«Карантин по-котелевськи»

30.09.2020
0
442

Коли оголосили карантин, наші церкви відмінили загальні богослужіння, стали збиратися групами до 10 чоловік. І загалом продовжували працювати з людьми через домашні групи. Усі заплановані заходи було скасовано — і наші власні, і ті, що були у співпраці з органами влади. Коли послабили умови, дещо стали проводити. Наприклад, пікніки для молоді, причому 80% було невоцерковлених хлопців та дівчат. З останніх цікавих подій, які в нас відбулися — в Супрунівці сам мер звернувся до церкви з проханням організувати захід для дітей.

Ще один цікавий приклад. У нас терцентр малий, то вони, коли проводять якийсь захід, вже не нас запрошують, як раніше, а самі приходять на територію церкви, бо у нас більше місця, і можна зберігати дистанцію. Таким чином в домі молитви проводимо зустрічі з пенсіонерами. Більшість з них — представники інтелігенції. Виходить, карантин, навіть посприяв зміцненню нашої співпраці.

Також під час карантину продовжували займатися благодійною допомогою за особистими контактами. Онлайн виручав. Центральні церкви транслювали богослужіння. Для молоді проводили прямі ефіри, для місіонерів — зум-конференції.

Якщо взяти статистику по Полтавщині і поділити кількість членів на кількість церков, то вийде в середньому 20 чоловік. Тобто, є лише декілька великих церков, які підпадали під карантинні обмеження. А так проблем для того, щоб збиратися по суті й не було. Тим більше, що ми не входили в червону зону.

Для багатьох місіонерів вивільнився час, щоб підігнати якісь особисті чи сімейні «хвости». Я, наприклад, поштукатурив погріб — нарешті знайшовся час за 9 років життя. Хоча, з іншого боку, в цей період економічно було сутужно.

Єдина проблема або острах, який ми мали — що втратимо людей, які тільки почали відвідувати богослужіння. Але, слава Богу, всі вони повернулися, тобто ми вийшли з карантину майже без втрат. Хрещення в церквах відбулися — отже навіть приріст був.

Загалом, мені здається, що ми зуміли адаптуватися в умовах карантину. Тим більше, що у нас давно була налаштована система домашніх груп. Оскільки не така велика кількість людей, то і належна опіка служителями постійно здійснювалася.

Що справді ми дуже втратили — всі роки у нас літо повністю проходило в таборах. Цього року навіть гірок не надували. Тобто великий пласт роботи був недоступний. Намагалися продовжувати спілкування зі знайомими дітьми через вайбер-групи. Щодня висилали їм різні завдання, картинки, відео. Але нових дітей залучити не вдалося. Хоча у менш масовому форматі церкви все одно проводили певні заходи.

Як тільки почався карантин, я взяв на себе ініціативу організувати таку собі акцію «Карантин по-котелевськи». Її ціль — висвітлити, як краяни переживають карантин. Зокрема, домовився з головою райдержадміністрації та іншими впливовими людьми. Записали ряд відеороликів про життя людей в нових умовах. Намаглися донести здорову інформацію — щоб не було ні надмірної паніки, ні безпечності. Завдяки цій акції поширилася інформація і про нашу церкву.

Зараз більш-менш все повертається в старе русло. Думаємо над тим, якими методами зараз краще працювати. Адже навіть щодо роздачі тих самих газет вагалися — варто чи не варто.

Я зробив висновок, що по великому рахунку в таких обставинах ключову роль грає репутація, яку ти здобув до цього. І вона вже працює або на тебе, або проти тебе. Якщо ти раніше не працював, не був світлом, то під час скрутних обставин — тим важче буде це зробити. Якщо люди про тебе знають, довіряють, то вони до тебе прийдуть. А якісь нові двері навряд чи в такий час відкриються.

Якоїсь особливої спраги богошукання, пов’язаної з кризою, ми не спостерігали. Навіть навпаки — люди були обережними щодо відвідування церкви, контактів з іншими.

В цих обставинах важливо було пройти тонкою гранню. З одного боку, маючи віру ми не маємо зневажати обережності тих, хто вірить по-іншому, щоб не стати каменем спотикання. Із західних областей в цей період до нас на допомогу ніхто не приїжджав. Адже там був пік захворюваності.

Головними викликами зараз для нас є фінансове забезпечення місіонерів, пошук нових форматів контактування з людьми, переведення служінь з онлайну в офлайн, відновлення праці з найбільшими категоріями, з якими ми завжди працювали — з дітьми і пенсіонерами.

Безвідносно до карантину, я спостерігаю як ті самі гірки й батути стають все менш цікавими для дітей. Як масові євангелізації віджили, так і це відійде в минуле. Мені здається, що варто повертатися до елементарного — до особистих стосунків. Знайомитися з людьми, бути відкритими, запрошувати в гості, йти в гості, організовувати сімейне дозвілля, пікніки на природі.

Карантин — це, по суті, удар по формі. Раніше ми весь час дивилися один одному в потилицю. Тепер треба дивитися один одному в очі, сидіти в колі. Можливо це змусить великі церкви переглянути свої традиції, вдатися до креативності. Як, наприклад, дехто побачив потребу — дефіцит масок. Стали шити маски й роздавати разом з Євангеліями, говорячи: «Це захистить вас від хвороби, а це — від гріха».

Вадим Корольчук

 

 



Додати коментар

Пожертвувати