«Побороти страх і продовжити служіння»
Останній лист ми написали і відправили 23 лютого, а 24 лютого почалася війна. У перші дні ми на собі відчули її жах. Коли над нашим будинком пролетів підбитий (як потім дізналися — український) літак, то багато людей у нашій місцевості дуже злякалися, в тому числі діти. Наші діти і зараз біжать до хати ховатися, коли чують звук літака, син боїться виходити навіть за межі двору. Молимося за них.
Деякі люди з нашої місцевості виїхали закордон, була така думка і в нас. Але Господь допоміг побороти страх і продовжити служіння. Ми просто не могли залишити наших літніх сестер у Пужниках, які теж були налякані і не знали, що робити. Почали проводити щоденні молитви у Пужниках. Коли ми не могли приїхати, сестри збиралися самі.
Хоча одна сім’я з пужницької общини виїхала за кордон, та приїхали у село біженці, й одна жінка Руслана стала ходити на зібрання. Її донька раніше відвідувала християнський дитячий клуб. Жили вони на Житомирщині, а зараз тимчасово живуть тут у сестри. Разом з донькою приходять на служіння. Недавно відійшла у вічність їхня бабуся, яка була віруючою. Похорон був досить великий для села — понад 50 чоловік, не рахуючи членів церкви. Такого великого зібрання у Пужниках давно не було, хоча людей постійно запрошували. Усі дуже уважно слухали Боже Слово.
Зараз як ніколи актуальні слова Євангелії: «Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий нехай ще опоганюється. А праведний нехай ще чинить правду, а святий нехай ще освячується!» Багато людей під час війни стали роздумувати над сенсом життя, переглянули власні цінності.
На богослужіння в Пужниках також стали приходити родичі наших сестер. Покаявся чоловік сестри Параски. Він хворіє, час від часу його відвідуємо. Сестра Петруня приходить із донькою та онуками. А сестра Оксана приводить чоловіка й синів. Робимо в селі ремонт дому молитви. Частину будинку переробляємо на квартиру, щоб можна було поселити там біженців.
Допомагаємо біженцям і малозабезпеченим продуктами та одягом. Також продуктові набори роздавали в семи селах нашого району та в Городенківському районі. У Тлумачі відвідали три дитячі будинки сімейного типу, які евакуювалися із Донецької області. Завезли їм продукти. Скрізь, де відвідували людей, дарували духовну літературу. З деякими людьми вдалося спілкуватися. Постраждалим від війни потрібна не лише матеріальна допомога, а, можливо, навіть більше — духовна. Декотрі просили молитися за них, деякі почали читати Біблію.
На перший день Пасхи відвідали церкву с. Ісаків, допомогли провести святкове богослужіння за участі дітей. Діти закінчили біблійне навчання за програмою «Найвеличніша подорож» від «Сумки самарянина», отримали дитячі Євангелії та подарунки. Серед них були двоє новеньких, Саша і Віка, які приїхали з Харківської області. Їм дуже сподобалися заняття в недільній школі.
На третій день Пасхи мали у Пужниках богослужіння з участю християн з Авдіївки Донецької області, які зараз проживають у Тлумачі. На зібранні були і місцеві, і переселенці.
Відвідали будинок для літніх людей у с. Петрів. До карантину регулярно туди їздили, а під час пандемії лише передавали гостинці. Тому були раді можливості знову відвідати людей і поспілкуватися з ними. Познайомилися з одною бабусею, яку привезли недавно з-під Києва. Вона прийняла Боже Слово та молилась молитвою покаяння.
Продовжуємо роздавати в Озерянах християнські газети, благовістити на ринку в Обертині. Реакція людей зараз різна, але головне, що вони не байдужі. А ще відвідали недавно в Озерянах одну сім’ю: дідусь був колись місцевим фельдшером, а його донька завучем школи, зараз працює вчителькою. Мали спілкування, молилися з ними.
Зараз сильна посуха. Молимося за дощ і на земну, і на духовну ниву. Та ще молимося за мир.