Що визначить твою вічність?
За вікном глупа ніч, і ніщо — ніщо, окрім годинника, не свідчить про те, що скоро стане світати. Міцно спить навіть той, хто страждає на хронічне безсоння, — горластий сусідський півень. І все ж таки пройде зовсім мало часу — і забагряніє схід небес. У світі нема такої сили, яка б зупинила хід сонця, — ранок настане.
Прийде час — і в Україні знову буде мир. Як стрімко скресає крига під прямими променями сонця, як розсіюється в засвіти темрява — так само несподівано закінчиться війна. Коли це станеться? Не знаю. Але знаю Того, Хто знає!
Перечитуючи Євангелію від Луки, натрапляю на Христові слова, які не дають мені спокою. Притча. В одного чоловіка рясно вродив урожай, і він вирішив зруйнувати старі житниці, збудувати нові, зібрати щедрий урожай — і жити не тужити. Усе нібито прекрасно, бо я і люди цього світу називаємо таких чоловіків «добрими господарями». Але Бог називає його «безумцем». «Цієї ж ночі заберуть у тебе душу твою. Кому дістанеться те, що ти приготував» (Лк.12:20).
Той, кого я в серці називаю «мудрим господарем», Бог називає «безумцем», бо він про дочасні матеріальні речі дбає більше за своє вічне майбутнє.
Якщо ми зараз, у час війни, думаємо, як захиститися від ворога, як перемогти його на полі бою, як швидко та ефективно підняти економіку, відбудувати країну, зробити майбутнє своїх дітей безпечнішим та комфортнішим, — то це все добре й має свою цінність. Але якщо при цьому ми не дбаємо про власні серця, про власні душі — то ми безумці. Бо не зовнішній комфорт робить із людини людину й визначає її майбутність. Лише змінене Богом наше серце визначить, у якому світі ми будемо завтра жити, і не тільки завтра, але й цілу вічність.