«Їй захотілося жити!»
Внутрішній стан, слава Богу, краще. Потроху відновлюємося. Хоча, як і раніше, сумуємо за нашою Райгородкою. Територія населеного пункту була окупована і Бердянськ, звідки ми родом, теж. Про військові дії писати не хочеться, бо це страшна і страшна картина…
Ми живемо у Чернівцях, і тут дуже багато праці, багато переселенців. Ми з командою проводимо зустрічі для біженців. Проводимо дитяче служіння. Нещодавно познайомилися із завідувачкою притулку для дітей, тепер і там почали робити дитячі зустрічі. Там ми зіткнулися з дитячим болем. Ці діти дуже люблять обійматися. Нещодавно спілкувалися з ними про Голіафа і Давида. Говорили про те, що Бог допомагає у труднощах, які більші за нас, як Голіаф. Завдяки тому, що служимо, ми й самі отримуємо зцілення.
Ми познайомилися з однією 16-річною дівчинкою через її маму на богослужінні в одній із церков. Жінка підійшла до мене сама і розповіла про свій величезний біль та переживання за своїх дочок. У неї їх троє, але саме із середньою нам вдалося потоваришувати найбільше. Вона та її сестри вже кілька разів намагалися закінчити життя самогубством. Троє зовсім молодих дівчат, але про їхнє життя вже можна писати книгу... Вони шукають різні способи, щоб звести рахунки з життям. Морять себе голодом, навмисно вживають їжу, в якій мало заліза, щоб гемоглобін падав, і організм повільно танув. Все що може зробити мама, це періодично класти їх в психіатричну лікарню для курсу медикаментозної терапії.
Коли ми познайомилися з дівчинкою, вона, як і її сестри, ніби завмерла. Ми стали молитися, постити за цю сім’ю. А також просто спілкуватися, дружити, брати дитину з собою на різні служіння. Часто забираємо її на дитячі та молодіжні зустрічі, де вона бачить інше життя та спілкування. Бачачи, як ми служимо іншим дітям, вона сама почала отримувати зцілення. Дівчина просто ожила! Вона стала любити бувати серед людей, любити дітей. Раніше — не любила… І багато речей у її житті змінилися. А найважливіше — їй захотілося жити! Ці зміни, світлий погляд та радісні живі очі неможливо не помітити! Це перемога! Ми також не залишаємо її маму та інших двох сестер. Молимося і за них, намагаємося спілкуватися, але їхній стан трохи складніший, їм потрібні фахівці.
Ми не залишаємо надії. Продовжуємо молитися і служити. Живий Господь! Дуже вдячні за підтримку, молитви, і за те, що ви з нами!