«Душа людини — вагомий аргумент»
Я народилася 20 вересня 1995 року. Маю старшого брата і трьох менших сестер. Наша мама віруюча, тато теж колись ходив до церкви. Змалку мама багато розповідала нам про Бога, мене найбільше вражали історії про небо. Таким чином вона прививала нам любов до Бога. В 2002 році ми переїхали на постійне місце проживання в США. Там ходили до церкви разом з мамою, слухали проповіді, співали пісні, відвідували недільну школу. Тоді мені все це здавалося нецікавим, я не любила ходити в церкву. Захоплювалася різними видами спорту і любила читати.
У США ми прожили до 2008 року. Потім повернулися в Україну, на Полтавщину, звідки ми родом. Я вдячна Богові за цей поворот у нашому житті. Адже саме в Україні я пережила особисту зустріч з Тим Богом, про Якого так багато чула. Ми мали певні труднощі в сім’ї, які змушували шукати Бога. Не раз відчували Його підтримку. Це були моменти, коли ми переконувалися, що Бог дійсно є. Першим навернувся до Господа мій старший брат. Я побачила в ньому явні зміни, це дуже вразило. Я теж захотіла змінитися, адже мій характер не раз завдавав болю тим, хто мене оточував. Одного вечора я стала на коліна і попросила Бога ввійти в моє життя.
У 2012 році Бог хрестив мене Святим Духом, і я прийняла водне хрещення. Мала бажання служити, хоча ще не знала, як і де. Співала в молодіжному хорі церкви м. Лубни, старалася благовістити однокурсникам. У цій церкві я вперше взяла участь у дитячому християнському таборі. Трохи згодом розпочалась євангелізаційна праця в Гребінківському районі, де я жила. Запропонувала допомогу і мене взяли в команду. Разом із місіонерами проводили дитячі табори, служіння для батьків, роздавали запрошення та газети. Мені дуже подобалося і надалі мене запрошували працювати в різних проектах, які проводили місіонери.
До війни ми активно займалися дитячим та підлітковим служінням. У нашому районі було відкрито 11 недільних шкіл та 6 підліткових груп. Також служили людям з інвалідністю та вдовам.
З тих пір, як розпочалась війна, змінився характер праці, але не змінилася інтенсивність. Наша команда, яка складається з простих християн на чолі з місіонерами, взяла на себе відповідальність допомагати переселенцям нашого міста та району. Щодня ми отримуємо десятки дзвінків із проханням про допомогу чи пораду. 5 днів на тиждень з ранку до вечора двері дому молитви відкриті. Це волонтерський пункт, де переселенці можуть отримати їжу, одяг, ліки і, звичайно, духовну підтримку. Зареєстровано вже понад 600 сімей, які звернулись за допомогою. Для забезпечення цього служіння ми постійно формуємо продуктові набори, сортуємо одяг, постільну білизну, закуповуємо засоби гігієни, складаємо списки потреб та ведемо облік видачі допомоги. Стараємося залучити інших членів церкви до праці, кожному дати роботу.
Також служимо місцевим жителям, які мають потребу в допомозі. Щопонеділка замовляємо 500 буханців хліба і роздаємо їх протягом дня у приміщенні церкви. Звісно, цього мало, адже всього зареєстровано понад 900 людей (разом з переселенцями). Але і це значна допомога для людей. Для відвідувачів також проводимо богослужіння, проповідуємо Євангелію, молимося за мир. Серця людей зараз дуже відкриті.
Завдяки цим двом напрямкам у церкві розпочалося служіння для місцевих дітей та дітей переселенців. Збираємося щонеділі, діти з радістю беруть участь в іграх, завданнях, співають з нами і слухають біблійні історії. Для дітей — це особливий час радості серед потоку сумних облич дорослих.
Вдячна Богу за можливість працювати в цій команді. Щодня є достатньо роботи — прибирання в церкві після служінь, розвантаження продуктів, сортування, реєстрація людей і т. д. Все це приносить мені радість, приємно служити іншим і тим самим — Господу.
На початку війни ми думали: втікати чи лишатися. Просили в Бога дати нам розуміння — що робити? Сьогодні бачимо, що душа людини — дуже вагомий аргумент залишатися тут і служити далі. Поки Бог дає таку можливість, хочу бути корисною тим людям, які через війну разом із домом та майном втратили надію та віру.