«Ми не стоїмо осторонь»
Ми продовжуємо працю на Івано-Франківщині в нашому регіоні. Регулярно (в неділю, середу та п’ятницю) проводимо загальне зібрання, розбір Біблії та молитовне служіння. Під час основного зібрання проходить недільна школа. Вечір неділі — молодіжне служіння, молодь проводить зустрічі в різних форматах.
Раз на півтора місяці робимо сестринські молитовні сніданки, на які приходять більше десяти невоцерковлених жінок. Сестри розглядають різні теми: молитва, покликання, радість, надія у важкі часи тощо. Жінки, дівчата охоче приходять на такі спілкування.
Раз на чотири тижні проводимо євангелізаційні зібрання з роздачею продуктів, на які приходить від 50 до 80 людей — це і переселенці, і малозабезпечені сім’ї. Кожної неділі на зібранні є невоцерковлені люди, загалом — більше 10 осіб.
Одна жінка з сусіднього села, соціальна працівниця, яка відвідує літніх людей, вийшла одної неділі в нас на зібранні до кафедри, покаялася перед богом та попросила щоб за неї помолилися. Перед церквою розповіла, як до нас потрапила. Вона шукала продукти для своїх підопічних. Спершу звернулася до церков інших конфесій, потім у сільську раду, але їй скрізь відмовили. Згодом дізналася, що наша громада роздає продуктові пакети всім, хто потребує. Жінка прийшла на одне із вечірніх зібрань і попросила допомоги. На той час у нас не було готових наборів, але в той же вечір розфасували продукти і відвезли їй додому, а вона потім роздала людям. Жінку вразило, що ми відразу відгукнулися на її прохання, і вона стала приїжджати на кожне зібрання.
Раз на півтора-два місяці ми отримуємо по 20 тон продуктів, які перевантажуємо і відправляємо в гарячі точки Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської, Харківської областей. Непроста праця — розвантажити фуру… А потім майже кожен день наповнюємо машини, буси — від півтони до 3,5 тон. Наш син Володимир вже неодноразово їздив як волонтер до захисників з продуктами, одягом. Недавно повернувся із Запорізької і Донецької областей, був під Авдіївкою. Розповів, що наші солдати ледь не плачуть, коли до них приїжджають з допомогою.
Ми не стоїмо осторонь війни в Україні. Також робимо посилки нашим воїнам, відправляємо і поштою, і волонтерами. Люди, які почули про нашу роботу, стали звозити з сіл та інших районів овочі. Ми їх миємо, нарізаємо, варимо, сушимо. І з них робимо воїнам в окопи борщі, супи, каші швидкого приготування — такі, щоб тільки запарювати, бо там немає коли варити. Знову почали ліпити вареники воїнам. У нас є група «Вареники на ЗСУ». Як тільки їдуть волонтери, ми пишемо в групу на який день зібратися, і від 15 до 30 жінок з села приходять на ліплення. Робимо до 25 п’ятилітрових відер. Вареники смачні, тому що ми в картоплю додаємо тушонку, і їх солдати полюбляють. Таким чином, у нас кожний день у церкві є праця, буває, зранку на 9:00 приїжджаємо і о 22:00 їдемо додому.
3 грудня, на день людей з інвалідністю, ми зробили пакети з продуктами та засобами гігієни і відвідали 17 сімей, благовістячи Євангелію. Також відвідуємо хоспіс у сусідньому селі, там — 33 людей, що не встають із ліжка. Привозимо солодощі, випічку, гігієнічні засоби, футболки, спортивні костюми тощо. У цьому селі відкрили реабілітаційний центр для поранених воїнів, то ми і туди заїжджаємо.
Мали п’ятиденний табір в нас в селі, було понад 200 дітей. Готували в церкві обіди, привозили в будинок культури. Батьки дякують за те, що ми відірвали малечу від телефонів. Потім ми раз на два тижні у домі молитви проводимо зустрічі з учасниками таборів, де читаємо Біблію, проводимо різні вікторини, ігри. Також провели денний табір в с. Горохолина, де знаходиться дитячий будинок. Там живуть мами з дітьми у важких життєвих обставинах. Усього близько 30 дітей. Батьки, вихователі, діти були задоволені програмою, в яку входили ігри, рукоділля, спів, спорт, зібрання, біблійні уроки.
Із командою благовісників провели для студентів місіонерської школи «Голос надії» п’ятиденний курс «Особистий євангелізм». До обіду — лекції. Мали гарний час навчання, спілкування, також молилися за хрещення Святим Духом. А після обіду — майже щодня по дві години виходили у Сколе та Стрий проповідувати на вулицях. Звершили багато молитов за людей.
У сім’ї в нас все добре, діти у служінні, хто живе не з нами, час від часу відвідують — серед тижня чи на вихідних. Але в родині нашій також горе. Чоловік моєї двоюрідної сестри з Києва загинув під Бахмутом. Тож ми їздили до них, підтримуємо і молитвами, і словом потіхи, і продуктами.