Пастор, який наважився протистояти системі

28.02.2021
0
100

4 лютого 1906 року в місті Бреслау (нині Вроцлав), Польща, народився Дитріх Бонхьоффер. Він був шостим із восьми дітей відомого лікаря й викладача університету Карла Бонхьоффера.

Німецький пастор, богослов, письменник, музикант, мученик Дитріх Бонхьоффер прожив життя, кожен день якого свідчив про його віру. Він очолював підпільну євангелічну церкву в нацистській Німеччині й в найтемніші часи історії був світлом для цього світу. Останні дні життя служитель провів у концентраційному таборі Флоссенбюрг (Баварія) в очікуванні страти, там же провів своє останнє богослужіння.

8 квітня 1945 року, у першу неділю після Пасхи, сусіди по тюремній камері попросили пастора Дитріха Бонхьоффера провести богослужіння. Він читав із 53 розділу пророка Ісаї: «Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, і як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст...» У камеру ввійшло двоє гестапівців у штатському й наказали пастору йти за ними. Бонхьоффер знав, що його ведуть на страту, але був спокійний. Він сказав своїм друзям: «Це не кінець, це початок нового життя».

Дитріх Бонхьоффер ще в юності мріяв навчитися вірити. Те, що він у 17 років вирішив присвятити себе вивченню теології, було великою несподіванкою для його сім'ї, у якій, хоча й ставилися шанобливо до церковних традицій, до церкви не ходили. Через чотири роки Дитріх захистив диплом у Берлінському університеті. Після декількох років навчання й служіння за кордоном він повернувся до Німеччини й став пастором, а також викладачем систематичної теології в Берлінському університеті. Дитріха найбільше хвилювали не абстрактні богословські міркування, а етичні питання, які виникають у віруючих людей. Як діяти, якщо і те, й інше рішення можна обґрунтувати Святим Письмом? У яких випадках треба миритися, а коли відкрито протистояти злу? Він завжди був чесний перед самим собою й не боявся ставити гострі питання. А в цей час над Німеччиною згущувалися хмари фашизму, і його віру чекали важкі випробування.

Коли Дитріху Бонхьофферу було 27 років, до влади прийшов Гітлер, який говорив: «Німці! Ви обраний народ, всі народи прийдуть і поклоняться вашій величі, а ті, хто не прийде, пізнають нашу силу й нашу зброю». Німецький народ прийняв Гітлера як месію, «рятівника Німеччини». Церква теж визнала його владу. А як же по-іншому? Чи ж не каже Писання, що вся влада від Бога? Невдовзі над церквами з’явилися нацистські прапори, а в католицьких класах поруч із розп’яттям повісили портрети Гітлера. Фюрер не сумнівався, що він легко підпорядкує собі церкву. Ватикан на той час був настільки політизований, що укласти з ним угоду було дуже просто, ну а про німецьких протестантів Гітлер казав: «Вони зрадять кого завгодно, аби тільки не втратити своїх убогих парафій і зарплат». Хоча в очах народу Гітлер намагався виглядати віруючою людиною, під час своїх виступів нерідко розмахував пошарпаною Біблією і стверджував, що є істинним католиком, у розмовах зі священнослужителями він не приховував своїх планів щодо майбутнього церкви. «Християнство зникне в Німеччині так само, як це сталося і в Росії, — заявляв Гітлер. — Німецька раса існувала за тисячу років до Христа, і в майбутньому ми прекрасно обійдемося без християнства. Церква не повинна заважати нам, інакше вона просто залишиться за бортом історії».

Один із великих нацистських чинів на з’їзді «Німецьких християн» (об’єднання християн, лояльних фюреру) закликав слухачів «звільнитися від Старого Завіту з його єврейською мораллю». Казав, що з Нового Завіту слід вичистити «негероїчну» теологію апостола Павла, який страждає «комплексом неповноцінності», а місце приниженого раба має зайняти непереможний і гордий герой Ісус. Та й Він не повинен затьмарювати образ великого фюрера, який веде свій народ у «тисячолітнє царство», у рай на землі.

