«Це між мною і Богом, а не між мною і людьми»
Я залишаюсь у Донецькій області, і рада, що можу продовжувати допомагати людям, робити те, що в моїх силах. Наразі ми переїхали в Мирноград, тут безпечніше, порівняно з Бахмутом, де жили певний період.
Продовжуємо евакуйовувати людей з-під обстрілів, розвозимо продуктові набори, допомагаємо ліками та усім, чим можемо. Для мене особисто дуже важлива підтримка наших військових, вдалося навіть декілька разів поїхати на позиції з гітарою, поспівати їм та помолитися за них разом з капеланами. Також доставляємо передачі від їхніх рідних з одягом, продуктами харчування й необхідними речами. Дуже приємно чути від багатьох з них привітання «Слава Богу!» Чула за цей період багато свідчень, як їх береже молитва.
За літо з Господньою допомогою роздали 12075 продуктових наборів, 22996 буханок хліба, а також печиво, тушонки, вологі серветки та інші засоби гігієни, дитяче харчування, ліки, ліхтарики, батарейки, сухе пальне, свічки, сірники, солодощі, каву та чай… Слава Богу, вдалося вивезти 895 людей до безпечних місць. Брати вивозили прямим рейсом до Дніпра або на західну Україну. Тепер вивозимо на евакуаційний потяг до Покровська, потім до Дніпра, а звідти можна їхати, куди потрібно. Найтяжче евакуювати лежачих та маломобільних людей.
Доводиться багато говорити по телефону з різними службами, з різними волонтерами, організовувати машини швидкої допомоги, теж волонтерські… Зате зараз маємо добрі стосунки з деякими адміністраціями на місцях, військовими адміністраціями. Церкву Христову зараз так помітно в допомозі людям. Населені пункти, у яких ми служили — Сєверодонецьк, Лисичанськ, Комишуваха, Привілля, Біла Гора, Мирна Долина, Підлісне, Лоскутівка, Білогорівка, Шипилівка, Гірське, Золоте, Іванівка (до того, як її окупувала армія РФ) у Луганській області та Бахмут, Сіверськ, Словянськ, Краматорськ, Курдюмівка, Зайцеве, Костянтинівка у Донецькій області, де зараз і знаходимося.
При роздачі гуманітарної допомоги завжди говоримо про Божу любов. Намагаємося підтримати людей. Іноді виходить зробити міні-євангелізацію, поспівати, поділитися надією у Христі. Маємо Біблії, дитячі Біблії, даруємо, коли запитують. Коли молимося, люди часто плачуть. Передають подяку церквам і християнам за допомогу й небайдужість. За евакуацію теж дякують, хоча тут виходить як в історії з 10-ма прокаженими: вдячних дуже мало. І часто чую багато недоброго. Постійно доводиться нагадувати собі, що в першу чергу це між мною і Богом, а не між мною і людьми. Важко останнім часом, але чим ближче до Нього, тим легше зносити всі негаразди. Тому продовжуємо робити добро, бо хочемо свого часу пожати, аби тільки не ослабнути…
Мої учні зі школи боронять нашу країну на фронті, також маємо вже багато знайомих військових. Так хочеться, щоб вони повернулись живими! Один з учнів, який воює, стабільно пересилає десятину на церкву. І це невоцерковлений 19-річний хлопець. Коли запитала, чому він це робить, відповів: «Ви ж нас вчили на уроках християнської етики, що це правильно, що це Боже бажання, і цим віддаємо Йому шану також». Це так тішить серце!