«Не можемо бути осторонь»
Працюємо сьогодні ще з більшою силою, зважаючи на те, що в країні війна. Віра в Бога, не дає бути байдужим, а спонукає служити.
Якщо говорити про церковні зібрання, то ми збираємось в середу на розбір Слова, в п’ятницю — на молитовне, в неділю — на загальне і молодіжне. Постійно приходять невоцерковлені люди, зокрема переселенці. Є ті, хто хоче прийняти водне хрещення. Наприклад, у нас проживає в церкві сім’я з Харкова, покаявся їхній син, якому 16, перед тим — його мама. Вона каже, що хоче з усією сім’єю прийняти водне хрещення. Також живуть у церкві люди з Краматорська, Лиману, Слов’янська, постійно бувають на служіннях.
Раз на місяць проводимо євангелізаційне зібрання з роздачою продуктових пакетів, то збирається повна зала — односельчани, переселенці. Люди свідчать, що для них важливо, почути Боже Слово. Кажуть: «Як у вас побуду на зібранні, то так на душі гарно, спокійно стає!» Або: «У вас тут така атмосфера заспокійлива!»
З початку війни і до сьогодні приймаємо продуктові вантажі по 20 тон (одна фура на місяць-півтора), розвантажуємо, а потім буси по 2, 3, 4 тони їдуть в гарячі точки. Відправляємо допомогу майже щодня. Я особисто їздив з євангелізаціями під Бахмут, Констянтинівку, с. Нью Йорк, по містах і селах Донецької області, а також в Харків, Ізюм, Малинівку, Есхар — там від 50 до 350 чоловік збиралися, щоб послухати Євангелію. Везли туди по 4,5 тони продуктів (500 продуктових пакетів) та по 25 п’ятилітрових відер вареників для воїнів на передову.
Фасувати продукти допомагає вся наша церква. Ліпити вареники сходяться сестри і жінки з села раз або двічі на тиждень, а зимою було — через день. Також розвозимо продукти, засоби гігієни по селах літнім людям, людям з інвалідністю. Спілкуємося з ними про Бога. Дехто постійно дивиться по інтернету наші зібрання. Відвідуємо сім’ї військових, підтримуємо їх.
Відвідуємо хоспіс в с. Лисець (33 лежачих хворих), будинки для літніх людей (в одному 30, в другому до 200 чоловік), дитячий будинок (148 дітей з інвалідністю). Веземо продукти, дитяче харчування, печиво, солодощі, засоби гігієни, білизну, одяг, все що маємо, все чого потребують. Допомагаємо всім хто телефонує до нас, відвозимо допомогу, або люди самі приїжджають, або відправляємо посилки по 20, 30 кг.
Якось ми отримали дві машини по 20 тон борошна (800 мішків), розвантажували вручну. Роздаємо людям борошно, а вони готують випічку, солодощі, вареники, хліб нашим воїнам на першу лінію оборони.
На західній Україні спокійніше, буває прилітають ракети за 40 км від нас по м. Бурштин. А на сході — постійні обстріли. Тому не можемо бути осторонь, допомагаємо чим можемо.
Також маємо багато праці з дітьми. Недільна школа — щонеділі, через тиждень — дитячі клуби в церкві. Демонструємо християнські фільми, проводимо біблійні вікторини. Приходять від 20 до 40 дітей.
Проводимо раз на два місяці молитовні сніданки для сестер та жінок із села. Розбирають різні актуальні теми, а в кінці — молитва за Україну.
Петро Вернигора, Івано-Франківська область, уривок з листа