Нам тепер усе це здається безглуздям, але тоді лише деякі пастори змогли протистояти ідеям нацистів, і їх одразу ж позбавляли приходу й всіх можливостей для заробітку, а якщо й це не допомагало, заарештовували, відправляли в тюрми й концтабори. Ці люди, серед яких був і Дитріх Бонхьоффер, заснували «Сповідницьку церкву», повністю засудивши фашизм і тих християн, які його підтримували. Тим, хто намагався зберегти свій прихід шляхом компромісу з владою, Дитріх говорив: «Хто віддаляється від «Сповідницької церкви», той віддаляється від спасіння».

У 1935 році Бонхьоффер став директором невеликої семінарії «Сповідницької церкви», яка підготовлювала пасторів. Його позбавили права викладання, звільнили з університету й заборонили проповідувати. Коли й це не допомогло, нацисти закрили семінарію. Але за два роки рух зміцнів, а семінарія випустила більше сотні пасторів, багато з яких загинули в концтаборах.

Саме в цей час Бонхьоффер вирішив приєднатися до змовників, які збиралися скинути Гітлера. Чоловік його сестри, Ганс фон Донаньї, особистий помічник рейхсміністра юстиції, тісно пов’язаний з адміралом Канарисом, «записав» Дитріха в агенти Абверу. Це звільнило Бонхьоффера від нагляду Гестапо й від призову в армію, а також дало йому можливість виїжджати за кордон. За легендою, він збирав розвідінформацію. Насправді ж — активно сприяв підготовці змови. Саме в цей час було написано його головну, але незакінчену працю «Етика». Він звинувачував церкву в пасивності в боротьбі зі злом: «Церква винна в загибелі найбільш немічних і безборонних... Спроба прибрати Гітлера, навіть якби це означало вбивство тирана, була б, по суті, справою релігійного послуху; нові методи гноблення з боку нацистів виправдовують нові способи непокори... Якщо ми стверджуємо, що є християнами, нема чого міркувати про доцільність. Гітлер — це антихрист».

У 1939 році Бонхьоффер ненадовго їде в Нью-Йорк. У Європі починається Друга світова війна. Друзі радять йому не повертатися, пропонують роботу в теологічному університеті, у якому він колись стажувався. Але Бонхьоффер дивився в майбутнє. Він писав своїм друзям: «Я повинен пережити цей складний період нашої національної історії разом із християнами в Німеччині. У мене не буде права брати участь у відродженні християнського життя після війни, якщо я не розділю зі своїм народом випробування цього часу...»

У 1943 році непокірний пастор був заарештований. В’язниця не зламала його — він турбувався тільки про рідних і наречену, з якою був заручений за два місяці до арешту. Будучи у в’язниці, він не переставав працювати. Він просив рідних передавати йому книги, багато читав і писав. Оточений горем і відчаєм, він розмірковував про те, як принести Євангелію безбожному, «повнолітньому» світу, який не має потреби в Богові й релігії; як відокремити християнство від «релігійного лушпиння» й зробити його доступним людям. З численних заміток і листів, написаних ним у в'язниці, його друзі згодом склали збірник «Опір і покірність», який зробив величезний вплив на протестантську теологію ХХ століття.

Два роки провів Бонхьоффер у тюрмі. Війська союзників щораз ближче підходили до Німеччини, даруючи надію йому та іншим в’язням. Але невдалий замах на Гітлера в 1944 році прискорив судові механізми, і в квітні 1945 року надійшов наказ знищити декількох активних учасників змови. Серед них був і Бонхьоффер.

Через 10 років після його смерті колишній лікар концтабору Флоссенбург написав: «Через прочинені двері приміщення барачної споруди... я бачив пастора Бонхьоффера, який схилився на коліна в потаємній молитві перед Господом. Самовідданий і проникливий характер молитви цього дуже симпатичного чоловіка неймовірно зворушив мене. І на місці самої кари, проказавши коротку молитву, він мужньо зійшов сходами до шибениці... За всю свою майже 50-річну лікарську діяльність я не бачив людини, яка б помирала з більшою відданістю Богу...»

Через двадцять днів Гітлер покінчив життя самогубством. Бог не благоволить до тих, хто ставить себе вище за Христа й зазіхає на Його церкву. А Церква Німеччини існує й донині, і серед її мучеників одне з славних місць займає пастор Дитріх Бонхьоффер — людина, яка була вірною аж до смерті.

invictory.org

 

 



Додати коментар

Пожертвувати