«Дякую Богу за місіонерів «Голосу надії»

31.07.2021
0
63

Хочу поділитися свідченням про те, як Бог Святим Духом діє в нашій республіці. Я народився в Марій-Ел. Її особливістю є те, що республіка досі язичницька. У нас поклоняються ідолам, приносять їм жертви. І в цю непроглядну темряву язичницького духу 30 років тому Господь повів місіонерів «Голосу надії» — Сергія Яруту та його команду. Бог вклав у їхні серця бажання приїхати в Росію, щоб свідчити людям про Ісуса Христа. Світло Євангелії торкнулося моєї мами, бабусі, тітки. І я народився вже в християнській сім’ї. Батько теж навернувся, прийняв хрещення, але згодом із певних причин залишив церкву.

Мама з дитинства водила мене на зібрання. Пам’ятаю, як узимку батьки садили нас на звичайні сани, кутали в теплу ковдру — і пробиралися крізь замети. Не було ні дороги, ні освітлення, ні опалення. Іноді ми чули завивання вовків. Посеред поля стояв невеликий дім молитви, у вікні горіла маленька свічка, яку було видно здалека. Пам’ятаю чудові моменти, коли брати й сестри з місії «Голос надії» приїжджали в наше село — і Бог виливав Свою благодать у церкві. Я бачив дію Святого Духа в житті звичайних людей, зростав у пізнанні Господа, у моє серце сіялося Боже Слово. Я щиро вдячний Наталії Левчик, що вона залишила свою батьківщину, залишила теплий будинок і приїхала сіяти Боже зерно в наші дитячі серця. Я дякую Юрію Левчику, який вів нас далі, коли ми стали молоддю.

Згадую один яскравий момент свого життя. Було звичайне молитовне вечірнє зібрання. Ми з батьками та іншими родичами прийшли до церкви. Приїхали місіонери. І під час їхніх проповідей, молитов сходив Святий Дух, Божа благодать. На моїх очах отримували свободу залежні, з одержимих виходили нечисті духи, богопротивники в тій маленькій кімнаті наверталися до Отця. Мені було 8 років. Дивлячись на це, я думав тоді: «Як приємно, радісно, добре, Боже, переживати Твою благодать. Господи, я так хочу бути хрещеним Святим Духом!» І при закінченні зібрання прозвучало питання: «Хто хоче отримати хрещення Святим Духом?» Я з дитячою вірою підняв руку — і після молитви Бог дав мені цей дар. Слава Господу!

Минуло дитинство, підлітковий вік, юність… У 16 років я став перед вибором, як і кожна молода людина. Мій батько на той момент не відвідував церкви, він був учасником двох кампаній у Чечні. Дідусь був рецидивістом — понад чотири рази сидів у тюрмі. І вони казали мені: «Тобі не потрібно ходити на богослужіння. Тобі потрібно заробляти авторитет, іти у військову школу, досягати чогось у житті!» Але мама й бабуся схиляли за мене коліна перед Богом. Вони казали: «Даниїле, твоє місце — у церкві Ісуса Христа, із Євангелією в руках, у служінні Господу!» Розумом я ніби розумів, що вони праві, я знав, що люблю Бога. Але певний час перебував у боротьбі. Я бачив, як усі друзі, із якими ріс, переживав Божий дотик, із певних причин стали залишати церкву. Пам’ятаю дзвінок від найкращого друга: «Даниїле, ти що, досі ходиш на зібрання? Тобі не набридло — цього не можна, того не можна? У світі є багато перспектив для тебе!» І я став вагатися — може, і справді спробувати? Я відвідував недільні богослужіння, брав участь у молодіжному служінні, проповідував, співав, їздив на місіонерські точки. Але ввечері йшов на вулицю до своїх друзів і робив те, що й вони… У мене не було потягу до алкоголю, наркотиків, цигарок після того, що бачив у своїй сім’ї. Та це було подвійне життя, невизначеність — коли ніби служиш, але одною ногою у світі, ніби тобі подобаються Божі цінності, але й інші теж.

Якось на богослужіння приїхав Божий пророк, була молитва. Я привіз батьків на зібрання, але сам лишився в машині. Сиджу й відчуваю, що Святий Дух кличе мене зайти в церкву. І думаю: «Господи, я знаю, якщо переступлю цей поріг, Ти однозначно мені докориш, Ти торкнешся мого серця. Мені так соромно, так незручно перед батьками, перед братами й сестрами!» Але Бог послав до мене в машину людину, яка сказала: «Даниїле, ідемо, тебе кличе Христос!» І під час молитви до мене було пророче слово, мовляв: якщо я не впокорюся перед Богом, то будуть важкі наслідки. Боже Слово подібне до обосічного меча, що проникає до розділення душі й духа, суглобів та мізків. Коли воно торкається до людського серця, то більше нічого не потрібно. Я впав на коліна і сказав: «Господи, я все усвідомлюю! Я бажаю віддати Тобі все своє життя!»

Через тиждень ми їхали з мамою й трьома молодшими сестрами в лікарню. Дорога була засніжена, а мама — недосвідчений водій. Машину стало кидати — і ми потрапили в аварію. Коли я отямився — ми були перевернуті, в кюветі. Я витягнув сестер, маму. Дивлюся — на машині немає живого місця. А на нас — ні синця, ні подряпини! Бог зберіг нас! Зупиняються інші автомобілі, виходять люди, а я стою на колінах і дякую Господу — я встиг зупинитися, покаятися, навернутися!

У 18 років я прийняв водне хрещення. Згодом вступив у вуз. У церкві був молодіжним лідером. І знову був момент вибору, перед яким, напевно, стоїть кожен служитель. Одного разу в інституті лектор сказав мені: «У тебе хороша перспектива кар’єрного росту, на тебе чекає велике майбутнє!» Але моє серце чомусь наповнила пустота, вакуум. Я запитував: «Господи, що зі мною відбувається?» І одного разу до мого серця промовив Святий Дух — Він чекає повної посвяти. І я прийняв рішення. Підійшов до служителя, кажу: «Брате Сергію, я хочу залишити стаціонарне навчання й перейти на менш перспективну — заочну форму. І натомість хочу приділити час для місіонерства». Служителі мене благословили. Потім я пройшов альтернативну службу — з бездомними, наркоманами, алкоголіками… Потім закінчив місіонерську школу. Згодом одружився, сьогодні ми чекаємо вже другу дитину. Я бачу Боже благословення у своєму житті.

Святий Дух повів нас у столицю нашої республіки, де живуть Володимир і Галина Федорови, щоб допомогти їм у служінні. Півтора року ми служили там, проповідували Євангелію. Згодом поїхали в село в центральній частині Марій-Ел. У 2020 році там утворилася церква з 10 чоловік. Служимо молоді. У сусідньому селі відкрили недільну школу, її відвідують 12 дітей із неблагополучних сімей. Прошу вас молитися за наше служіння, за спасіння людей, за придбання дому молитви.

Я сердечно дякую Господу за тих місіонерів, через яких я пізнав Бога. Мені не зрозуміти, як батьки відпустили своїх дітей, як вони наважилися залишити прекрасні будинки, великі церкви й поїхати в чужу країну. Слава Богу, що Він торкається, і, я вірю, буде торкатися ще багатьох сердець, щоб місіонерське служіння виконувалося не лише в Україні та Росії, але й по цілому світу!

Даниїл Ялтаєв



Додати коментар

Пожертвувати