«Щоночі літав винищувач та скидав бомби»

31.05.2022
0
16

Кінець зими, ранкові новини сколихнули весь світ. В Україну прийшла війна. Напевно, більшість людей не могли в це повірити, і я в тому числі. Перші дні було важко на чомусь зосередитися, разом з друзями молилися та підтримували один одного. На другий день я вивіз сім’ю до батьків на Рівненщину.

На початку березня прийняв рішення повертатися назад. Дружину з дітьми залишив у батьків. Завантажив машину продуктами для біженців. З першого дня в Охтирці, що за 30 км від Котельви, почалися бойові дії. Тому тисячі людей виїхали з міста. Частина з них переїхали до Котельви. Коли приїхав у селище, було дуже незатишно, постійно чути звуки вибухів…

Вперше ми стикнулися з такими подіями, тому звернувся у селищну раду, щоб разом допомагати людям. Перший тиждень після повернення адаптовувався до нових викликів та умов служіння. Зібравши близько 100 продуктових пакетів, відвіз в Охтирку. Місто ніби вимерло, жодної людини на вулиці, поодинокі автомобілі. Під’їхавши до одного будинку покликав мешканців, які залишилися — в основному люди похилого віку. Вони були страшенно налякані, щоночі там літав винищувач та скидав бомби. Місцеві жителі щиро дякували за допомогу.

7 березня двома бусами привезли першу гуманітарну допомогу з м. Ковеля. У Котельві в домі молитви продукти сортували в пакети та відвозили в Охтирку. У місті знайшли людей, які знаходилися у бомбосховищі. Там було більше ста чоловік. З того часу регулярно передавали їм готову продукцію — каші, хліб, ліки та воду. По можливості старалися допомагати з евакуацією на західну Україну чи закордон.

8 березня до Котельви евакуювалася одна молода сім’я з Охтирки, у них четверо дітей. Декілька ночей поспіль вони переховувалися у підвальному приміщенні через часті вибухи в місті. Ми прийняли їх в домі молитви. Вранці вони дякували Богові, що нарешті змогли поспати і відпочити. Одного дня до церкви звернулися за допомогою переселенці з м. Ізюм. Завантаживши автомобіль, я поїхав у сусіднє село. Мене зустрів молодий чоловік. Він з дружиною і донькою переховувався в підвалі, не маючи нагоди для евакуації. Але одного дня прибіг сусід і сказав, що бачив евакуаційний автобус. Вони схопили дитину, речі першої необхідності і побігли туди. Через короткий час почався обстріл, але водію все ж таки вдалося проскочити і вивезти людей на більш безпечну територію. Таких історій дуже багато. Перші дні, як люди приїжджають із місць постійних обстрілів, для них кожен звук здається пострілом, дуже налякані.

20 березня приїхала молодь та пастор з м. Ковель. Разом проводили служіння та роздавали допомогу.

29 березня за підтримки місії придбали мікроавтобус для служіння. Маємо змогу вивозити людей та доставляти гуманітарну допомогу в міста та села, які постраждали від війни. У Котельві надаємо допомогу для переселенців та малозабезпечених.

1 квітня забрав сім’ю назад до Котельви. Разом продовжуємо служити. Дякуємо Богові, місії «Голос надії», церквам західної Україні та всім, хто надає допомогу. Завдяки вам із перших днів війни ми маємо можливість допомагати людям. Це велике свідчення і для населення, і для місцевої влади.

2 квітня відвезли допомогу у звільнене місто Тростянець. Людям довелось пережити непрості часи. Пастор помісної церкви свідчив про реалії окупації, непрості зустрічі з військовими та збереження помісної церкви.

З 19 квітня майже щотижня стали возити допомогу в Харків. Тисячі людей приходили за допомогою. Неодноразово служили в церкві «Ковчег». Двічі на тиждень там проходять служіння у чотири потоки (загалом близько 1100 людей).

Загалом роздали більше 50 тонн продуктів, одягу, дитячого харчування та засобів особистої гігієни. Продовжуємо вести співпрацю з соціальними відділами у Котельві. Провідуємо родини, спілкуємося, молимося, по можливості допомагаємо продуктами.

15 травня у Котельві відбулася святкова зустріч до Дня сім’ї. Захід відвідали близько 40 батьків та дітей. В організації нам допомагала молодь з Волині. Молилися за сім’ї та мир в Україні. Дитяча програма включала батут та надувну гірку, усіх частували чаєм та солодощами. Була гарна атмосфера для знайомства та спілкування. До церкви стали приходити нові люди — як переселенці, так і місцеві жителі.

Петро Устимчук, Полтавська область, уривок з листа



Додати коментар

Пожертвувати