«Нічого не везіть, приїдьте помоліться за нас!»
Ми бачимо Божу руку у своєму житті, у служінні. Він відповідає на молитви, береже наше життя і благословляє нашу працю. Ми продовжуємо відвідувати поранених солдат. Кожного тижня ми готуємо смачний обід і відправляємо в лікарню. Молимося, щоб Господь торкнувся їхніх сердець. Люди згуртовуються біля цієї праці. Хтось приносить продукти, хтось жертвує кошти. Разом робимо одну справу. Солдати дуже вдячні, вони не тільки їдять, але й приймають Боже Слово, яке їм звіщається.
Також підтримуємо капеланське служіння, проповідь Євангелії серед військових. Раз на місяць організовуємо поїздку на Донеччину в місця бойових дій. Веземо їм продукти, медикаменти, засоби гігієни, солодощі тощо. Це час поспілкуватися з воїнами. Нас там знають і приймають. Слава Богу, що серця відкриті, солдати каються, сповідують Ісуса Христа своїм Господом і завжди кажуть: «Нічого не везіть, приїдьте помоліться за нас!»
Такий непростий час — час війни, біди, горя, сліз. Але це час для багатьох почути Боже Слово і прийняти Господа. Дякуємо Йому, що можемо служити людям у цей останній час.
В нашій родині мали велику втрату — загинув на війні чоловік нашої племінниці. Потішали цю сім’ю — лишилася молода дружина з малою дитиною. І зараз багато таких сімей, багато вдів, багато сиріт, багато матерів, які плачуть за своїми синами. Ми молимося за такі сім’ї. Відвідали одну вдову в селі, де служимо, занесли їй допомогу, молилися, щоб Господь її потішив. Це непросто, але Господь — Бог втіхи і Бог надії для кожного.
Працюємо й далі з дітьми. Мали табір для дітей нашого і сусідніх сіл. Приготували для них подарунки, програма включала біблійні історії, різні ігри. Всі були дуже задоволені. Кожної суботи продовжуємо проводити дитячий клуб. Діти приходять із радістю.
Маємо в селі людей з інвалідністю, малозабезпечених. Відвідали їх з гуманітарною допомогою і побачили, що їм потрібні не тільки продукти, є багато праці, яку вони самі не можуть зробити. Зокрема, познайомилися з однією сім’єю, жінка — хвора, не підіймається з ліжка, за нею доглядає чоловік. Дім після пожежі, все дуже скромно. Ми відремонтували їм грубку — щоб могли зимою грітися, а також приготувати собі їжу. Для одного чоловіка з інвалідністю нарубали дров, тому що він не зміг би цього зробити. Люди дякували, а ми звіщали, що Господь їх любить, щоб вони шукали Господа.
Слава Богу, що Він дає сили, бажання працювати. Ми самі відчуваємо задоволення, адже служачи людям, служимо Ісусу Христу.
Ігор Стельмах, Волинська область, уривок з листа