«Добрий слід Божої любові»
Приїхали на запрошення Петра Устимчука в Котельву, де ми служили 10 років. Сюди з’їхалися місіонери «Голосу надії» для спілкування та молитви. Для мене честь служити Словом для Божих працівників. Проповідував про те, що за кожним досягненням завжди стоїть жертва. Дуже приємно бачити будинок молитви, газон, квіти, паркан — до створення яких доклали руки. За прожиті роки немає жалю, коли бачиш результат. А ще більше радості за людей (уже понад 70), які відвідують церкву. Зустрілися з сусідами, де раніше жили. Почули від них слова: «О, як ми раді бачити вас, як вас не вистачає!» Значить, залишили добрий слід Божої любові в їхніх серцях.
На новому місці, у Фастові, праця також продовжується. Разом із молоддю взяли участь у ярмарці зі збору коштів на медичний автомобіль. Об’єдналися разом із іншими церквами, волонтерами. Під час війни стосунки між людьми стали ближчими.
Узяли для церкви надувну гірку та батут. Щовечора на території дому молитви ставимо атракціони, діти приходять побігати, поскакати. В час, коли немає масових подій у місті та фінанси обмежені, батьки дуже вдячні церкві за можливість порадувати дітей.
З Радою церков нашого міста запустили процес запровадження викладання у школах християнської етики. На цю справу пішло чимало часу, було багато зустрічей священнослужителів, щоб дійти єдиного розуміння. Потім зустрічалися з директорами шкіл, з урядом міста. На робочій нараді мер міста дав розпорядження про вивчення даного питання. 45 педагогів пройшли курси підвищення кваліфікації. Молимося, щоб Біблія викладалася для дітей.
Час дуже непростий, іноді прокидаємося від того, що чуємо вибухи. Дуже багато повітряних тривог. Десятки та десятки ракет забирають життя людей, знищують будинки. У місті знову і знову похорони загиблих захисників Батьківщини. Новини про війну та розуміння в кожного чоловіка, що він може бути наступним, хто піде захищати від ворога. Під час написання цього лсита до мене зателефонував проповідник з нашої церкви, якому вручили повістку. Каже: «Я не знаю, як мені бути. Я хочу служити для людей, але розумію, що «там» теж треба служити. У мене двояться думки — іти на фронт чи залишатися в церкві?» Ми особливо цінуємо зараз керівництвом Божим і шукаємо його. Тому що часто не знаємо, як правильно вчинити.
Дуже непросто дивитися у вічі матері, яка не мала вістки від сина вже більше місця. Молитва звучить особливо проникливо, люди вичерпуються в надії. І, мабуть, у цей час в розумі не стільки місіологічне завдання, як мета дати надію — що ми зможемо пройти, пережити, вижити. Люди з останніх сил чіпляються, шукають тих, хто має більше віри, щоб творити свою. Тому слово Євангелії зараз, як ніколи раніше, актуальне і молитовна підтримка, як ніколи раніше, потрібна.
Церква в неділю переповнена, хочемо швидше перейти до нової більшої зали, щоб була можливість проповідувати для великої кількості людей. На підготовку до хрещення ходять 9 чоловік. Зустрічаємося з людьми, які шукають Бога, проводимо наставництво для них. Дружина щочетверга викладає біблійні уроки для дітей у садочку. Одна з виховательок одного разу розповіла, як вони вийшли гуляти на майданчик, та почав капати дощ. І хтось із дітей сказав: «А ви пам’ятаєте, нам казали, що можливі чудеса по вірі в Бога. Давайте помолимося, щоб не було дощу». Стали за будиночок, склали руки в молитві, і за кілька хвилин вітер погнав хмари геть.
До церкви приходять люди за гуманітарною допомогою, допомагаємо тим, хто потребує продуктів, засобів гігієни. До дня комунальних служб надали допомогу працівникам комунального підприємства, водоканалу. У помаранчевих жилетах приходили до церкви люди, які отримують невеликі зарплати, були вдячні за допомогу.