Споряджені церквою

Я багато років працюю над підготовкою християн до місіонерського служіння. Проте останнім часом зауважив таку тенденцію: стає дедалі менше таких, які б відповідали критеріям місіонера. Є певна кількість молодих людей, які хочуть служити, але часто так стається, що після перших труднощів вони не витримують і повертаються додому. Звісно, деяким вдалося втриматися в служінні, і я вдячний за них Богові. Утім, розумію, що ми могли б досягнути кращих результатів, якби до нас на навчання одразу приходили християни, помазані на це служіння та споряджені церквою.

Я не раз бачив, як незрілим духовно людям було важко під час навчання надолужити ті прогалини в їхньому характері, які були сформовані в них і не виправлені правильним спрямуванням у церкві чи особистим втручанням Бога. І якось я спілкувався на цю тему з нашим єпископом, ділячись із ним баченням щодо набору студентів.

«Під час навчання, — казав я, — нам передусім потрібно сформувати в людях християнський характер, щоб закласти в них те основне, на що буде опиратися їхнє служіння. Цьому було б варто приділити кілька місяців». — «Добре, — відповідає єпископ, — а далі що?» — «Далі треба допомогти людині стати служителем, навчивши, що таке служіння, чого воно вимагає від неї, які труднощі ховає в собі». — «Чудовий план. А далі?» — «А далі я буду фокусувати людей саме на місіонерське служіння. Ми сконцентруємося на специфічних моментах, про які в церкві не особливо говорять».

Вислухавши мене, єпископ сказав: «У тебе чудовий план. Тільки є одна проблема: перші два пункти ти не зможеш втілити. Це виховується в церкві та в сім’ї. Я знаю, що ти щирий брат, тому й тебе застерігаю, що ти просто надірвешся й не зможеш досягнути мети».

Я зрозумів, що це правда. Можна багато вкладати в незрілих духовно людей, але якщо чогось не було в них сформовано перед навчанням в місіонерському інституті, вони невдовзі помахають тобі рукою — і ти втратиш і час, і кошти, і зусилля. Тож у мене виникло природне запитання: «А хто ж дасть мені християнина зі сформованим характером і навичками служіння? Такі в кожній церкві потрібні». А я не хотів конкурувати з церквою в цьому питанні. Тому усвідомив, що нині не час іти в церкву й забирати цих людей, а час допомогти церквам усвідомити свою відповідальність за підготовку християн саме в громадах.

Насправді, саме церкви покликані працювати над тим, щоб формувати в людях християнський характер. Разом із тим вони мають навчати, що кожна людина покликана до служіння, і давати інструментарій для праці. У церквах треба говорити, що дехто покликаний до особливого місіонерського служіння, а зрозумівши це — має вивчати мову й культуру людей, до яких його посилає Бог. Так, люди мають вправлятися в служінні в місцевій церкві, набуваючи євангелізаційних навичок. І це зрештою покаже церкві, що їх варто не просто відпустити на місію, а й підтримувати їхнє служіння матеріально. Церква мусить також постійно нагадувати, що всі члени церкви покликані проповідувати Євангелію там, де вони живуть, працюють і навчаються. Бо це відповідальність кожного християнина, покладена на нас Христом.

Якщо чесно, я був би не проти, щоб Тернопільський місіонерський інститут колись ліквідувався. Не тому, що ми потерпіли поразку, а тому, що досягли своєї мети — долучили всі місцеві церкви в нашу спільну справу світового благовістя. Саме тому я тепер їжджу по церквах і проводжу семінари, щоб заохотити громади стати місіонерськими та благовістити про Христа людям, які гинуть.

Станіслав Шинкарьов, уривок із промови в церкві «Благодать Христа»