Автор життя
Сидячи за великим письмовим столом, Автор розгортає велику книгу. Книга ця без слів. У ній немає слів, тому що слів ще немає. Їх немає, бо слова ще нікому не потрібні. Немає вух, які можуть чути, немає очей, які можуть їх бачити. Автор зовсім один.
І ось Він бере велике перо і починає писати.
Автор збирає слова так само, як художник підбирає фарби, а різьбяр — свої інструменти.
Їх три. Три окремі слова. Із цих трьох слів візьмуть початок мільйони думок. Із цих трьох слів почнеться історія.
Він бере в руки перо і пише перше слово: «Ч-а-с». Бо часу ще не було. Сам Він поза часом, нескінченний, але історія Його проходитиме в часі, вона буде в нього вплетена. Ця історія матиме перший схід сонця, першу піщану бурю. Матиме початок... і кінець. Останній розділ. Він знає це ще до того, як став писати.
Час. Незначна мінімальна величина в порівнянні з вічністю.
Обережно, з великою ніжністю Автор пише друге слово: «А-д-а-м». Коли Автор пише це ім’я, Він ясно бачить перед Собою цю першу людину — Адама. Потім перед Його поглядом проходять усі інші Адами. У сотнях населених пунктах, у сотнях країн бачить їх Автор. Кожного Адама. Кожну дитину. Він любить кожного вже зараз. Любить безмірно. Він встановлює час для кожного. Кожному визначає місце проживання. Випадковості виключаються. Жодних несподіваних обставин. Нічого, окрім Його композиції.
Цим ще не народженим Адамам Автор дає обіцянку: «Я створю вас за Своєю подобою. Ви будете, як Я. Ви сміятиметеся, працюватимете, ніколи не помрете. І ви писатимете». Це вони повинні робити. Бо кожна доля — книга, призначена не для читання, а для написання історії. Історію життя кожного починає Автор, але кінець цієї історії пише вже сама людина.
Яка небезпечна вона, ця свобода. Набагато безпечніше було б, якби Автор історію кожного Адама дописав до кінця. Зафіксував би кожне рішення в сценарії життя. Було б набагато простіше. І надійніше. Але тоді не було б любові. Любов стає любов’ю лише тоді, коли обирається вільно.
І Автор вирішує дати кожній дитині олівець. «Будь обережний, коли писатимеш», — шепоче Автор.
Із великою любов’ю, усвідомлено Він по літерах збирає третє слово: «Е-м-м-а-н-у-ї-л». Автор уже майже відчуває цей страшний біль. Найбільший розум всесвіту створив час. Найсправедливіший Суддя дав Адаму свободу вибору. Еммануїл — «З нами Бог» — дав нам любов.
Автор увійде у власну історію. Слово стане плоттю. І Він буде народжений. І Він стане людиною. І в Нього будуть руки та ноги. І Йому будуть знайомі сльози та спокуси.
І найголовніше — і Він матиме право вибору. Еммануїл стоятиме на роздоріжжі життєвих доріг і змушений буде зробити вибір.
Автор усвідомлює важливість свого рішення. Він на хвилину перериває роботу, коли пише сторінку про Свої страждання. Він міг би поставити крапку. Сам Автор має право вибору. Але як Творець може не творити? Як письменник може не писати? І як любов може не любити? Він вибирає життя, знаючи, що воно означає смерть, сподіваючись, що й діти Його зроблять те саме.
Так Автор життя завершує історію. Він устромляє жало в плоть і привалює камінь до входу в гроб. Знаючи про вибір, який Він зробить, знаючи про рішення, які ухвалять усі Адами, Він пише слово «кінець», загортає книгу та оголошує… початок.
«Хай буде світло!»
Макс Лукадо