Надія усім віруючим
Дехто з нас мусить зненавидіти свій сон, щоби вдосталь насолодитися Богом. Саме так, часто нам, людям, доводиться зненавидіти те, що ми так любили, бо саме об’єкт нашої любові і є нашим Богом. І найбільшим ідолом із часів Адама та Єви є ніхто інший, як сама людина, її пиха та гордість. Ці «дві сестри» уже шість тисяч років як окупували людське серце, і схоже на те, що останнім часом справи в них ідуть не погано. У їхньому царстві буйно квітне гріх, а культура благочестя ледь-ледь жевріє й лише через Божу милість знаходить прихисток у на стільки малій горстці сердець, що й надії вже не було б, якби сам Цар надії не був гарантом перемоги світла над темрявою, добра над злом, святості над гріхом.
Одного разу Єремія сказав царю Седекії та юдейському народу: «Не обманюйте самих себе». То був час, коли люд опинився на дні своєї ницості перед Богом. І як наслідок — Господь посилає покарання, про яке довгі роки попереджав через вірних Йому пророків. Халдеї прийшли, щоб завоювати Юдею, але на поміч виходить єгипетський фараон — і військо Навуходоносора, халдейського царя, нібито відступає, даючи надію для Юдеї. Але ця надія була не справжньою. Хитрий обман диявола знову досяг цілі: серця людей замість того, щоб шукати розкаяння, тішили себе тим, що небезпека відступила. Але то була марна надія, самообман ніколи не доводить до доброго кінця. Як наслідок — Єрусалим спалений, міський мур зруйнований, люди жорстоко вбиті, частина взята в полон, а найбідніші залишені в цій пустці, у цьому пам’ятнику помсти Бога непокірливим серцям.
Більше двох десятків років Єремія докоряв євреям. Він благав народ навернутися із своїх злих доріг, він робив собі ярма, писав листи, переписував їх, говорив до вух вельмож, царя й простого люду. Інколи його голос зривався на крик, він уже хотів змовкнути, але Слово, яке давав йому Бог не давало можливості мовчати. В’язниці та покарання не могли перемогти цього малого чоловіка, якого ще до народження обрав Бог за Свого пророка. Його уста не змовкали. Докір рікою лився на голови грішників. Навіть Джонатан Едвардс у порівнянні з Єремією є маленьким, нездібним хлопчиком. Слова пророка не жаліли нікого, вони досягали самих сердець, били боляче, били безжально, били так, що забирали всяку, надію окрім надії на Бога. Але все виявилося надаремно — народ таки обрав бунт проти Бога, проти Того, у Кого храм ходив щосуботи, проти Того, для Кого постив, проти Того, Кому приносив жертви.
Ми живемо в такий час, коли на устах багатьох любов квітне, а їхні серця оповиті мороком суєти й самообману. Тепер люди не здібні відрізнити свої знання від живої віри. Ця нездібність веде багатьох далі від земного праху — веде прямо в місце, де вічно буде плач та скрегіт зубів. Озеро огняне — домівка нерозкаяних сердець.
Біблія не розкіш — це єдине місце, де Христос сяє сильніше, ніж сонце у своєму зеніті. Тут і тільки тут знайдуть спокій серця тих, хто шукає Бога. Той, хто не читає Біблії, не знаходить слів, які б збудили віру в Бога. А без віри єдиний вихід — безвихідь та прірва. Тож Біблія — прихисток для спраглих, сила для нужденних, уповання для грішних, надія усім віруючим.