«Атеїсти починають вірити»
Із нашою командою капеланів відвідували військових на фронті, польові та військові госпіталі, навчальні центри та рекреаційні заклади. Служимо і помісно, бо в наш регіон військові приїжджають на навчання, лікування, ротацію, а також підтримуємо їхні сім’ї. Проводили дитячі, підліткові та молодіжні табори для дітей воїнів, дітей-сиріт, дітей, чиї батьки загинули на війні. Це був особливий час і ми по-особливому готувалися до цих служінь. Найбільше торкаються серця, коли діти відкривають свої серця, просять молитися за них, за їхніх батьків чи родичів.
Одного разу після біблійного уроку одна дівчинка питає: «Чому інші діти мають батьків, а моїх уже немає? Як ви думаєте, куди після смерті потрапили мої батьки?» Це непрості питання на які діти, молодь шукають відповіді. Коли я служив у декількох бригадах десантно-штурмових військ, молоді воїни запитували: «Ми несемо службу на найважчих напрямках, утримуємо позиції в оточені, коли з двох боків вороги, і щоразу розуміємо, що шансів повернутися із чергового завдання стає все менше. Більшості моїх друзів, побратимів уже немає. Куди піде моя душа після смерті? Чи можливе для мене спасіння? Хіба Бог може простити такого як я? Що мені робити?» У такі випадки переконуюся у важливості капеланського служіння. А свідчення воїнів та їхніх сімей — неймовірні! Бог відповідає на молитви і вчорашні атеїсти починають вірити, що Бог реальний.
Часто просять хоча б невелику групу підлітків на тиждень взяти до нас у Карпати, щоб діти бодай тиждень не чули вибухів і не бачили страшних картин війни.
Продовжуємо проводити вуличні євангелізації, роздавати християнську літературу. Одні люди беруть газети, ставлять питання на духовні теми, цікавляться, як Бог ставиться до війни. Інші, на жаль — відмовляються від літератури, закриваються від спілкування.
Іван Онисів, Львівська область, уривок з листа