«Ми 10 років прибирали село»

31.10.2021
0
92

Коли ми у 2001 році прийшли в село Княгинин, то там не було церкви, було тільки декілька віруючих людей. Ми з дружиною дуже хотіли працювати для Бога, але не знали, що і як робити. Ми молилися й просили в Бога бачення, з чого починати, тому що коли ми прийшли в це село, то буквально другого дня до нас прийшли деякі його жителі й попросили покинути їхнє село. Та Бог відповів на наші молитви так, що нам стали приходити різні думки, як служити цим людям. Я не знав до кінця, що це стовідсотково від Бога, але на серці було добре бажання — і я втілював його в життя.

Багато років вся наша праця в селі полягала в тому, що ми робили добрі справи, прибирали село від сміття, розчищали від чагарників. На місці стихійних сміттєзвалищ побудували фонтан, клумбу-кошик із фонтаном, дитячий майданчик у центрі села, лавку примирення, встановили скрижалі з Десятьма заповідями, постелили тротуарну плитку. Потім ми зробили ремонт у дитсадку, у клубі, на поштовому відділенні, у медпункті. На місці старої ферми обладнали стадіон, встановили лавочки по селі, гойдалки для дітей.

Один цікавий метод праці ми використали щодо підлітків. У селі була група хлопців із не зовсім хорошою поведінкою. Ми знали, що вони цікавляться футболом, тому запросили їх у дім молитви, зробили для них обід, подарували Біблії, футбольну форму й м’яч. І вже під час цього обіду один хлопець попросив слова. Він зі сльозами на очах сказав, що ніхто в цьому селі ніколи не звертав на них уваги, а наша увага їх дуже зворушила. Один із цих хлопців вже покаявся й прийняв водне хрещення. А тепер ще один із цих юнаків наближається до Бога.

Два роки тому ми купили колишню колгоспну контору, за п’ять місяців зробили її реконструкцію — і відкрили дім молитви. У цьому домі молитви Бог уже оздоровив п’ятьох дітей і одну жінку. Це були явні оздоровлення. Люди навертаються до Бога, і на тепер у нас 22 члени церкви. І ще одна сім’я готується до хрещення. У неділю служіння відвідує 30-50 людей, а у всьому селі — 580 жителів.

У моєму служінні був критичний момент, коли я мав намір усе залишити. Ми трудилися в цьому селі десять років, просто прибираючи сміття, наводячи порядок і роблячи інші добрі справи. Але результату, який ми хотіли бачити, не було — люди не наверталися до Бога. Найважче було, коли мені старші брати сказали: «Залишай це село. Результату немає, одні витрати». Це було мені дуже важко зробити, бо багато сил і душі я вкладав у працю.

І от коли в черговий раз я прибирав сміття, то став Богові виливати свій біль: «Боже, нема від мене тут користі жодної. Напевно, я не на своєму місці й роблю не те. Напевно, усе ж треба послухатися братів — лишити це село й починати працю в якомусь іншому місці». Коли тільки ця думка зазвучала в моєму розумі, я буквально почув, як хтось сказав мені: «Не бійся — роби! І невдовзі побачиш, що Я зроблю». Я навіть озирнувся навколо — настільки реальним був цей голос. Після того в моєму серці поселився неймовірний мир. У ту мить я вирішив, що не залишу це село, а буду робити те, що й робив. І через два тижні навернулася одна сім’я, через два місяці — ще одна. І так стали люди приходити на служіння.

Віктор Мартинович



Додати коментар

Пожертвувати