Віктор Боришкевич: 10 фактів з життя єпископа

31.10.2019
0
73

2 жовтня 2019 року вітчизняне п’ятидесятництво сколихнула приголомшлива звістка: відійшов у вічність єпископ Віктор Дем’янович Боришкевич.

Хтось із служителів у коментарях під новиною про смерть єпископа написав: «Здається, з ним відходить ціла епоха…»

Пропоную десять цікавих та повчальних фактів із життя Віктора Дем’яновича.

1. Він ніколи не казав «моя церква», а вважав за краще вживати слово «наша церква». Пам’ятаю, як одного разу, спілкуючись із ним, я запитав: «Якою тепер є ваша церква?» На що він одразу відповів: «Ця церква не є особисто моєю, вона належить Ісусу Христу. А я у ній лише служитель». Довелось сформулювати запитання по-іншому: «Якою тепер є «Церква Святої Трійці», яку ви представляєте?» У його відповіді захована богословська концепція, яку нині багато хто ігнорує: Церква не належить пастору, вона будується не на його імені, а на імені Господа Ісуса Христа; у центрі не людина, а Христос. Служителів ставить Святий Дух, щоб вони пасли «Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він [Христос]» (Дії 20:28). Отож, на це мусимо звернути увагу.

2. У молодості Віктор Дем’янович був досить активним. Він дуже любив працювати на духовній ниві. Спочатку співав у хорі та гуртах, декламував вірші, трохи регентував, активно проповідував. Навіть деякий час був керівником естрадного оркестру й грав на бас-гітарі. Згодом його призначили відповідальним за молитви в Золотієві, працював із молоддю. А потім був членом ревізійної комісії в церкві, членом братської ради. Із чотирьох кандидатів його було обрано на пресвітерське служіння в «Церкві Святої Трійці». Одним словом, на той час він був всюди, де потрібно було бути. Про якісь посади зовсім не мріяв, просто був активним у служінні Богові. А Господь використав Свій принцип: «Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе» (Мт.25:21). Шлях до висот пролягає через наполегливу працю. Якщо ти не активний у молодості, то навряд чи будеш таким у старості.

3. Перед тим пасторським служінням Віктору Боришкевичу було адресовано два пророцтва. У с. Витків Господь сказав: «Хочу зодягти тебе в одежі священика, і допоможу в будівництві». А також у Здовбиці: «І будеш, як Ісус Навин, вести народ мій в Обітований край. Тільки будь сильний та дуже мужній. І ще раз говорю тобі: будь сильний та дуже мужній». Він їх тоді не розумів до кінця, але зберігав у своєму серці.
Тема Божого обрання на служіння проходить крізь увесь Новий Завіт. Добре хотіти бути пастором, дияконом, місіонером, лідером групи прославлення, але одного бажання недостатньо. Набагато краще, коли це бажання походить від Бога і є результатом Його провидіння на твоє життя.

4. Брату Віктору за своє життя довелося пережити близько двадцяти тяжких хвороб, зокрема чотири операції, онкозахворювання, мікроінсульт. А він далі виконував Божу справу. На прохання домашніх залишитися вдома він напівжартома відповідав: «Мені аби тільки до кафедри дійти».
Ви ще й досі вірите в «теорію процвітання», у «проголошення без сумніву всього що забажаєш» чи в легке християнське життя? Здоров’я та благополуччя сприймаєте як показник духовності чи нагороду за вірність? Це помилкова думка. Часто фізичне вигоряння й емоційні стреси в служінні стають причиною збоїв в людському організмі. Своїм життя Віктор Дем’янович може сказати: «Коли ж Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, уподобав виявити мною Сина Свого, щоб благовістив я Його між поганами, я не радився зараз із тілом та кров’ю…» (Гал.1:15,16).

5. Віктор Дем’янович відмінно навчався в школі. Але в ті часи атеїстична влада не давала можливості християнам отримувати вищу освіту. Проте за успіхи в навчанні йому все ж таки дали направлення з колгоспу в сільськогосподарський технікум. Згодом там йому запропонували підписати «комсомол» і отримати «червоного» диплома. На що він відповів: «Таким способом я й сам міг цього досягти», – і відмовився від пропозиції.
Те, що він любив учитися, свідчить, що Богу подобаються старанні люди, і вони потрібні Йому в майбутньому для особливої праці.

6. Брат Віктор  щодня вів щоденник, у який записував свої плани, основні події, думки. На запитання дружини: «Навіщо ти це робиш?», жартома відповідав: «Щоб мої внуки потім могли почитати, що їхній дід робив». Насправді, причина полягала в чомусь більшому – така практика давала певні переваги та формувала позитивні навики.
Ще підлітком я також вів щоденник. І тепер можу бачити позивні наслідки такої практики: ведення щоденнику, конспектування допомагають формулювати думки, проповіді стають лаконічними та чіткими. До того ж, це розширює твої можливості, адже, володіючи словом чи пером, ти можеш доносити думку до абсолютно різної і найвіддаленішої аудиторії, можеш ефективно доносити Євангелію, Божу правду.

7. Віктор Боришкевич – автор двох книг: «Слово Твоє – світильник» та «Проповідник і його проповідь».

8. Одна з найпоширеніших проповідей Віктора Дем’яновича має назву «П’ять пунктів життя християнина». Ці пункти: молитва, дослідження Божого Слова, спілкування з Божим народом, проповідь Євангелії, доброчинність. Віктор Дем’янович не тільки проповідував про них, але й жив ними.

9. Він використовував будь-яку нагоду, аби засвідчити людям про Ісуса. Робив це всюди: на вулиці, базарі, автозаправці, стоячи в черзі в держустановах тощо. Якось його сім’я пішла на виборчу дільницю виконати свій громадянський обов’язок. Та навіть там брат Віктор засвідчив про Христа, вручивши людям календарик. Одна жінка досить грубо відповіла:
– Заберіть свій календар! У мене є своя церква!
Хтось із дітей запитав його:
– Тату, навіщо ви роздавали календарики, може, не варто було?
– Дітоньки, я сію слово. І хоч та жінка відштовхнула мене, але в її серці це зернятко поселилося. Дасть Бог життя, воно проросте. Це наша ціль життя, робіть так і ви.

10. У вівторок на молодіжному, як завжди, проповідували місцеві брати, співав хор, брала участь студентська спілка. Віктор нахилився до брата, який сидів поруч, Павла Мельника, та й каже:
– Павле, чи ти звернув увагу на цю пісню?
– Дем’яновичу, гарна пісня, – відповів Павло.
– Чи ти звернув увагу на цю пісню? У цій пісні особлива мелодія…
Це було останнє служіння Віктора Дем’яновича. А слова пісні були такими:

«Я знаю, сповниться усе, і я чекаю,

Мене Дух Божий віднесе в оселю раю.
Тобою лиш єство живе, нема миліше.

Чекаю, Господи, Тебе, приходь скоріше.
Уже на обрії кінець долини плачу.

Весілля люблячий Отець для нас призначить.
Чекаю, Господи, Тебе, приходь скоріше!»

Для себе я вкотре взяв важливий урок: «Все, що в силі чинити рука твоя, теє роби» (Екл.9:10). Роби сьогодні, не відкладай на завтра. Бо завтра – не твій день; завтра можеш не встигнути.

Олександр Геніш, genissh.blogspot.com



Додати коментар

Пожертвувати