Понад 180 днів в̶і̶й̶н̶и̶ життя

31.08.2022
0
10

Війна — це наче гірська стежка, яку потрібно подолати. З одного боку — прірва; з іншого — прямовисна стіна. Жити під час війни значить мати баланс — не звалитися в провалля відчаю, безвиході, провини вцілілого, безсоння, разом з тим не дертися на скелю нереального чи неможливого. Не треба постійно оглядатися назад і жалкувати про «не той поворот», неправильне, поспішне чи запізніле рішення. Не варто сісти посеред стежки і робити вигляд, що нічого такого не відбувається і ти просто милуєшся краєвидом.

Потрібно рухатися вперед. В балансі. Страхуючи та підтримуючи один одного. Роблячи по одному кроку за раз.

І ось чому навчився я.

1. Радіти кожному новому дню. Дякувати Богу за дах над головою, каву зранку, добру їжу, паливо у машині. Хтось скаже «а як же радіти і насолоджуватися цим всім, коли наші хлопці в окопах, потерпають від холоду, спеки, комарів, обстрілів?..» — на що є лише одна відповідь: вони заради того і потерпають, щоб захистити твоє життя. Саме тому наступний момент…

2. Виявляти вдячність та повагу воїнам нашої армії. Йдеться не лише про компліменти та словесну подяку. Молитви важливі і дуже цінуються солдатами — бо ж «в окопах нема атеїстів». Брати участь у матеріальній підтримці — також вкрай важливо.

3. Маю на увазі розподіл витрат на себе і на інших. Радіти життю можна без надмірних покупок. Наприклад, за останні 180 днів війни скільки людей все ж витягли зі своїх сервантів «той самий» сервіз і нарешті скористалися ним за призначенням? Замість цього зекономлені кошти варто перенаправляти.

4. Брати участь як у фінансовій підтримці, так і в безпосередній активній участі. Хтось має оплатити гуманітарну допомогу, а хтось має роздати її. І колись десь буде нестача — справа понесе втрати. З мого досвіду варто брати посильну участь як в фінансовій участі (хоча б мінімальній), так і в безпосередній фізичній праці — завантаження, сортування, доставка, розподілення, закупівля, спілкування з людьми тощо.

5. Зберігати душевну чутливість та чуйність. Війна робить серця черствими. Мат і прокляття прилипають до язика. Епатажні кадри коментують футбольний матч, не підбираючи слова, і це викликає величезне захоплення серед мас. Не розділяю такі настрої. Я вже писав, що на півночі Чернігівщини мати, тобто нецензурні слова, називаються «москалі». І це дуже показово. Так склалося, що ми воюємо з московитами на фронті. Цій війні не сто вісімдесят днів, і не вісім років — насправді вона триває як мінімум три століття, а то й більше. І саме руській мат — невід’ємна частина «руського міра». А оскільки слова народжуються в серці, потрібно…

6. Насичувати серце Божим Словом. В перші дні війни я помітив, що читати Біблію не хочеться. Питання не в тому, що «війна відкидає все зайве і лишається тільки те, що насправді потрібно і корисно для виживання». Апетит і сон теж були порушені, а вони вкрай потрібні для виживання, ніхто не буде це заперечувати. Тож мені довелося примушувати себе нормально харчуватися, мати достатній сон, і — відвойовувати час для перебування у молитві й читанні Біблії. Мій досвід — Біблія тішить набагато краще, ніж топ-блогери. Хтось сказав: «Новини розказують нам, що відбувається. Біблія пояснює, чому це відбувається».

За останні кілька місяців життя розкидало моїх друзів по Україні, Європі, занесло навіть на інші континенти. Не хочеться думати про те, що когось із них я вже ніколи не побачу, але скоріше всього так і є. Дяка Богу, є величезні можливості для комунікації, і їх треба використовувати, щоб…

7. Підтримувати і примножувати соціальний капітал. В кінці лютого – на початку березня ми всі переконалися в тому, що гроші не завжди все вирішують. Друзі — наше найбільше багатство. Підтримувати з ними стосунки — першочергова задача. Крім того, з’являються нові знайомства, нові сусіди, нові контакти — і це теж треба використовувати на повну. Цілком можливо, що ці знайомства — початок історії, яка триватиме десятиліттями…

Олег Павліщук



Додати коментар

Пожертвувати