«Підтримка — важливий компонент церкви»
В нашій церкві зібрання проходять щонеділі, люди приходять, щоб почути Боже Слово. Їм подобається пісні і проповіді. Дехто каже, що Біблія стала набагато цікавішою та зрозумілішою. А ще по закінченню зібрання в нас є дуже гарний час спілкування за чаєм. Так ми стаємо ближче один до одного, дізнаємося, хто чим живе, які в кого переживання. Підтримка — дуже важливий компонент церкви.
Моя рідна сестра з сім’єю, яка проживала в сусідньому селі, вирішили виїхати за кордон. Вони передали нам відповідальність за їхню церкву. Ми й так щонеділі їздили туди, щоб допомогти у проведенні зібрання, але тепер роботи побільшало. Вони були світлом у селі і дуже багатьом людям сумно прощатися. Але таким було їхнє рішення, ми їх благословили, відпустили з миром, тепер молимося, щоб Бог дав сили й мудрості в додатковому служінні.
Дитяче зараз проводимо одне на два села. Так навіть краще, адже дітей більше, і їм разом цікавіше. Вони люблять слухати біблійні історії, займатися рукоділлям. Маємо час, коли п’ємо чай з печивом, спілкуємося, і діти можуть запитати, що їм було незрозуміло. Підлітки наших сіл також дуже люблять спілкування. Вони завжди їх дуже чекають і з радістю приходять. Зазвичай усі дуже активні, висловлюють свої думки, люблять грати в ігри.
Молодіжні проходять за планом. П’ятьом дівчатам з нашого села, які ходили на підліткове, виповнилось 14 років, і вони із задоволенням стали відвідувати молодіжки. Зустрічі проводимо щоразу по-іншому, але завжди піднімаємо якісь актуальні теми. Хочемо, щоб молодь замислювалася про сенс свого життя і про те, як вона витрачає свій час. Зараз для молодого покоління є багато викликів, пов’язаних із соціальними мережами, комп’ютерними іграми. Ми навчаємо їх дружити, любити інших, бути активними. А головне — показуємо наскільки цікаве і насичене життя з Богом.
Провели низку сімейних зустрічей. Це були чудові святкові заходи, де ми говорили про важливість сім’ї. Перша зустріч була в Духовому. Спікер Михайло Роман говорив про те, як виходити з конфліктів в сім’ї. Ми все зробили для того, щоб присутні відчували себе комфортно. Познайомилися, вони ділилися цікавими моментами з життя, також були різні конкурси, де пари згадували молодість, хтось згадував, як вони закохалися одне в одного. Це був теплий вечір, ціль якого — надихнути людей цінувати своїми близькими і вкладати у стосунки. Друга зустріч була в с. Олександрівка — також чудовий час. Учасники відчували себе важливими і потрібними. Піднімали питання сім’ї у світлі Божого Слова. Сім’ї говорили побажання іншим сім’ям. Це було дуже цікаво, а по закінченню офіційної частини, мали вільне спілкування. Цю зустріч відвідала родина військового у відставці після декількох контузій та поранення. Ми молилися за цю сім’ю і про закінчення війни. Люди не хотіли розходитися додому, це свідчить про те, що їм було добре.
Помер дідусь Іван, якого ми неодноразово відвідували. У чоловіка ампутовані ноги, він упав з інвалідного візка, і йому стало гірше. Ноги почали ще більше гнити, лікарі трохи почистили, але процес зупинити не змогли. Вдома не було кому доглядати за ним. Ілля разом ще з одним чоловіком із нашого села прийшли його навідати. Той був у жахливому стані. Вони його помили, перевдягнули, помолилися, напоїли молоком (їсти він вже не хотів). На наступний день вранці він помолився молитвою покаяння, а ввечері Ілля запитав, чи є в нього якісь гріхи молодості, люди, яких він не пробачив. Коли дід Іван рухами голови дав зрозуміти, що цього немає і що він готовий до переходу, Ілля помолився, щоб Бог його забрав. Через декілька годин чоловік відійшов у вічність.
У нашому селі загинув один солдат, і ми як церква прийшли підтримати його дружину і двох дітей у цій втраті. Дружина не приймала трагічної звістки, очікувала повідомлення на телефон від чоловіка, що з ним все добре. Старалися підтримати її, зібрали фінанси. Наш обов’язок — служити людям, які потерпіли від війни, адже Бог — Батько сиріт і вдів.
У нашому селі проходять домашні групи, де вивчаємо Боже Слово з усіма бажаючими. Туди приходить одна жінка, в якої двоє дітей. Їй подобається досліджувати Біблію, ставить багато запитань. Ми разом гуляємо на дитячому майданчику і навіть їздили з нею в Лубни на каву, де багато спілкувались. Також нещодавно одна сім’я запросила нас до себе в гості. Вони з кожним разом стають все ближчими. Так хочеться, щоб люди бачили в нас Ісуса Христа і прив’язувались до Нього. Хочеться бути провідниками до Бога, світлом для нашого села, тому нам так потрібні ваші молитви.
Надія Кантерук, Полтавська область, уривок з листа