовши за Христом, ставши членом заснованої ним Церкви, беручи участь в Таїнствах, живучи за Божими заповідями і збираючи в собі благодать Святого Духа. Тепер кожна людина своєю волею і з Божою допомогою може відновити свій колишній нормальний стан і навіть поліпшити його, може перестати творити зло і отримати право на вічне блаженство.
7. Свобода волі людини
У дохристиянські часи світом володів всемогутній фатум, доля. В уяві древніх людина була іграшкою в руках богів, які просто заради розваги насилали на неї різні негаразди.
Людина могла старатися і зі шкіри пнутися, але якщо боги не захотіли — її плани не здійсняться, а сама вона безславно закінчить своє життя, причому саме тим чином, який уготований богами. Як кажуть, «від долі не втечеш».
З приходом у світ Церкви сприйняття змінюється. Тепер людина сама кує своє щастя, а її воля має визначальне значення в житті.
Богу може не подобатися те, що ми робимо, та Він «раду дає, а волі не забирає», не втручається у рішення людини, даючи їй свободу вибору. Хоча і сподівається на те, що людина буде погоджувати свою волю з Божою волею про неї і обставинами життя (Промислом) спонукає її до цього.
Бог християн — це не тиран, який розважається поєдинками рабів, а батько, який піклується про своїх синів. Людина може своїми справами наближати себе до Царства Небесного, або ж до вічних мук. Ким вона стане — визначає її власна воля.
При цьому, вибираючи боговгодний шлях, вона завжди може розраховувати на допомогу Небесного Отця, Який зацікавлений в тому, щоб улюблене творіння доторкнулося до благ, а не охороняє ревно ці блага від людей, як стародавні «боги».
8. Обоження
Людина може стати подібною Богу! Вона може перетворювати свою природу, роблячи її кращою, насичуючи її благодаттю. Богом вона ніколи не стане, сходи нескінченні, але можна все більше і більше уподібнюватися Творцю. Яка ще релігія проголошувала подібне?
Всі стародавні вчення говорили про те, що боги ревниві і не діляться з людиною своїм достоїнством, що «народжений повзати літати не може», що раб ніколи не стане кимось великим. Навіть ті, хто отримує божественне достоїнство, спочатку повинні бути обраними для цього. Наприклад, бути дітьми богів (як Геракл) або вчинити заради нового статусу безліч гучних подвигів. Або і те й інше разом.
Християнство ж говорить про те, що людська природа перетворилася в Господі Ісусі Христі, через спілкування з божественною природою через Його особистість.
У свою чергу християни, спілкуючись з Богом в молитві, а також направляючи своє життя в Його волі, отримують можливість причетності до зміненої природи Христа і до божественних енергій. Під впливом цих божественних енергій (Божої благодаті) людська природа відновлюється і обожується, все більше стаючи подібною до природи Божества.
Наслідки цього перетворення ми бачимо в численних прикладах життя святих, які зцілювалися від хвороб, отримували дар цілісного сприйняття світу, чудотворення та інші духовні дари.
При цьому Бог через надлишок любові хоче обоження максимально більшого числа людей, а краще б і кожного, хто живе на Землі. Бог — це джерело всіх благ, які не може вичерпатися. Тому, чим більша кількість людей стане їхніми учасниками, тим більше, можна сказати, Господь буде радіти. Бог християн не вважає людей жалюгідними і низькими істотами — створених Ним людей він готовий прийняти не як рабів чи найманців, а як дітей, уподібнених Йому.