П’ятидесятниця — це вплив на суспільство
Доктор Джеймс Сміт, відомий п’ятдесятницький мислитель сучасності, написав книгу «Thinking in Tongues» («Думання на мовах»), де намагався осмислити досвід глосолалії — як вона впливає на зміну особистості й на суспільство загалом. Він пише, що хрещення Святим Духом спонукало ранню церкву до двох дій: по-перше, до публічного захисту віри від наклепів. У Діях святих апостолів, 2:12-16, описується, як учні стали молитися на мовах, і люди дивувалися, а дехто звинувачував їх у п’янстві. І тоді апостол Петро стає на захист учнів, він не просто каже: «Ні, вони не п’яні», а аргументує на основі Писання. Рання церква, сповнена Святим Духом, виходить на публічний простір — якраз завдяки говорінню іншими мовами. Вона не ховається, не впадає в сектантство, відділяючись від суспільства. По-друге, хрещення Святим Духом спонукало до благовістя язичникам. У Діях апостолів, 11:15-18, Петро знову захищає — на цей раз навернення язичників перед своїми братами-євреями. Загалом рання церква не дуже спішила звіщати Євангелію поганам. Що ж стало причиною включення язичників у ранню церкву? Те, що вони заговорили іншими мовами. Церква змогла вийти за межі єврейського етносу й поширитися на всю Римську імперію завдяки інтеграційним можливостям, які дало хрещення Святим Духом з ознакою інших мов.
Згадаймо перших п’ятидесятників — Чарльза Пархама та його учня Вільяма Сеймура. Вони, як відомо, належали до різних рас. І якщо у ХХІ ст. для нас це абсолютно нормально, то для США початку ХХ ст. це було немислимо. У період сегрегації, коли люди були розділені на білих і чорношкірих, і вони не могли навіть перебувати в одному приміщенні, то п’ятдесятницькі церкви об’єднували людей різних рас. Навіть у газеті «Los Andgeles Times» обурювалися «неподобством», яке відбувалося на богослужіннях п’ятидесятників — де збиралися разом люди світлого й темного кольору шкіри. П’ятдесятництво ХХ ст. повернулося до витоків, до П’ятидесятниці І ст. — до відкритого богослужіння, до проголошення віри в публічній сфері. У ХІХ ст. саме зародилася ідея, що релігія — це особиста справа кожного, тобто, якщо віриш, то вір сам у собі. Але п’ятидесятники в це не бавилися — вони влаштовували масові зібрання просто неба.
Алістер Мак-грат, згадуючи п’ятдесятництво у своїй книзі «Небезпечна ідея християнства», формулює кілька тез. По-перше, він називає п’ятдесятництво новою Реформацією, яка змінила протестантизм у ХХ ст. По-друге, виділяє в цьому русі важливість особистого духовного досвіду, внаслідок чого статус людини визначається не соціальною роллю чи інтелектуальними здібностями, а дарами Святого Духа. Третя особливість — універсальний доступ до божественного, який не є винятковою прерогативою еліти. І четверте — вплив на суспільство через церкву та спільне очікування особистої зустрічі з Богом. Релігієзнавець Віктор Єленський показує це на прикладі країн Африки та Латинської Америки, де люди в бідності, залежностях, без цілі в житті преобразилися через П’ятдесятницю, тому що вона відкрила їм безпосередній доступ до Бога.
Ми знаємо, що ранні українські п’ятдесятники мали розвинене соціальне служіння. Наприклад, у Ківерцях діяв дитячий будинок, де дбали про сиріт. Було дитяче, молодіжне, сестринське служіння… Але в 1929 році постановою ВЦВК «Про релігійні об’єднання» це все було заборонено: «Релігійні общини не мають права займатися жодною діяльністю, крім задоволення релігійних потреб віруючих у межах культової споруди». Радянська влада усіма силами намагалася обмежити церкву від взаємодії з суспільством. У 1959 році старші пресвітери ВСЄХБ отримали інструктивний лист, у якому було написано таке: «Головним завданням богослужіння тепер є не залучення нових членів, а задоволення необхідних релігійних потреб віруючих». У перспективі це мало ряд негативних наслідків для церкви. Християни стали думати, що їхнє служіння вичерпується зібраннями. Акцент проповідей змістився на внутрішню святість, нівелюючи зовнішню місію: «Нам головне — освячуватися, а люди самі прийдуть». У домах молитви з’явилися написи: «Іди і більше не гріши», хоча Ісус Христос у Великому Дорученні сказав «Ідіть по цілому світу і звіщайте Євангелію». Сформувалося скептичне відношення до соціальної активності й недовіра до різних суспільних груп. Відбувся поділ на «священний» простір (дім молитви) та «світський» простір. Причому деякі священнодії могли відбуватися тільки в храмі. Служіння поділили на «духовні» (проповідь, хоровий спів, пророцтво) та «всі інші». Хрещення Святим Духом вважали ознакою істинної церкви, от тільки забули, для чого воно дано — для місії, для служіння. Духовне хрещення — лише початок повноцінного духовного життя. Натомість, дехто став сприймати його просто як такий собі «квиток до Божого Царства».
Стівен Потеро, автор книги «8 релігій, які змінили світ», аналізуючи світове п’ятдесятництво, так його охарактеризував: завдяки п’ятдесятництву божественне вже не «десь там», а «прямо тут». Адже вся земля належить Господу, а віруючі є передвісниками Його Царства. Тому вони виходять за межі храму, щоб поширювати Боже Царство, а не ховаються від царства темряви. П’ятдесятництво може перебувати як у біблійному минулому, так і в практичному сучасному. Адже Біблія — не тільки книга для читання, але й для практичного застосування. Якщо там написано про хрещення Святим Духом, про зцілення — то це потрібно втілювати. П’ятдесятництво вміє апелювати одночасно до проблем світу і до тих, що не від світу. Зауважте, що ці всі думку формулює цілком світський релігієзнавець. Подивімося всередину себе — наскільки ми відповідаємо тому, як у світі бачать сьогодні п’ятидесятників? Виходьмо за межі наших домів молитви та йдімо у світ для поширення Божого Царства.