Як працює молитва?
Чи замислювалися ви над тим, як взагалі працює молитва? Чи знаєте ви її секрет? Чому на одні молитви Бог відповідає миттєво, а на інші відповіді потрібно чекати роками й іноді безрезультатно. Як зрозуміти Божу логіку щодо молитви, і чи це взагалі можливо?
Думаю, що останнім часом тільки лінивий не ставив собі таких запитань…
Нещодавно я виявив, що моє водійське посвідчення десь зникло. І треба було ж так трапитися, що пропажу я виявив саме перед поїздкою на дуже важливу зустріч. Можете уявити мій стан: мене чекає півсотні людей, я спізнююся, але розумію, що не зможу приїхати. Декілька разів переглянув усі місця, де воно могло би бути: в автомобілі, в особистих речах, зателефонував в офіс і друзям, машиною яких недавно їздив. Усе безрезультатно. Місце, де завжди лежало посвідчення, порожнє. Вкрали чи загубив? Я відчуваю, що починаю потіти. У мене паніка. Уже перед очима наслідки: треба буде перездавати знову на права, а це зайві витрати. А як бути зараз без авто?
Дружина запропонувала помолитися. Але як молитися про втрачене посвідчення, коли надворі війна? Як турбувати Бога через такі дрібниці? Це видалося трохи незвичним, але я погодився. Дружина стала молитися. Я стояв поруч — і раптом почув внутрішній голос: «Глянь ще ось там…» Дружина молиться, а я йду геть. Вона здивовано поглянула на мене, бо я ніколи до цього не ходив під час молитви. Але як би це дивно не виглядало, я знайшов права саме там, де почув, вірю, від Бога.
Хтось може сказати, що це збіг обставин. Так, гаразд. Але чому цей збіг стався саме під час молитви? Чому я чітко зрозумів, де це місце? І чому подібних «збігів» у моєму житті було десятки?
У цій історії мене непокоїть інше. Чому на таку дрібницю, як втрачене посвідчення, Бог послав мені миттєву відповідь? А інші молитви за набагато важливіші речі ніби зависнули в повітрі. Війна триває й досі, тисячі людей гинуть. Де логіка: чому на молитви одних Бог відповідає, а на молитви інших — ні? Чому на одні молитви тих самих людей Бог дає відповіді, а на інші мовчить.
Я знаю, що багато моїх співвітчизників розчаровані та ображені на Бога. Багато хто каже: «Навіщо взагалі молитися, якщо ракети як прилітали, так і прилітають, так само гинуть люди. Невже Богові все це байдуже? Невже важко перенаправити ракету в інше місце?»
Я не знаю відповіді на ці запитання, але добре знаю, переконаний у цьому й просто в це вірю, що молитва працює. Відповіді від Бога приходять. Не всі це бачать і не все ми бачимо, але Богові не байдуже до людей — Він відповідає на наші молитви. І скажу так: навіть якщо це буде одна відповідь із десяти, але при цьому завдяки чуду буде врятоване життя людини, то варто молитися.
Високо на пагорбі стояло троє людей. Один підняв високо руки до неба й молився. В одній руці він тримав жезл. Це був Мойсей, вождь народу ізраїльського. А внизу біля пагорба тривала жорстока битва євреїв з амаликитянами. У Другій книзі Мойсея про це сказано так: «І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли руки його опускались, то перемагав Амалик» (2М.17:11).
Здавалося б, яка дрібниця — підняті руки. Яка різниця — підняті руки чи опущені? Але вони були запорукою перемоги Божого народу. Тож, виявляється, різниця була. І ті, що були з Мойсеєм, побачивши цю різницю, ось що зробили: «І взяли вони каменя, і поклали під ним. І сів він на ньому, а Аарон та Хур підтримували руки йому, один із цього боку, а один із того. І були його руки сталі аж до заходу сонця. І переміг Ісус (Навин) Амалика і народ його…» (2М.17:12).
Молитва — це боротьба. Це справжнісінька війна зі злом. Десь там, у невидимому світі, теж триває війна, і молитва якимось чином сприяє перемозі. Тому, як каже Писання, підіймаймо чисті руки без гніву та сумніву в молитві до Бога.
Піднімати чисті руки означає, що наше серце має бути чистим. У ньому не має бути ні гніву, ані сумніву. Ми переживаємо величезні духовні поразки, живучи гріховним життям. Тому нам потрібно в покаянні прийти до Бога й змінювати своє життя, щоб ми ставали свідками духовних перемог, а не поразок.
Разом із тим апостол Павло пише: «Будьте тривалі в молитві і пильнуйте з подякою в ній» (Кол.4:2:3). І такі заклики ми знаходимо в кожному його посланні. І найголовніше, що Ісус Христос залишив для нас приклад саме такої молитви в Гефсиманії. Замисліться: Він — Бог, але, живучи на землі, звертається до Небесного Отця. Він просить про щось, але разом із тим каже: «Хай буде не Моя воля, а Твоя, Отче!» І там він молився так, що краплини крові виступали на чолі, бо молитва — це боротьба. І чим більші були Його хвилювання, тим сильніша була молитва.
Я листуюся з солдатами, які перебувають на передовій, і молюся за них. І ось які свідчення від них я отримую: «Вночі в наше розташування прилетіло чотири ракети. А в нашому підрозділі всі живі…» Або: «Вчора попали в «заміс». Нас били з артилерії й гелікоптерів, але всі живі повернулися». Інший, йдучи на важке завдання, просить про підтримку в молитві. Ми молимося й згодом отримуємо повідомлення, що всі повернулися живими. Інший пише: «У мене танк двічі стріляв, але відбувся лише контузією».
Я не стверджую, що це все відповіді на мої молитви. Але я переконаний, що ці врятовані чудом життя — це результати чиїхось молитов. Тому нам потрібно молитися, молитися наполегливо й щиро. Нам потрібні тривалі молитви й поіменні молитви за тих, хто на передовій, хто в полоні, кому загрожує смерть.
Знаю, що не на всі молитви буде така відповідь, якої ми чекали. Я досі не знаю, як працює молитва. Але якщо завдяки їй хоча б одне життя буде врятоване — це того варте.