«Не залишу тебе, й не покину тебе!»

29.10.2019
0
133

Я народилася в селі Покащів, а з 1993 живу й працюю в Котові. З 1994 по 2015 рік працювала на посаді директора місцевої школи. У цей період відвідувала євангелізаційні служіння, а в січні 1996 року навернулася до Бога. Невдовзі прийняла водне хрещення в Луцьку разом із 200 братами й сестрами. Оскільки я педагог, то відразу ж після хрещення мені доручили проводити заняття в недільній школі. Боялася за це братися, тому що не надто добре знала Біблію. Перед кожним заняттям я вчилася сама, щоб потім передати дітям. 

У жовтні голова колгоспу виселив мене з 10-річною дочкою з хати. Але церква не залишила й виділила підсобне приміщення, що якраз добудовувалося. Там ми жили й проводили заняття для дітей протягом п’яти років. Бувало таке, що в школі навчалося 50-70 учнів, і з них 35 відвідували недільні заняття при церкві. Протягом 1997-1999 років Україна переживала скрутні економічні часи, багато дітей не мали що одягнути та взути. Завдяки підтримці місії ми служили нужденним, надаючи їм гуманітарну допомогу, яку отримували з-за кордону. Після уроку дітям пропонували чай із хлібом. У 2003 році за допомогою братів і моєї родини ми з донькою переїхали у свій дім. 

У жовні 2000 року моя донька Катя захворіла. У неї була висока температура, і тільки тоді, коли молилися разом, жар спадав. Одного дня залишила Катю на короткий час, а прийшовши з двору, побачила бліде тіло своєї дитини, яке ні на що не реагувало. Я бігла вулицею до диякона Софонія й кричала: «Моліться! Катя вмирає!» Увесь цей час думала лише про одне: «Боже, не залиш мене без неї! Що я буду робити без Каті?» У мій дім збіглося до п’ятнадцяти людей, які молилися за доньку… Катя стала дихати, щоки зарожевіли.

Потім, коли Катя навчалася у 8 класі, Бог ще раз явив Свою милість. Пізно повернувшись із роботи, я побачила доньку, що закривала очі рушником. Вона сказала: «Мамо, я випалила око плойкою. Таке враження, що хтось підштовхнув мою руку» — «Доню, дай гляну, що там!» — «Не можу!» Біла шкірка згорнулася з ока. Ми помолилися — це перше, що прийшло на думку. Я знайшла машину. Катю відвезли до лікарні. Опік був дуже великим і широким, на ціле око, але не дуже глибоким. Відразу розпочали інтенсивне лікування. Отож, у четвер ми приїхали до лікарні, а вже наступного дня нас виписали зі здоровим оком. Це було чудо, що око відновилося за такий короткий термін, навіть для самих лікарів. До слова, у Каті сьогодні 100% зір.

Був час, що Бог годував нас, як пророка Іллю. У 1990 роки, коли люди не отримували заробітної плати, сестра Юля Здоровій щоденно приносила літру молока. Рано встаю — молоко вже є, і я знаю, що Катя буде сита. Навіть люди не із церкви приносили хліб. 

Служіння в недільній школі я виконувала до 2015 року. Нині заняття проводять дві молоді сестри: Марина Трибощук та моя колишня учениця — Ельвіна Дяк.

Протягом 19-ти років викладання в недільній школі я часто бачила, як Бог відповідає на молитви дітей. Бог живий, я в цьому не сумніваюся!

Оглядаючись на пройдені роки, на найрізноманітніші ситуації, які доводилось переживати, розумію, що сама не змогла б, не осилила б. Але коли довіряєш Всевишньому, то і проходиш, і сили десь беруться. Господь не залишає тих, хто щиро звертається до Нього. Як каже Писання: «Просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам; бо кожен, хто просить — одержує, хто шукає — знаходить, а хто стукає — відчинять йому» (Мт.7:7-8).

Інна Зеніна



Додати коментар

Пожертвувати